Справа № 2-345/11 Головуючий у 1 інстанції:Пахолюк А.М.

Провадження № 22-ц/0390/754/11

Категорія:19 Доповідач: Данилюк В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

15 червня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді      Данилюк В.А.

суддів -  Овсієнка А.А., Свистун О.В.,

при секретарі Дуткіній Ж.П.

з участю:

          представника позивача ОСОБА_1

          представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про припинення правовідношення за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просила вказане рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у зв’язку неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, та порушенням судом норм матеріального і процесуального права.

          Заслухавши осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції – залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_3 як на підставу своїх вимог посилалася на ч. 4 ст. 559 ЦК України, а саме, на те, що строк основного зобов'язання, за виконання якого вона поручилася, встановлений моментом пред'явлення вимоги, а тому дана нею порука є припиненою, оскільки Банк з позовом до ОСОБА_4 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором звернувся до суду 19 квітня 2010 року, тобто з пропуском встановленого законом річного строку, перебіг якого починається з дня укладення договору поруки (10 січня 2008 року), для пред’явлення такого позову до поручителя.

З матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2008 року між ОСОБА_4 та закритим акціонерним товариством комерційного банку «ПриватБанк» (на даний час – публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», далі – Банк) було укладено кредитний договір № 212/м, згідно з умовами якого Банк надав ОСОБА_4 кредит в розмірі 130 000 доларів США (а.с. 22-24). З метою забезпечення виконання ОСОБА_4 зобов’язань по вказаному кредитному договору між Банком і ОСОБА_3 10 січня 2008 року було укладено договір поруки № 212/м (а.с. 4).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

За змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України, якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.  

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку, що річний строк на пред’явлення позову кредитором до поручителя передбачено лише у випадку, коли строк основного зобов’язання в договорі не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, і у разі пропущення кредитором цього строку порука припиняється.

В даному випадку основним зобов’язанням є зобов’язання за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_4 та Банком, і строк його виконання встановлено в п. 1.3 договору – 8 січня 2023 року, а не моментом пред’явлення вимоги, як вказувала позивач у позовній заяві.

За таких обставин справи, які підтверджуються належними і допустимими доказами, та відповідно до зазначених норм матеріального права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, з дотриманням вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України дійшов правильного і обґрунтованого висновку про відсутність в даному випадку передбачених ч. 4 ст. 559 ЦК України підстав вважати поруку припиненою і в зв’язку з цим безпідставність позовних вимог, оскільки строк виконання основного зобов’язання встановлений у кредитному договорі і не залежить від моменту пред’явлення вимоги кредитора, а тому річний строк на звернення кредитора з вимогою до поручителя в даному випадку застосуванню не підлягає.

Висновки суду є правильними і ґрунтуються на встановлених судом обставинах справи та нормах матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що в даному випадку зобов’язання за договором поруки слід вважати припиненими не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеними положеннями ЦК України і обставинами справи.

Рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.

             Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, 

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2011 року в даній справі залишити без змін.

                  Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді