Справа № 2-3655/11

Р І Ш Е Н Н Я

                                                  І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

30 червня 2011 року                Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого –судді Кихтюка Р.М.,

при секретарі –Козак О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «УніКредит Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Еколл»про захист прав споживачів, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про захист прав споживачів.

Позов обґрунтовує тим, що 04.05.2007 року між ним та ВАТ «УніКредит Банк»був укладений кредитний договір № К12-26253021017184.

Зазначає, що умови кредитного договору порушують його права, як споживача та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Свої вимоги обґрунтовує тим,що він отримує від колекторського агентства ТзОВ «Еколл» листи з вимогою погасити виниклу заборгованість за кредитним договором, укладеного між ним та ВАТ «УніКредит Банк», однак в даних листах ТзОВ «Еколл»не вказали та не надали жодних підстав, які надають право вимоги боргу по кредитному боргу. Вказує, що ВАТ «УніКредит Банк», не враховуючи умови кредитного договору самостійно надав собі право надати інформацію про позичальника та його заборгованість, що є порушенням ст. 61 Закону України «Про банки і банківську діяльність», відповідно до якої банки зобов’язані забезпечити збереження банківської таємниці щодо діяльності та фінансового стану клієнта, а керівники та службовці банку зобов’язані не розголошувати ці відомості, оскільки це становить банківську таємницю і є конфіденційною інформацією.

 Крім того, банк завідомо не повідомив його про те, що умовами кредитного договору не передбачено право  передачі інформації про боржників колекторським компаніям, але при мовчазній  згоді він набуває такого. Також в договір включені незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист споживачів та створюють несприятливі умови для позичальника, переконавши при цьому споживача, що договір складено правильно. Такі дії розцінюються як введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину, і тому такий правочин має бути визнаний судом недійсним.

В зв’язку з чим просить суд витребувати від ВАТ «УніКредит Банку»в примусовому порядку надати позивачу копію кредитного договору № К12-26253021017184 від 04.05.2007 року; визнати вказаний договір недійсним; визнати недійсним договір факторингу, укладений між ВАТ «УніКредит Банк»та ТзОВ «Еколл»з моменту його укладання; визнати дії ВАТ «УніКредит Банк»по передачі інформації про боржника ОСОБА_1 протиправними та незаконними.

В судове засідання позивач не з’явився, подав суду заяву про слухання справи у його відсутності, позов підтримує та просить його задовольнити.

Представник відповідача ВАТ «УніКредит Банк»в судове засідання не з’явився, подав суду заяву, в якій просить справу слухати у його відсутності, просив в позові відмовити з підстав, викладених в письмових запереченнях.

Представник відповідача ТзОВ «Еколл»в судове засідання не з’явився, подав суду заяву, в якій просить справу слухати у його відсутності, позов не визнає.

Дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

В судовому засіданні встановлено, що 04.05.2007 року між ОСОБА_1 та ВАТ «УніКредит Банк»був укладений договір про відкриття та обслуговування карткового рахунку «Blue Card», за умовами якого відповідач надав позивачу кредит в сумі 7500 грн. (а.с. 45-48).

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та його представником не надано жодних доказів факту викрадення документів, серед яких був кредитний договір. Крім того, відсутні також докази щодо звернення позивача до банку щодо надання йому копії кредитного договору. Тому вимога позивача щодо витребування копії договору є такою, що до задоволення не підлягає.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Ст. 215 Цивільного кодексу України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з ч. З ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Особистий підпис позивача свідчить про те, що він погодився на всі умови, які зазначені у кредитному договорі.

Аналізуючи укладений сторонами кредитний договір, обсяг та зміст прав і обов'язків сторін, які передбачені зазначеним договором та умовами надання кредиту, які є частиною договору, вбачається, що при підписанні договору позивач погодився з його умовами та не заперечував проти надання кредиту.

Таким чином, на думку суду вимога позивача щодо визнання кредитного договору є безпідставною і такою, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації.

П. 3.1. «Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці», які затверджені Постановою Правління Національного банку України №267 від 14 липня 2006 року встановлено, що дозвіл клієнта може бути включений до договору про надання банківських послуг, що укладається між клієнтом і банком.

Кредитним договором, зокрема, п. 11.2. передбачено, що держатель не заперечує проти передачі даних, що сталі відомі банку при виконанні кредитного договору, третім особам для здійснення авторизації трансакцій, проведення розрахунків із платіжною системою та для здійснення будь-яких інших дій, пов'язаних із взаємовідносинами між банком та держателем, а також засвідчує свою згоду на збір, зберігання, використання та надання до бюро кредитних історій інформації щодо нього, як суб'єкта кредитної історії. (а.с. 48).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «УніКредит Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Еколл»про захист прав споживачів є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

При цьому, з позивача слід стягнути в дохід держави 17 грн. несплаченого судового збору по двох незадоволених вимогах немайнового характеру, оскільки суд вважає необґрунтованим його посилання щодо необхідності застосування за вказаних договірних відносин вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Керуючись ст. ст. 3, 15, 60, 209, 215-218 ЦПК України, ст. 203, 215, 638 ЦК України, Законом  України «Про банки і банківську діяльність», суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «УніКредит Банк», товариства з обмеженою відповідальністю «Еколл»про захист прав споживачів –відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 17 (сімнадцять) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцьким міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Луцького міськрайонного суду                                                            Р.М. Кихтюк