ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2006 р. | № 25/335-05-11751 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого | Кравчука Г.А., |
суддів: | Мачульського Г.М., Шаргала В.І., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання | Першого заступника прокурора Одеської області |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 р. |
у справі | № 25/335-05-11751 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України |
до | 1) Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця”, 2) Товариства з обмеженою відповідальністю “СКВО” |
про | визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу |
в судовому засіданні взяли участь представники:
прокуратури: | не з’явились; |
позивача: | Морачов О.В., дов. № 14-13/101 від 18.10.2005 р.; |
відповідача 1: | Барандич І.М., дов. № 04-12/420 від 15.02.2006 р.; |
відповідача 2: | Зайцев С.Д., дов. № 913 від 22.05.2006 р.; |
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2005 р. Перший заступник прокурора Одеської області (далі –Прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров’я України (далі –Міністерство), у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу № 5113181/2002-32 від 16.10.2002 р. лікувального корпусу літ. “Н” загальною площею 462,7 кв. м., корпусу № 6 літ. “Ж” загальною площею 108,6 кв. м., клубу літ. “Я” загальною площею 399,1 кв. м., адміністративного корпусу літ. “Я1”, літнього кінотеатру літ. “Х”, елементів благоустрою (дорожнє покриття 259,9 п. м., огорожа 232 п. м.), зелених насаджень та інженерних мереж, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Генуезська, 1 (далі –Договір від 16.10.2002 р.), укладений між Закритим акціонерним товариством лікувально-оздоровчих закладів профспілок України “Укрпрофоздоровниця” (далі –Укрпрофоздоровниця) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СКВО” (далі –Товариство).
Позовні вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що постановою Ради Міністрів УРСР № 606 від 23.04.1960 р. “Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” Міністерство охорони здоров’я УРСР зобов’язано було передати до 01.05.1960 р. безоплатно у відання (тобто, без переходу права власності) Українській республіканській Раді профспілок всі діючі госпрозрахункові санаторії разом з усім майном, земельними ділянками, парками та інше, яка, відповідно до ст. 86 ЦК УРСР, вправі тільки володіти та користуватись майном, а не розпоряджатись ним. У подальшому, 23.12.1991 р. Рада федерації профспілок України, яка є правонаступником Ради Федерації незалежних профспілок України, неправомірно привласнила та передала як один з засновників шляхом внесення до статутного фонду у власність Укрпрофоздоровниці державні об’єкти санаторно-курортного призначення, що перебували у її віданні, внаслідок чого державу було позбавлено належного їй майна. 16.10.2002 р. Укрпрофоздоровниця та Товариство уклали Договір від 16.10.2002 р., об’єктом якого є вище вказані об’єкти санаторно-курортного призначення, що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Генуезська, 1, які перебували у віданні Федерації профспілок України, що завдало майнову шкоду державним інтересам. Таким чином, Договір від 16.10.2002 р. укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що є порушенням вимог ст. 228 ЦК України, а тому він підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 207 та 208 ГК України.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2006 р. (суддя Малярчук І.А.) у задоволенні позовних вимог Прокурора відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 р. (колегія суддів: Гладишева Т.Я., Савицький Я.Ф., Лавренюк О.Т.) рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2006 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що:
—Прокурор не довів наявності у держави права власності на об’єкти нерухомості санаторію “Дружба”, які реалізовані Укрпрофоздоровницею Товариству за спірним Договором від 16.10.2002 р.;
— у рішенні Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. у справі № 137/7 зазначено, що Укрпрофоздоровниця створена Федерацією профспілок України і Фондом соціального страхування України законно, її установчий договір та статут відповідають Законам України “Про господарські товариства” та “Про підприємництво”, підстави для визнання їх недійсними відсутні;
—норми ГК України, на які посилається Прокурор, не можуть бути застосовані, оскільки ГК України набрав чинності з 01.01.2004 р., тобто до моменту укладення та виконання Укрпрофоздоровницею та Товариством Договору від 16.10.2002 р.;
— посилання Прокурора на ст. 228 ЦК України суперечить нормам матеріального права;
— Прокурор не довів наявності у Укрпрофоздоровниці та Товариства при укладанні Договору від 16.10.2002 р. мети, яка б завідомо суперечила інтересам держави і суспільства, тому вказаний договір на підставі ст. 49 ЦК УРСР не може бути визнано недійсним.
Прокурор не згоден з постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 р. та рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2006 р., в зв’язку з чим звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, у якому просить вказані судові акти скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Вимоги, викладені у касаційному поданні, Прокурор обґрунтовує тим, що господарські суди попередніх інстанцій, приймаючи судові акти, які оскаржуються, діяли без дотримання ст. ст. 4, 43 ГПК України, внаслідок чого неправильно застосували норми матеріального права та зробили висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи. Так, місцевий та апеляційний господарські суди не врахували того, що сам факт незаконного відчуження державного майна підтверджує мету сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави, а також підтверджує наявність вини сторін у формі умислу на відчуження майна держави, внаслідок чого порушили ст. 49 ЦК УРСР.
Міністерство, Укрпрофоздоровниця та Товариство не скористались правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційне подання Прокурора не надіслали, що не перешкоджає перегляду постанови, яка оскаржується.
У судовому засіданні 04.10.2006 р. представником Міністерства було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з нез’явленням представників прокуратури та Фонду державного майна України.
Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України його відхилила, оскільки:
— відсутні будь-які підстави вважати, що прокуратуру не було неналежним чином повідомлено про час і місце судового засідання; прокуратурою клопотання про відкладення розгляду справи не заявлялись;
— Фонд державного майна України не є стороною або третьою особою у даній справі, а тому відсутні підстави для його участі у судовому засіданні.
За розпорядженням В.о. Голови судової палати від 04.10.2006 р. справу передано на розгляд колегії суддів Вищого господарського суду України у складі Кравчука Г.А. –головуючого, Мачульського Г.М. та Шаргала В.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та доводи Прокурора, викладені у касаційному поданні, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті ними рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційне подання не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин першої та другої ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому вказана норма не надає право касаційній інстанції встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того, чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
На підставі поданих Прокурором і зібраних у справі доказів попередніми судовими інстанціями встановлено, що порядок створення та установчі документи Укрпрофоздоровниці, за рішенням Ради якої було здійснено продаж спірних об’єктів, вже були предметом спору у справі Вищого арбітражного суду України № 137/7. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. у вказаній справі Фонду державного майна України було відмовлено у позові до Федерації профспілок України та Фонду соціального страхування України про визнання недійсними установчих документів Укрпрофоздоровниці. Одночасно, суд в мотивувальній частині рішення зазначив, що установчий договір та статут відповідають Законам України “Про господарські товариства” та “Про підприємництво”, підстави для визнання їх недійсними відсутні.
Місцевим і апеляційним господарськими судами також було встановлено, що відчуження спірних об’єктів здійснено Одеським дочірнім підприємством Укрпрофоздоровниці Товариству на підставі рішення Ради Укрпрофоздоровниці за № Р2-9 “Про відчуження основних фондів ЗАТ “Укрпрофоздоровниця” (а.с. 33), яке прийнято відповідно до Законів України ”Про господарські товариства”, “Про власність” та “Про підприємства в Україні”.
Крім того, місцевим і апеляційним господарськими судами також встановлено, що і Прокурор, і позивач не надали суду належних доказів на підтвердження своїх доводів про наявність у держави права власності на об’єкти нерухомості санаторію “Дружба”, які були продані Укрпрофоздоровницею Товариству за спірним Договором від 16.10.2002 р. Відсутність таких конкретних документальних доказів у справі констатує також і колегія суддів Вищого господарського суду України.
За правилами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки судами було встановлено, що Укрпрофоздоровниця створена законно і вона в межах своїх повноважень надала своєму дочірньому підприємству право на реалізацію майна, а Прокурор і позивач відповідно до ст. 33 ГПК України документально не довели наявність у держави права власності на реалізовані Товариству об’єкти нерухомості, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовим висновком місцевого і апеляційного господарських судів про відсутність підстав вважати, що продане майно належить державі, а спірний договір було укладено сторонами з метою завідомо суперечною інтересам держави, і відповідно про відсутність підстав для визнання його недійсним згідно ст. 49 ЦК УРСР.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України постанова Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 р. ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи касаційного подання Першого заступника прокурора Одеської області не спростовують висновків господарського суду апеляційної інстанції, у зв’язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 та 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційне подання Першого заступника прокурора Одеської області на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2006 р. у справі № 25/335-05-11751 господарського суду Одеської області залишити без задоволення, а вказану постанову –без змін.
Головуючий суддя Г.А. Кравчук
Суддя Г.М. Мачульський
Суддя В.І. Шаргало