Справа № 2-а-4770/11

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2011 р.                                                                                                                                           м. Одеса

Суддя Суворовського районного суду м. Одеси  Бабаков В.П.  розглянувши  у порядку скороченого провадження в приміщенні Суворовського районного суду м. Одеси справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій щодо перерахунку, встановлення та виплати щорічної допомоги на оздоровлення та зобов’язання вчинити певні дії, -          

В с т а н о в и в :          

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про визнання дій щодо перерахунку, встановлення та виплати щорічної допомоги на оздоровлення та зобов’язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачка є інвалідом 2 групи ЧАЕС, в зв’язку з чим перебуває на обліку в Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради. Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», їй передбачена щорічна компенсація на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, установлених на момент виплати. Відповідачем  у порушення діючого законодавства, була виплачена позивачці компенсація на оздоровлення у меншому розмірі. При виплаті компенсацій на оздоровлення, відповідач користувався постановами Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.2005 р. та № 562 від 12.07.2005 р., що значно звужує право позивачки на отримання матеріальної допомоги. На підставі викладено, позивачка і звернулась з позовом до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій щодо перерахунку, встановлення та виплати щорічної допомоги на оздоровлення неправомірними та зобов’язання відповідача провести перерахунок та виплати згідно ст.. 48 ЗУ«Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»з 28.12.1994 року, та сплачувати її в такому розмірі в подальшому.

Відповідач  Управління Пенсійного фонду України в  Суворовському району м. Одеси отримав копію позовної заяви, та надав заперечення на позов.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

Наданими позивачкою документами встановлено, що ОСОБА_1  віднесена до першої категорії як громадянка, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням.

Згідно з довідкою МСЕК від 16.07.1997 року є інвалідом другої групи. Причина інвалідності пов’язана з аварією на Чорнобильській АЕС.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, соціальний захист потерпілого населення, визначені ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській   АЕС,    які    стали     інвалідами     внаслідок    Чорнобильської    катастрофи, виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

В зв’язку з цим, у відповідності до ст. 48 ЗУ „Про статус і  соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, ОСОБА_1 має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

Однак, відповідачем, у відповідності з законодавством, проводило виплати щорічної допомоги на оздоровлення Законом № 796-ХІІ встановлено, що громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується щорічна допомога на оздоровлення, розмір якої залежить від встановленого розміру мінімальної заробітної плати. Проте, починаючи з 1996 р., у нормативних актах, що встановлювали розмір мінімальної заробітної плати, зазначено, що до прийняття ВРУ змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, КМУ здійснює застосування цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Державного бюджету України, а тому до 2007 року відповідач правильно у відповідних розмірах та на законних підставах сплачував позивачці щорічну допомогу на оздоровлення.

Судом встановлено, що з урахуванням виплат ОСОБА_1 за  2007, 2008, 2011 роки з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, їй недоплачена допомога на оздоровлення.

Відмовляючи позивачу в задоволенні його вимог про виплату допомоги в повному обсязі, відповідач посилається на ст. 62 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», відповідно до якої роз’яснення порядку застосування цього закону провадиться у порядку, визначеному КМУ, рішення якого є обов’язковими для виконання міністерствами та іншими центральними органами державної виконавчої влади України, місцевими органами державної виконавчої влади, всіма суб’єктами господарювання незалежно від їх відомчої підпорядкованості та форм власності.

Суд не може погодитися з такими висновками відповідача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 КУ органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КУ та законами України.

Згідно зі ст. 92 КУ, виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина гарантії цих прав і свобод, основні обов’язки громадянина.

Постановою КМУ від 26 липня 1996 р. № 836, постановою КМУ від 12 липня 2005 р. № 562 всупереч ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який встановив розмір щорічної допомоги як величину, кратну відносно до розміру мінімальної заробітної плати, визначену законом на час здійснення виплати, установлені конкретні розміри такої допомоги в твердій грошовій сумі.

Між тим, з моменту прийняття вказаних постанов встановлені нею розміри щорічної допомоги залишалася незмінними, у той час як ВРУ неодноразово змінювався розмір мінімальної заробітної плати, щорічно затверджувався новий державний бюджет.

Таким чином, оскільки правова норма про розмір щорічної допомоги на оздоровлення, встановлена ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»була діючою, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, при вирішенні даного спору підлягають застосування ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 р.», ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 р.», а не постанови КМУ.

Враховуючи вищевикладене, відповідачем всупереч діючого законодавства дійсно була недоплачена позивачці допомога на оздоровлення за 2007, 2008, 2011 роки, що звужує її права як громадянки, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Це є підставою для задоволення частково позовних вимог.

Щодо сплати допомоги на оздоровлення за 2009, 2010 роки суд виходить з наступного.

Згідно зі ст.. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», а також згідно зі ст.. 70 Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік»Кабінету Міністрів України надано право встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до чинного законодавства визнаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Отже у 2009 та 2010 роках виникла колізія між ст.. 48  ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»та ст.. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2009 рік»та ст.. 70 Закону України «Про державний бюджет на 2010 рік».

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону. Немає також Закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована одно предметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизначеним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовує одно предметний акт, який діяв у часі раніше».

Таким чином суд приходить до висновку, щодо виплат державної допомоги на оздоровлення  слід застосовувати норму ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік»та ст.. 70 Закону України «Про державний бюджет України на 2010 рік»згідно яким виплата цієї допомоги призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. А тому у 2009 та 2010 роках відповідач правильно в межах діючого законодавства нараховував та сплачував позивачці допомогу на оздоровлення.

Щодо вимоги позивачки про зобов’язання відповідача в подальшому сплачувати їй щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі п’яти мінімальних заробітних плат, то ця вимога не підлягає задоволенню оскільки невідомо яким законодавством в майбутньому будуть врегульовані вказані правовідносини.

Відповідно до Постанови КМУ «Про граничний розмір компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави»від 27 квітня 2006 року № 590  граничний розмір компенсації витрат пов’язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено рішення, якщо компенсація  відповідно до закону сплачується за рахунок держави не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу сплачується 5 відсотків мінімальної заробітної плати за повний робочий день. Таким чином з відповідача на користь позивачки слід стягнути 2 грн. 30 коп. витрат на правову допомогу.

Оскільки відповідач є державною бюджетною установою, суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 48 ЗУ «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ст.ст. 159-163 КАС України, суд,-

                                             П о с т а н о в и в :

Позов ОСОБА_1 до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради про визнання дій щодо перерахунку, встановлення та виплати щорічної допомоги на оздоровлення та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати дії Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо невірного нарахування та виплати щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2007, 2008, 2011 роки.

Зобов’язати Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради провести перерахунок та виплати щорічної допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2007, 2008, 2011 роки відповідно до ст.. 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради на користь ОСОБА_1 –02 грн. 30 коп.  витрат на правову допомогу.

Постанова підлягає негайному виконанню.

Постанову може бути оскаржено до Одеського адміністративного апеляційного суду шляхом подання до Суворовського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі проголошення судом вступної та резолютивної частини Постанови, а також прийняття Постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                              В.П.Бабаков