ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20.07.2011 року Справа № 5005/3308/2011
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді –Герасименко І.М., Орєшкіна Е.В.,
секретар судового засідання –Колесник Д.А.,
за участю представників сторін:
від позивача –ОСОБА_1, довіреність від 22 листопада 2010 року №1557;
від відповідача –ОСОБА_2, довіреність від 28 березня 2011 року №02-07/604;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м.Київ, в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення Дніпропетровської області філії Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, м.Кривий Ріг Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2011 року у справі №5005/3308/2011
за позовом Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3, с.Широке Криворізького району Дніпропетровської області
до Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення Дніпропетровської області філії Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”
про визнання недійсним Генерального договору про надання кредитних послуг, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2010 року у справі № 5005/3308/2011 (суддя Назаренко Н.Г.) позов ФОП ОСОБА_3 задоволено повністю; визнано недійсними п.п.2.12, 2.12.3, 2.14, 2.15, п.п.3.2.6, п.п.3.2.7, п.п.3.3.8, п.п.3.3.11, п.п.3.3.12, п.5.4 Генерального договору про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року № 991/349/08, укладеного між ФОП ОСОБА_3 та ПАТ “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Дніпропетровської обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк”; визнано частково недійсним п.п.3.2.5. Генерального договору про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року № 991/349/08 в частині права кредитора в разі неповернення позичальником кредиту в строки, зазначені у п.п.3.3.8, 3.3.15 цього договору, нездійснення дострокового повернення кредиту в інших випадках та в строки, обумовлені цим договором несплати процентів, комісій, неустойки пені, штрафу в строки, що передбачені цим договором та додатковими угодами, а також у випадках, встановлених у договорах, спрямованих на забезпечення вимог кредитора за цим договором, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, оформлені відповідно до договорів іпотеки, укладених згідно з п.8 Основних положень цього договору. Стягнуто з відповідача –ПАТ “Укрсоцбанк” в особі Криворізького відділення Харківської обласної філії ПАТ “Укрсоцбанк на користь позивача 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
При прийнятті рішення господарський суд виходив із того, що оскаржувані положення Генерального договору про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року № 991/349/08 суперечать загальним засадам цивільного законодавства України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, загальним підставам та порядку зміни і розірвання договорів, встановлених ст.ст.651-654 ЦК України, положенням закону щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку, вимогам ст.105 ЦК України та ст.14 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” щодо строків задоволення вимог кредиторів у разі припинення боржника, а також порушує конституційне право позивача на звернення за захистом прав та інтересів до суду загальної юрисдикції.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач –ПАТ “Укрсоцбанк”, в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення Дніпропетровської області філії ПАТ “Укрсоцбанк” звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати і прийняти нове, яким в позові відмовити.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про правомірність включення сторонами у договір умов щодо права кредитора в односторонньому порядку відмовитися від договору у разі невиконання позичальником зобов’язань за договором та невиконання вимоги про усунення порушень у встановлений строк, що відповідає положенням ст.611, 615, 525, ст.651 ЦК України, якими передбачена можливість односторонньої відмови від зобов’язання чи договору, якщо це встановлено договором чи законом; саме такий випадок і передбачений п.3.2.6 кредитного договору. З посиланням на норми ст.651 ЦК України відповідач вказує, що судова процедура розірвання договору не є виключною, договір може бути розірваний в односторонньому порядку, якщо таке право сторони встановили договором. Крім цього, відповідач вважає, що передбачене п.3.2.5 кредитного договору право кредитора звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за договором в разі неповернення позичальником кредиту в строки, передбачені кредитним договором, не суперечить діючому законодавству, а саме ст.ст.1, 3, 7 Закону України “Про іпотеку”, ст.ст.589, 590, ч.2 ст.592 ЦК України, якими надано право звернення стягнення на предмет застави, якщо зобов’язання не буде виконано у строк встановлений договором. Вказує також, що договір підписаний позивачем, сторонами при його укладенні досягнуто згоди за всіма його істотними умовами, договір виконувався сторонами, а у позивача існує обов’язок з повернення позики у строк та в порядку, встановлених договором. Зазначає про відсутність підстав для визнання недійсними оспорюваних положень договору.
Позивач –ФОП ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечує, просить залишити її без задоволення, а рішення господарського суду без змін. У поданому відзиві зазначає про невідповідність положень оспорюваних пунктів договору загальним підставам та порядку зміни та розірвання договорів, встановлених ст.ст.651-654 ЦК України, що свідчить про їх недійсність. Вказує також, що визнання частково недійсним п.3.2.5 договору не порушує права відповідача як іпотекодержателя.
В порядку ст.77 ГПК України, у зв’язку з неявкою в судове засідання представників сторін, розгляд справи відкладався з 22 червня 2011 року до 06 липня 2011 року та до 20 липня 2011 року.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
20 березня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку “Укрсоцбанк” в особі Лермонтовського відділення Дніпропетровської обласної філії АКБ “Укрсоцбанк” (кредитор) та позивачем –ФОП ОСОБА_3 ( позичальник) укладено Генеральний договір про надання кредитних послуг №991/349/08, відповідно до умов якого кредитор зобов’язується надати позичальнику кредитну лінію в межах загального ліміту в сумі 3000000 грн. зі сплатою 16% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості не пізніше 19 березня 2018 року.
20 березня 2008 року сторонами укладено додаткову угоду №991/350/01/08 до договору, згідно з умовами якої кредитор надає позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, відповідно до основних положень Генерального договору у формі разового кредиту в сумі 773000 грн. зі сплатою за користування кредитними коштами процентів у розмірі 14,5% річних та комісій в розмірі та порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів за генеральним договором, що містяться в додатку №1 до договору з кінцевим погашенням кредиту до 19 березня 2018 року включно.
У листопаді 2010 року позивач –ФОП ОСОБА_3 звернувся до господарського суду з позовом, з урахуванням поданої 29 березня 2011 року заяви про уточнення позовних вимог /а.с.142-148 т.2/, просив визнанти недійсними п.п.2.12., 2.12.3, 2.14, 2.15, п.п.3.2.6, п.п.3.2.7, п.п.3.3.8, п.п.3.3.11, п.п.3.3.12 , п.5.4, п.6.2. Генерального договору про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року №991/349/08 та частково недійсним п.п.3.2.5 Генерального договору про надання кредитних послуг № 991/349/08 в частині права кредитора в разі неповернення позичальником кредиту в строки, зазначені у п.п.3.3.8, 3.3.15 цього договору, нездійснення дострокового повернення кредиту в інших випадках та в строки, обумовлені цим договором несплати процентів, комісій, неустойки (пені, штрафу) в строки, що передбачені цим договором та додатковими угодами, а також у випадках, встановлених у договорах, спрямованих на забезпечення вимог кредитора за цим договором, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим договором, оформлені відповідно до договорів іпотеки, укладених згідно з п.8 Основних положень цього договору.
З висновком господарського суду про задоволення позовних вимог погодитись не можна.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою–третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарському суду належить встановити наявність саме тих обставин, з якими закон пов’язує недійсність правочинів, зокрема: відповідність змісту правочину вимогам Цивільного Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правоздатність сторін правочину; свободу волевиявлення учасників правочину та відповідність волевиявлення їх внутрішній волі; спрямованість правочину на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).
Оскаржуваними позивачем пунктами Генерального договору про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року №991/349/08 сторонами узгоджено, що:
- п.2.12 –у разі зміни кредитної політики внаслідок рішень законодавчої або виконавчої влади, Національного банку України, а також в разі настання іншої події, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів Кредитора та яка не залежить від волі Сторін, Кредитор має право змінити (збільшити або зменшити) процентну ставку, що визначена у п.1 Основних положень цього Договору та відповідними Додатковими угодами до цього Договору, а також розміру комісій, визначених Тарифами;
- п.п.2.12.3 –у разі незгоди Позичальника з запропонованими Кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій та не укладання Позичальником протягом строку, встановленого в п.п.2.12.2 цього Договору, відповідної додаткової угоди про внесення змін до цього Договору та/або до відповідної Додаткової угоди, Кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору, що має наслідком дострокове, протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня отримання Позичальником відповідної письмової вимоги Кредитора, повернення Кредиту, сплату процентів та/або комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені), після чого цей Договір вважається розірваним;
- п.2.14 –у випадку зниження вартості предметів іпотеки за договорами, зазначеними в п.8 Основних положень цього Договору, за наявності невикористаного залишку Загального ліміту кредитування у сумі, не меншій, ніж величина зниження вартості предметів іпотеки, Кредитор направляє Позичальнику повідомлення про необхідність протягом десяти календарних днів з дати отримання такого повідомлення передати в іпотеку додаткове нерухоме майно заставною вартістю, що визначається згідно з нормативними актами Кредитора, необхідною для збереження встановленого цим Договором розміру Загального ліміту кредитування. У випадку ненадання додаткового забезпечення у визначений строк, розмір Загального ліміту кредитування підлягає зменшенню пропорційно величині зниження вартості предметів іпотеки, і Кредитор направляє Позичальнику два примірники додаткових угод про внесення змін до цього Договору у зв’язку із зменшенням розміру Загального ліміту кредитування. До моменту оформлення в іпотеку додаткового нерухомого майна/підписання додаткової угоди про зменшення розміру Загального ліміту кредитування, надання кредитних послуг за цим Договором, а також надання кредитних коштів за діючими Додатковими угодами не здійснюється. У випадку непідписання Позичальником додаткових угод про внесення змін до цього Договору до дати встановлення нового розміру Загального ліміту кредитування, Кредитор має право вимагати дострокового –протягом 30 календарних днів –виконання Позичальником зобов’язань за усіма діючими Додатковими угодами, зокрема щодо повернення Кредиту, сплати процентів, неустойки та комісій, після чого цей Договір вважається розірваним;
- п.2.15 –у випадку зниження вартості предметів іпотеки за договорами, зазначеними в п.8 Основних положень цього Договору, за відсутності невикористаного залишку Загального ліміту кредитування у сумі, не меншій, ніж величина зниження вартості предметів іпотеки, Кредитор направляє Позичальнику повідомлення про необхідність протягом трьох календарних днів з дати отримання такого повідомлення передати в іпотеку додаткове нерухоме майно заставною вартістю, що визначається згідно з нормативними актами Кредитора, необхідною для збереження встановленого цим Договором розміру Загального ліміту кредитування. У випадку ненадання додаткового забезпечення у визначений строк, розмір Загального ліміту кредитування підлягає зменшенню пропорційно величині зниження вартості предметів іпотеки, і Кредитор направляє Позичальнику два примірники додаткових угод про внесення змін до цього Договору у зв’язку із зменшенням розміру Загального ліміту кредитування. До моменту оформлення в іпотеку додаткового нерухомого майна/підписання додаткової угоди про зменшення розміру Загального ліміту кредитування, надання кредитних послуг за цим Договором, а також надання кредитних коштів за діючими Додатковими угодами не здійснюється. У випадку, якщо новий розмір Загального ліміту кредитування буде меншим, ніж розмір існуючої заборгованості за усіма діючими Додатковими угодами, кредитор разом із примірниками додаткової угоди до цього Договору у зв’язку із зменшенням розміру Загального ліміту кредитування надсилає Позичальнику вимогу про погашення частини заборгованості за діючими Додатковими угодами у розмірі перевищення такої заборгованості над новим розміром Загального ліміту кредитування. У випадку непогашення зазначеної вище частини заборгованості у встановлений строк, Кредитор має право здійснити договірне списання коштів в сумі цієї заборгованості з рахунків Позичальника, зазначених в п.2.10 цього Договору. У випадку непідписання Позичальником додаткових угод про внесення змін до цього Договору до дати встановлення нового розміру Загального ліміту кредитування, Кредитор має право вимагати дострокового –протягом 30 календарних днів –виконання Позичальником зобов’язань за Додатковими угодами, зокрема щодо повернення Кредиту, сплати процентів, комісій, після чого цей Договір вважається розірваним;
- п.п.3.2.5 –Кредитор має право у разі неповернення Позичальником Кредиту, в строки, зазначені у п.п.2.5, 3.3.8, 3.3.15 цього Договору, нездійснення дострокового повернення Кредиту в інших випадках та в строки, обумовлені цим Договором несплати процентів, комісій, неустойки (пені, штрафу) в строки, що передбачені цим Договором та Додатковими угодами, а також у випадках, встановлених у договорах, спрямованих на забезпечення вимог Кредитора за цим Договором, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим Договором, оформлені відповідно до договорів іпотеки, укладених згідно з п.8 Основних положень цього Договору;
п.п.3.2.6 –у випадку порушення Позичальником своїх зобов’язань за будь-якою діючою Додатковою угодою та/або цим Договором; порушення обов’язків Позичальником, або будь-якою третьою особою, з якою укладено договір, спрямований на забезпечення вимог Кредитора за цим Договором, Кредитор направляє Позичальнику вимогу про усунення такого порушення протягом 30 календарних днів від дати його виникнення, а також повідомлення про зупинення кредитування Позичальника за цим Договором до усунення порушення у зазначений строк. У випадку неусунення Позичальником порушення у визначений строк, Кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору, що має наслідком повернення Позичальником кредитних коштів, наданих за усіма діючими Додатковими угодами, нарахованих до сплати процентів, комісій та штрафних санкцій, після чого цей Договір вважається розірваним;
- п.п.3.2.7 –Кредитор має право надіслати Позичальнику повідомлення з вимогою про погашення протягом 3-х календарних днів від дня отримання такого повідомлення заборгованості за Кредитом в іноземних валютах, зазначених в п. 1 Основних положень цього Договору, в сумі її перевищення над сумою Загального ліміту кредитування внаслідок зміни офіційного курсу гривні до цих іноземних валют, встановленого Національним банком України, якщо сума такого перевищення складає більше 5 (п’яти) % Загального ліміту кредитування, або надання додаткового нерухомого майна в іпотеку з метою дотримання існуючого розміру коефіцієнта покриття іпотекою суми наявної кредитної заборгованості. При цьому, до погашення відповідної частини заборгованості або надання додаткового забезпечення надання нових Кредитних послуг та кредитних коштів за діючими Додатковими угодами призупиняється;
- п.п.3.3.8 –Позичальник зобов’язаний на вимогу Кредитора у випадках, передбачених цим Договором (п.п.2.12.3, 2.14, 2.15, 3.2.6, 3.2.7, 5.4), достроково, протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня отримання вимоги Кредитора, повернути Кредит у сумі Загального ліміту кредитування, або у сумі, надання якої передбачене відповідною Додатковою угодою, сплатити проценти та/або комісії, а також можливу неустойку (штраф, пеню);
- п.п.3.3.11 –Позичальник зобов’язаний без попередньої письмової згоди Кредитора не здійснювати наступні операції у разі, якщо їх загальна сума перевищує 50 % суми Загального ліміту, зазначеної в п. 1.1 цього Договору, а саме: отримання кредитів в інших банках, надання порук, обтяження свого майна будь-якими зобов’язаннями;
- п.п.3.3.12 –Позичальник зобов’язаний здійснити погашення протягом трьох календарних днів від дня отримання такого повідомлення заборгованості за Кредитом в іноземних валютах, зазначених в п.1 Основних положень цього Договору, в сумі її перевищення над сумою Загального ліміту кредитування внаслідок зміни офіційного курсу гривні до цих іноземних валют, встановленого Національним банком України, якщо сума такого перевищення складає більше 5 (п’яти) % Загального ліміту кредитування, або надання додаткового нерухомого майна в іпотеку з метою дотримання існуючого розміру коефіцієнта покриття іпотекою суми наявної кредитної заборгованості;
- п.5.4 –якщо обставини, визначені п. 5.1 цього Договору, діятимуть протягом більше ніж один місяць, Кредитор має право в односторонньому порядку відмовитись від цього Договору, що має наслідком дострокове, протягом 30 календарних днів від дня отримання Позичальником відповідної письмової вимоги Кредитора, повернення Кредиту, сплати процентів та/або комісій, а також можливої неустойки (штрафу, пені);
- п.6.2 –у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, сторони, керуючись ст.5 Закону України “Про третейські суди”, домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м.Київ, вул.М.Раскової,15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним третейським суддею, він розглядається третейським суддею Ярошевичем Василем Миколайовичем, або Білоконем Юрієм Миколайовичем, в порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі якщо спір не може бути розглянутий визначеними в даному пункті суддями, суддя призначається Головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків у відповідності до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації Українських банків.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними п.п.2.12, 2.12.3, 2.14, 2.15, 3.2.6, 3.2.7, 3.3.8, 3.3.11, 3.3.12, 5.4 та частково недійсним п.3.2.5 Генерального договору, господарським судом зазначено, що вказані положення договору суперечать загальним підставам та порядку зміни і розірвання договорів, встановлених статтями 651-654 ЦК України, якими передбачено, що якщо сторони не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин, договір може бути розірваний (змінений) лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони, а також загальним засадам цивільного законодавства як справедливість, розумність та добросовісність (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України).
Вказаний висновок не відповідає фактичним обставинам справи та положенням закону.
Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом; договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору; у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Згідно ст.652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах; якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. У разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв’язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв’язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.
Відповідно до ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобов’язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо; у разі розірвання договору зобов’язання сторін припиняються; у разі зміни або розірвання договору зобов’язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили; сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо договір змінений або розірваний у зв’язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Згідно ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Отже, із змісту ст.ст.651-654 ЦК України вбачається, що договір може бути розірваний, зокрема, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі чи частково, якщо таке право встановлено договором або законом. Крім того, ч.1 ст.181 ГК України також встановлює, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Тобто, дана норма є диспозитивною, а відповідно, виходячи із принципу свободи договору, сторони мають беззаперечне право самостійно за взаємною згодою наділяти одну із сторін або обидві сторони правом на розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, при цьому, обмеження повноважень сторін у цьому питанні можливе тільки у випадку, коли це прямо встановлено законом.
Також, судова колегія вважає безпідставними та помилковими посилання господарського суду на Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12 грудня 2008 року та ст.1056-1 ЦК України, якими закріплено пряму заборону банкам в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами.
Розглядаючи спір про визнання угоди недійсною, суд перевіряє відповідність умов цієї угоди законодавству, що діяло станом на час її укладення. Договір не може бути визнаний недійсним на підставі законодавства, яке не було чинне на час укладання договору.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку” від 12 грудня 2008 року № 661-VI, яким було також доповнено Цивільний кодекс України вказаною статтею 1056-1, набрав чинності з 10 січня 2009 року. Тобто, в момент укладення кредитного договору вказаних змін у законодавстві не існувало. Отже, на час укладення Генерального договору про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року №991/349/08 діюче законодавство не містило заборони щодо можливості зміни розміру відсотків в односторонньому порядку.
Крім того, господарський суд, посилаючись на те, що розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин можливе лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони, безпідставно не врахував, що оспорюванні пункти встановлюють право кредитора розірвати договір в односторонньому порядку не лише у випадку непогодження позичальником з запропонованими кредитором змінами розмірів процентів та/або комісій та неукладання протягом строку, встановленого в п.2.10.2 цього договору відповідної додаткової угоди (договору про внесення змін) до цього договору, але також у випадку порушення позичальником зобов’язань за кредитним договором.
Невиконання зобов’язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання, вважається, відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов’язання. Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором, а п.1 ч.1 ст.611 ЦК України чітко регламентовано, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, зокрема, припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
У зв’язку з невиконанням позичальником зобов’язань за договором щодо погашення кредиту та відсотків тощо у строки, передбачені кредитним договором та додатковими угодами до нього, п.п.3.2.5, 3.2.6, 3.3.15 договору передбачено дострокове повернення позичальником кредиту, відсотків, можливих штрафних санкцій, що не суперечить вимогам ст.ст.610, 611, а також ч.2 ст.1050 ЦК України.
При цьому слід також зазначити, що суд першої інстанції, обґрунтовуючи недійсність оспорюваних пунктів договору з посиланням на те, що розірвання договору можливе лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони, допустив неправильне застосування ст.652 ЦК України, що регулює порядок зміни та розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин, оскільки зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Разом з тим, сторони передбачили настання певних обставин та в договорі чітко встановили порядок зміни та розірвання договору у випадку зміни кредитором розмірів процентів та/або комісій при настанні певних подій, тобто в даному випадку не має місце істотна зміна обставин, а відповідно розірвання договору можливе не лише за рішенням суду на вимогу зацікавленої сторони, а також в односторонньому порядку за наявності певних обставин, оскільки це передбачено умовами договору.
Що стосується посилання господарського суду на порушення оспорюваними пунктами договору встановлених п.6 ст.3 ЦК України засад цивільного законодавства (справедливості, розумності та добросовісності), то положеннями ст.ст.525, 615, 651 ЦК України передбачена можливість односторонньої відмови від зобов’язання чи договору, якщо це встановлено договором або законом, норми ст.ст.651-654 ЦК України допу4скається розірвання договору на вимогу однієї із сторін, якщо таке право сторони встановлено договором, що тягне за собою розірвання або зміну договору. Сторонами в договорі передбачені та узгоджені випадки та умови односторонньої відмови кредитора від договору та його розірвання, що не суперечить вказаним засадам цивільного законодавства.
Щодо визнання господарським судом частково недійсним п.п.3.2.5 договору в частині права кредитора в разі неповернення Позичальником або нездійснення дострокового повернення Кредиту, а також несплати процентів, комісій, неустойки пені, штрафу в строки, що передбачені цим Договором та Додатковими угодами, а також у випадках, встановлених у договорах, спрямованих на забезпечення вимог Кредитора за цим Договором, звернути стягнення на засоби забезпечення виконання зобов’язань за цим Договором, оформлених відповідно до догорів іпотеки, судова колегія вважає за необхідне також зазначити наступне.
Згідно ст.546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися заставою.
Відповідно до ч.1 ст.548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
В силу застави, відповідно до ст.572 ЦК України, кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.574 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.589 ЦК України у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про іпотеку” іпотека –це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно ст.7 Закону України “Про іпотеку” за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов’язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов’язання.
Як встановлено ст.590 ЦК України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України “Про іпотеку” у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Згідно ч.2 ст.592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави, в тому числі в інших випадках, встановлених договором.
З урахуванням вищевказаних положень закону та обставин справи, встановлення в п.п.3.2.5 договору права кредитора на звернення стягнення на предмет іпотеки у разі неповернення позичальником кредиту та несплати процентів, комісії, неустойки у передбачені договором строки, відповідають діючому законодавству.
В п.6.2 договору сторонами встановлено третейське застереження. Погоджуючись з обґрунтуванням позовних вимог господарський суд зазначив про обмеження конституційного права позивача на звернення за захистом своїх прав та інтересів до суду загальної юрисдикції та вирішення спору між сторонами в судовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства і існування істотного дисбалансу в обсягу договірних прав та обов’язків сторін.
У відповідності з п.1 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Частина 2 ст.12 ГПК України передбачає, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов’язаних із задоволенням державних потреб.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Отже, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейське застереження є обов’язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов’язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення за захистом своїх прав та інтересів з позовом до суду загальної юрисдикції.
Як встановлено ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
За вказаними обставинами умови п.6.2 кредитного договору прав позивача, положень закону та закріпленим ним принципів справедливості, розумності та добросовісності не порушують, а тому підстави для визнання недійсним вказаного пункту договору відсутні.
Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України. позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Як встановлено ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають, формувати його конкретні умови, самостійно приймати рішення про те, вступати чи утримуватися від вступу у певні договірні відносини. При укладенні договору будь-яка особа здійснює оцінку свого інтересу від укладення того чи іншого договору виходячи з усієї сукупності існуючих зовнішніх обставин, за яких він буде виконуватися, і певних прогнозів відносно їх розвитку в майбутньому та забезпечення своїх інтересів на випадок можливих змін.
Відповідно до ст.6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов’язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ч.2 ст.67 ГК України підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
Частина 4 статті 179 ГК України передбачає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визнати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони можуть погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечить законодавству.
При цьому, як встановлено ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, Генеральний договір про надання кредитних послуг від 20 березня 2008 року № 991/349/08 укладено в письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками, він містить умови щодо мети, суми, строку надання кредиту, порядку видачі кредиту та його погашення, плати за користування кредитом, відсоткової ставки, забезпечення зобов’язань, обов’язки, права і відповідальність сторін тощо.
Вищевказане свідчить про досягнення сторонами згоди щодо усіх його істотних умов, договір укладений на підставі вільного волевиявлення сторін, якими погоджені усі його умови та положення.
Підписання вказаного договору позивачем та фактичне отримання кредиту свідчить про обізнаність останнього з усіма умовами договору, в тому числі з оспорюваними пунктами.
При цьому даний кредитний договір не є договором приєднання, про що зазначає позивач, оскільки останній не був позбавлений запропонувати свої умови або наполягати на зміні його змісту (ч.1 ст.534 ЦК України, ч.4 ст.179 ГК України). Позивач взагалі міг відмовитися від укладення цього договору або отримання кредиту на запропонованих банком умовах.
З урахуванням вищенаведеного судова колегія приходить до висновку, що позовні вимоги ФОП Коваленка М.Б. є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки підстави для визнання недійсними оспорюваних положень договору за наведеними позивачем обставинами –відсутні.
Рішення господарського суду першої інстанції, у зв’язку з невідповідністю викладених в рішенні висновків обставинам справи, недоведеністю встановлених судом обставин, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Господарські витрати у справі підлягають покладенню на позивача.
Керуючись ст.ст.103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення Дніпропетровської області філії Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” задовольнити.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2011 року у справі №5005/3308/2011 скасувати.
В позові відмовити.
Стягнути з Фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк”, в особі відокремленого підрозділу Криворізького відділення Дніпропетровської області філії Публічного акціонерного товариства “Укрсоцбанк” витрати по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги в сумі 42,50 грн.
Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати наказ.
Головуючий О.В.Голяшкін
Судді І.М.Герасименко
Е.В.Орєшкіна