ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
21 липня 2011 року справа № 5020-876/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
(АДРЕСА_1)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_2)
про стягнення 50 037,39 грн. заборгованість за договором б/н від 16.05.2009,
за участю представників сторін:
позивача – ОСОБА_3, довіреність б/н від 26.05.2011;
відповідача – не з’явився.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про стягнення 50 037,39 грн. заборгованість за договором б/н від 16.05.2009 та 3 000,00 грн. оплати послуг адвоката.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач не виконав належним чином свої зобов’язання за договором б/н від 16.05.2009 щодо внесення плати за поставлений товар.
Представник Позивача в судовому засіданні 21.07.2011 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням заяви про уточнення позову /а.с. 56/, відповідно до якої просить стягнути 2000,00 грн. компенсації витрат на правову допомогу.
Відповідач без поважних причин вимоги ухвал суду від 08.06.2011 та 30.06.2011 не виконав, у судові засідання 30.06.2011, 21.07.2011 явку уповноважених представників не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (поштове повернення від 20.06.2011 /а.с.28-31/ та поштове повернення від 13.07.2011 /а.с. 37-40/).
Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського кодексу України: не надав суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З урахуванням вищевикладеного, суд визнав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України, у відсутність Відповідача та його представника.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника Позивача, суд
ВСТАНОВИВ:
16.05.2009 між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Покупець) укладений договір б/н від 16.05.2009 (далі –Договір), згідно з яким Постачальник зобов`язується поставити товари (далі –Товар), а Покупець прийняти їх в кількості, найменуванні, асортименті та вартості, які вказані в накладних (п.1.1 Договору).
Відповідно до пунктів 2.1, 2.3 Поставка Товару здійснюється протягом трьох днів після дня отримання Постачальником заявки і відправки їм узгодженого асортименту поставки за наявності товару на складі. Вартість поставленого товару визначається згідно "Прайса" на день отримання Постачальником заявки.
Товар вважається переданим Постачальником та прийнятим Покупцем в кількості та в строк, які вказані в накладних. Після підписання накладної претензії по кількості товару Постачальником не приймаються.
Згідно з пунктом 2.5 Договору не проданий Покупцем Товар є власністю Постачальника.
Відповідно до пункту 3.1 Договору датою поставки вважається дата фактичного отримання Покупцем Товару за накладною.
Пунктом 3.4 Договору передбачено, що Покупець сплачує Постачальнику вартість поставленого Товару шляхом передачі грошей або перерахунку грошей на розрахунковий рахунок Постачальника, після фактичної його реалізації протягом двох днів (понеділок, вівторок) за Товар, який був проданий протягом попереднього тижня.
Строк дії Договору встановлений з моменту підписання і до 31.12.2009 (пункт 6.1 Договору).
На виконання умов вказаного Договору за період з 27.07.2010 по 29.09.2010 Позивач поставив Відповідачу товар на загальну суму 59719,6 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними /а.с. 10-16/, які підписані представниками обох сторін без зауважень.
Відповідач виконав свої зобов’язання лише частково, сплатив за Товар частину передбаченої Договором суми, а саме, 9682,29 грн. (інформація про постачання товару та розрахунках по договору від 16.05.2009) /а.с. 17-19/, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість, яка станом на момент подачі позову складала 50 037,39 грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем на адресу Відповідача направлений лист від 25.01.2011, в якому Позивач запропонував Відповідачу до 01.02.2011 сплатити суму боргу за проданий Товар та повернути Товар або компенсувати вартість поставленого Товару за Договором.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Цивільного кодексу України (Закон України №435-ІV від 16.01.2003, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004, тому підлягають застосуванню при вирішенні цього спору.
Зобов'язання, що виникають на підставі Договору є господарськими зобов'язаннями, та предметом Договору є товар, який використовується у підприємницькій діяльності. Таким чином, до спірних відносин застосовується правила статті 265 ГК України та статті 712 ЦК України, і Договір є договором поставки.
Частина перша статті 712 ЦК України встановлює, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 ЦК України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною першою статті статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частина перша статті 193 ГК України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статті 525 та 526 ЦК України встановлюють, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині першій статті 193 ГК України.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не надані докази належного виконання зобов’язань за Договором, заборгованість на день прийняття рішення не погашена.
На підставі вищевказаного, суд дійшов висновку, що заборгованість, яка виникла за період з 27.07.2010 по 29.09.2010 у розмірі 50 037,39 грн., підтверджується матеріалами справи, є доведеною та обґрунтованою, а позов підлягає задоволенню.
Також Позивачем заявлена вимога про стягнення витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн. На підтвердження розміру понесених витрат наданий договір про надання юридичних послуг б/н від 26.05.2011 /а.с. 22/, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №421 від 30.10.2003 та квитанція адвоката ОСОБА_3 про одержання від Позивача на підставі договору від 26.05.2011 2 000,00 грн.
Оплата послуг адвоката віднесена до складу судових витрат (стаття 44 Господарського процесуального кодексу України).
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України „Про адвокатуру” (частина третя статті 48 Господарського процесуального кодексу України), відповідно до статті 12 якого оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.
Разом з тим, відповідно пункту 12 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 №02-5/78 „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” вирішуючи питання про розподіл судових витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин, суд з урахуванням матеріалів конкретної справи може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Суд вважає, що в даному випадку заявлена до стягнення сума витрат, пов'язаних з оплатою послуг адвоката в розмірі 2000,00 грн. є співрозмірною як з ціною позову, так і з розумною необхідністю судових витрат на оплату послуг адвоката, пов'язаних з розглядом справи, а тому, згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, дана сума підлягає стягненню у повному обсязі.
Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при задоволенні позову покладаються на Відповідача.
Таким чином, державне мито у розмірі 500,37 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. покладаються на Відповідача.
Керуючись статтями 47, 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, відомості про рахунки в банківських установах в матеріалах справи відсутні) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, р/р НОМЕР_3 у ПАТ «Приватбанк»м. Запоріжжя, МФО 313399, ідентифікаційний номер 23788752) заборгованість у розмірі 50 037,39 грн. (п’ятдесят тисяч тридцять сім грн. 39 коп.), 2000,00 грн. (дві тисячі грн.) компенсації витрат на правову допомогу а також витрати по сплаті державного мита в розмірі 500,37 грн. (п’ятсот грн. 37 коп.); витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 26.07.2011.