Справа № 22-ц-117/2008 Головуючий у 1-й інстанції: Котенко О.А.
категорія - 33 Суддя-доповідач - Криворотенко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
5 лютого 2008 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого - Шевченко В.А.
суддів - Криворотенка В.І., Семеній Л.І.
з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.
та осіб, які приймають участь у справі - апелянтів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника Сумської міської ради та її виконкому Клименко Ю.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми, від 11 жовтня 2007 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, ВАТ „Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе" про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, додатковими вимогами про визнання договору дарування частково недійсним,
зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_1, виконавчого комітету Сумської міської ради про визнання рішення виконкому Сумської міської ради №723 від 16 грудня 1993 року про приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 частково недійсним, додатковим позовом ОСОБА_3 до Сумської міської ради, треті особи - ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання права власності на господарські будівлі,
додатковим позовом ОСОБА_3, ОСОБА_2 до ОСОБА_1, виконкому Сумської міської ради, Сумського міського управління земельних ресурсів, третя особа - ВАТ „Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе" про визнання державного акту на право приватної власності на землю СМ №007069 недійсним та зобов'язання організувати виконання проекту відведення земельної ділянки, стягнення моральної шкоди, додатковим позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2, Сумської міської ради, виконкому Сумської міської ради, треті особи - ВАТ „Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе". Сумське міське управління земельних ресурсів про визнання меж земельної ділянки законними, визнання законним державного акту на право приватної власності на землю, -
в с т а н о в и л а:
Позивачка ОСОБА_1 звертаючись до суду просила ухвалити рішення, яким зобов'язати відповідачів знести сарай, окрім цього просила суд визнати договір дарування від 24 листопада 2004 року на ¾ частини домоволодіння АДРЕСА_1 між ОСОБА_3. і ОСОБА_2. частково не дійсним в частині дарування сараю під літерою „Г”, також просила визнати межі земельної ділянки, що зазначені в плані зовнішніх меж земельної ділянки Сумською міською радою, законними та визнати законним виданий їй Сумською міською радою Державний акт на право приватної власності на землю від 29 вересня 1995 року.
Відповідачі ОСОБА_3 і ОСОБА_2просили суд зобов'язати виконком Сумської міської ради організувати виконання проекту відведення земельної ділянки АДРЕСА_1 та її землеустрій відповідно до чинного законодавства, також просили стягнути з виконкому Сумської міської ради 2000 грн. на відшкодування моральної шкоди і стягнути з ОСОБА_1 3500 грн. на відшкодування моральної шкоди. Позивачи також просили визнати рішення виконкому Сумської міської ради №723 від 16 грудня 1993 року про приватизацію земельної ділянки АДРЕСА_1 частково недійсним та визнати державний акт на право приватної власності на землю СМ №007069 недійсним.
ОСОБА_3 просила визнати за нею право приватної власності на надвірні будівлі - сарай під літерою „Г”, огорожу, туалети під літерами „Д”, „Е”.
Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2007 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_2, ОСОБА_3 знести сарай під літерою „Г", розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1.
Визнано договір дарування від 24 листопада 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. в частині дарування сараю під літерою „Г” недійсним, в іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено за необґрунтованістю.
Позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3. задоволено частково.
Визнано частково недійсним рішення виконкому Сумської міської ради №723 від 16 грудня 1993 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки АДРЕСА_1.
Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю СМ №007069 за адресою АДРЕСА_1, виданий ОСОБА_1 29 вересня 1995 року.
Частково задоволені позовні вимоги ОСОБА_3. про визнання права власності на господарські будівлі. Визнано за ОСОБА_3 право власності на туалет під літерами „Д”, „Е”, огорожу 1-3. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. про визнання права власності на сарай під літерою „Г” відмовлено за необґрунтованістю.
В іншій частині в задоволенні позову ОСОБА_3., ОСОБА_2 відмовлено за необґрунтованістю.
Вказане рішення ОСОБА_1, ОСОБА_2та ОСОБА_3 оскаржили в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі апелянт ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповноту з'ясування обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати межі земельної ділянки, що зазначені на плані зовнішніх меж земельної ділянки до Державного акту на право власності на землю від 29 вересня 1995 року, виданого Сумською міською радою народних депутатів ОСОБА_1 законними, а також визнати виданий Сумською міською радою народних депутатів ОСОБА_1 Державний акт на право приватної власності на землю від 29 вересня 1995 року - законним.
В апеляційній скарзі апелянти ОСОБА_2та ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповноту з'ясування обставин справи, просять скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити їх позовні вимоги.
Апелянти вказують, що суд безпідставно не взяв до уваги рішення Верховного Суду України в даній справі, окрім цього судом безпідставно не розглянуті усі їхні позовні вимоги.
Судом встановлено, що Сумському машинобудівному заводу ім.М.В.Фрунзе під забудову фінських будинків рішенням №243 від 12.05.1947 р. Сумського виконкому Сумської Ради депутатів трудящих була надана земельна ділянка. На цій ділянці по АДРЕСА_1були збудовані домоволодіння №39 і №41.
ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 17 січня 1992 року між нею та ВАТ «Сумське НВО ім.М.В.Фрунзе». Згідно з даним договором у власність ОСОБА_1 перейшов жилий будинок з надвірними будівлями - сарай під літерою „Б”, погреб під літерами „п/г”, сіні під літерою «а». Рішенням виконкому Сумської міської ради народних депутатів №723 від 16.12.1993 року ОСОБА_1 була передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0,08 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку. На підставі даного рішення 29 вересня 1995 року ОСОБА_1 був виданий державний акт на право приватної власності на землю, зареєстрований за №3724.
Домоволодіння №41 по АДРЕСА_1було надано для мешкання сім'ї ОСОБА_2. Згідно з розпорядженням №196 від 28.03.1994 року ОСОБА_4. і ОСОБА_3. було передано в спільну сумісну власність будинок АДРЕСА_1, загальною площею 51,7 кв.м. ОСОБА_3, яка стала власником будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 (а.с.38), подарувала 3/4 частини житлового будинку з відповідною частиною господарчих будівель ОСОБА_2. (а.с.42).
Рішенням виконкому Сумської міської ради депутатів трудящих від 21 квітня 1977 року №273 (а.с.36 т.2) Виробничому об'єднанню „Сумигаз" була виділена земельна ділянка для будівництва ГРП-12 по вул.2-а Північна, 41/1 за рахунок земельної ділянки ЖКВ машинобудівного об'єднання ім.М.В.Фрунзе. Рішенням виконкому Сумської міської ради народних депутатів від 17 травня 1979 року №323 (а.с.37 т.2) Виробничому об'єднанню „Сумигаз" була виділена додаткова земельна ділянка для будівництва ГРП-12 по АДРЕСА_1за рахунок земель міської забудови.
Житлово-комунальний відділ машинобудівного виробничого об'єднання ім.М.В.Фрунзе листом від 27.04.1978 р. (а.с.21 т.1) повідомив сім'ю ОСОБА_2, що в них відрізається земельна ділянка виробничому об'єднанню „Сумигаз", площею 50 кв.м для будівництва ГРП-12.
Як стверджує ОСОБА_2сарай під літерою „Г", побудований в 1950р., в 1979-1980 роках був перенесений Житлово-комунальним відділом з земельної ділянки домоволодіння №41 по АДРЕСА_1на земельну ділянку домоволодіння АДРЕСА_2, де знаходиться по теперішній час; перенесення сараю ЖКВ було погоджено з колишніми наймачами домоволодіння АДРЕСА_1.
Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню з постановленням в часині скасованого нового рішення, з таких підстав.
Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 щодо зобов'язання ОСОБА_2 та ОСОБА_3. знести сарай під літерою „Г”, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та визнання договору дарування від 24 листопада 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2. в частині дарування сараю під літерою „Г” недійсним, місцевий суд виходив з того, що сарай під літерою „Г” як самовільна будова і право власності на яке не набула ОСОБА_3, розміщена на земельній ділянці ОСОБА_1, а тому перешкоджає їй здійснювати право користування земельною ділянкою.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна оскільки він не відповідає обставинам справи, а ті обставини які суд вважав встановленими, не були доведені сторонами, крім того суд допустив порушення норм матеріального права.
Відповідно до ст.22 Земельного кодексу від 18 грудня 1990 року та ст. 22 Земельного кодексу від 13 березня 1992 року право користування або право власності на землю виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання документа, що посвідчує це право. І приступати до використання земельної ділянки до встановлення її межі у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Аналогічні вимоги передбаченні і в ст. 125 Земельного кодексу в редакції, що діє на сьогодні.
Проте ні ОСОБА_1 зі свого боку, ні ОСОБА_2та ОСОБА_3 зі свого боку не надали суду плани відведення своїх земельних ділянок в натурі, ОСОБА_1 не надала суду даних про встановлення землевпорядними організаціями меж її земельної ділянки на місцевості, у тому числі між будинками АДРЕСА_1.
Тобто колегія суддів приходить до висновку, що земельні ділянки, в тих межах, на які сторони посилаються в своїх вимогах чітко на місцевості не визначені. А тому висновок суду про порушення прав ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 і ОСОБА_3., а також про те, що сарай під літерою „Г” розміщений саме в межах земельної ділянки ОСОБА_1 є передчасним та не знайшов свого підтвердження в ході судового розгляду.
У зв'язку з цим рішення місцевого суду щодо даних вимог на підставі ст..309 ЦПК України необхідно скасувати і постановити нове рішення про відмову в задоволенні даних вимог за необґрунтованістю.
Крім того колегія суддів не може погодитись і з висновком суду щодо визнання недійсним рішення виконкому Сумської міської ради №723 від 16 грудня 1993 року в частині передачі в приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки за адресом м. Суми вул. 2-а Північна, 39.
Визнаючи недійсним дане рішення виконкому Сумської міської Ради місцевий суд виходив з того, що передача у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки була проведена з порушенням чинного законодавства, тобто без складання технічної документації, без погодження меж земельної ділянки, без визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Проте такий висновок суду суперечить встановленим обставинам справи. Як встановлено під час розгляду справи рішення про передачу у власність земельної ділянки ОСОБА_1 було прийняте компетентним органом, в межах компетенції виконкому Сумської міської ради, відповідно до вимог ст. 17 Земельного кодексу в редакції, що діяла на момент прийняття рішення, на підставі заяви ОСОБА_1 та даних бюро технічної інвентаризації щодо розміру земельної ділянки. Порушення прав ОСОБА_2 та ОСОБА_3. даним рішенням виконкому колегія суддів не вбачає і доказів на підтвердження такого порушення позивачи не надали.
Тому колегія суддів вважає, що відповідно до вимог ст.309 ЦПК України рішення суду щодо цих вимог необхідно скасувати і в задоволенні даної вимоги відмовити за недоведеністю.
В іншій частині рішення суду відповідає ст.213 ЦПК України оскільки воно є законним і обґрунтованим, і апеляційні скарги не містять даних про те, що суд постановляючи рішення в цій частині допустив порушення норм матеріального та процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.303, п.2 ч.1 ст.307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 11 жовтня 2007 року в даній справі в частині спонукання ОСОБА_3 і ОСОБА_2 до знесення сараю під літерою „Г”, розташованого на земельній ділянці по АДРЕСА_1 та визнання договору дарування від 24 листопада 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 щодо сараю під літерою „Г” недійсним, скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих вимог.
Це ж рішення в частині визнання частково недійсним рішення виконкому Сумської міської ради №723 від 16 грудня 1993 року щодо передачі у приватну власність Богацькій Валентині Петрівни земельної ділянки по АДРЕСА_1 скасувати.
В задоволенні вказаних вимог ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили але може бути оскаржене на протязі двох місяців до Верховного Суду України з часу його проголошення.
головуючого - Шевченко В.А.
суддів - Криворотенка В.І., Семеній Л.І.