ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

 ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "09" червня 2011 р.                                                            Справа № 16/83-25/214  

  Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:

головуючий суддя  Сіверін В. І. , суддя  Пелипенко Н.М.  , суддя   Терещенко О.І.  

при секретарі Новіковій Ю.В.

  за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, дов. №763/1 від 03.12.2010 року

відповідача -  не з'явився

третіх осіб - не зявилися

 розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача  (вх. № 2132 П/1-18)  на рішення господарського суду Полтавської області від 24.03.2011 року у справі № 16/83-25/214

за позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський університет економіки і права імені Альфреда Нобеля", м. Кременчук Полтавської області,

до  Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, м. Кременчук Полтавської області,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача:

1. Кременчуцьке міське управління земельних ресурсів, м. Кременчук Полтавської області,

2. Комунальне підприємство "Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Кременчук Полтавської області,

3. Гаражний кооператив "Енергетик ЮЖД", м. Кременчук Полтавської області,

4. Суб"єкт підприємницької діяльності ОСОБА_3, м. Кременчук Полтавської області,

5. ОСОБА_4, смт Власівка Світловодського району Кіровоградської області,

6. ОСОБА_5, м. Світловодськ Кіровоградськї області,

7. ОСОБА_6, м. Кременчук Полтавської області,

про   визнання права власності

  ВСТАНОВИЛА:

  У позовній заяві до господарського суду Полтавської області позивач - Закрите акціонерне товариство "Дніпропетровський університет економіки та права" в особі Кременчуцького інституту (назва якого у зв"язку з реорганізацією у жовтні 2010 року  - Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський університет економіки і права імені Альфреда Нобеля"), просив визнати за ним право власності на самочинно збудовані гаражі №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 на території Гаражного кооперативу «Енергетик ЮЖД»по АДРЕСА_1.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від  19.08.2010 року у справі №16/83 провадження у справі було припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 28.10.2010 року у справі №16/83 ухвалу господарського суду Полтавської області від  19.08.2010 року у справі №16/83 було скасовано та справу направлено до господарського суду першої інстанції для подальшого розгляду.

Постановою Вишого господарського суду України від 13.01.2011 року  у справі №16/83-25/214 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 28.10.2010 року у справі №16/83 було залишено без змін.

За результатами  нового розгляду даної  справи рішенням господарського суду Полтавської області від 24.03.2011р. у справі    № 16/83-25/214 (суддя  Босий В.П.) у  позові було відмовлено.

Позивач не погодився з цим рішенням господарського суду першої інстанції, оскільки вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Подав до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, просить оскаржуване ним рішення скасувати в повному обсязі, справу № 16/83-25/214 направити до господарського суду Полтавської області для розгляду в іншому складі суддів.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги надані позивачем документи по кримінальній справи № 07815005, порушеній  за сукупністю вчинених директором Кременчуцького інституту ДУЕП ОСОБА_4 злочинів, передбачених частиною 1 статті 364, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, розглянутої Автозаводським районним судом м. Кременчук в березні 2009 року, які свідчать про достовірність факту будівництва директором Кременчуцького інституту ДУЕП ОСОБА_4 шести гаражів в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД»в АДРЕСА_1 за рахунок коштів позивача.

Також вказує на те, що  позивач, за рахунок грошових коштів якого самочинно побудовано шість гаражів в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД», безпосередньої участі у їх будівництві не брав і до нього не причетний. Тому. жодних порушень з боку позивача норм статті  376 ЦК України, про що безпідставно зазначено в рішенні суду, не мало місця.

Отже, як вважає позивач,  ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не маючи жодних юридичних підстав, фактично користуються і володіють гаражами №№ НОМЕР_1. НОМЕР_2. НОМЕР_3. НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД».

Крім того, вказує на те, що категорична відмова ОСОБА_4. ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в добровільному порядку повернути позивачеві нерухоме майно, побудоване за рахунок його коштів, унеможливлює виконання вимог Положення про порядок оформлення та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна в м. Кременчук, у зв"язку з чим,  спір про визнання права власності на шість гаражів в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД», можливо вирішити лише у судовому порядку.

При цьому, позивач вказує на те, що він  не заперечує проти визнання за ним права власності на нерухоме майно згідно з частиною 3 статті 331  Цивільного кодексу України, за якою до завершення будівництва (створення майна), особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Ухвалою Харківського  апеляційного господарського суду від 28.04.2011 року у справі №16/83-25/214 апеляційну скаргу позивача було повернуто на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 97 ГПК України у зв"язку із поданням апеляційної скарги з пропуском встановленого строку апеляційного оскарження без клопотання про його відновлення та підписанням скарги особою, яка не мала права її підписувати.

Усунувши зазначені в ухвалі Харківського  апеляційного господарського суду від 28.04.2011 року у справі №16/83-25/214 недоліки апеляційної скарги, позивач вдруге її подав до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Харківського  апеляційного господарського суду від 23.05.2011 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено її до розгляду на 09.06.2011 року на 10:30 год.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу.

Третя особа - Кременчуцькій МБТІ у своїх письмових поясненнях звертає увагу на те, що спіне майно не було прийнято в експлуатацію відповідно до вимог пункту 10 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 13.04.2011 року №461 та пункту 1.6 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно", затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5.

Також вказує на те, що в матеріалах інвентаризаційної справи та в додатках до позовної заяви відсутні відомості щодо права користування або права власності позивача на земельну ділянку, на якій розташоване спірне самочинно побудоване майно.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання  не з"явились, хоча  належним чином повідомлялися про дату, час та місце його проведення, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення №6115819478787 та №6115819478795 про вручення відповідачу та третій особі - Кременчуцькій МБТІ копій ухвали, якою було призначено розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні, а також штамп на зворотньому боці оригіналу вказаної ухвали про відправлення її копій сторонам та третім особі і є доказом належного повідомлення учасників спору про  дату, час та місце судового засідання відповідно до пункту 3.5.2. Інструкції з діловодства в господарських судах України.

А тому колегія суддів розглядає апеляційну скаргу за відсутності представників відповідача та третіх осіб за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши усні пояснення представника позивача, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, дослідивши обставини і матеріали справи, в тому числі наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального  права, колегія суддів  дійшла висновку, що апеляційна скарга  задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 376 Цивільного кодексу України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке  самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд, позивач не надав суду доказів виділення позивачу земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно у встановленому законодавством порядку.

Згідно із підпунктом 10 пункту "б" статті 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить облік та реєстрація відповідно до закону об"єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Відповідно до пункту 6.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого  наказом № 6/5 від 28.01.2003 р. Міністерства юстиції України, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України за № 66/7387 від 28.01.2003 року, підставами для державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення відповідних органів місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 7 Закону України "Про основи містобудування" державне регулювання у сфері містобудування здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, а також спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 17 Закону України "Про основи містобудування" встановлено, що містобудівна документація є основою, зокрема, для вирішення питань щодо розташування та проектування   нового   будівництва,   здійснення   реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій.

Відповідно до пункту 5 частини 5 статті 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" обов"язковою стадією проектування та будівництва об"єктів є прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів.

Відповідно до частини  2 статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Однак, позивач не надав в порядку статті 33 ГПК України доказів прийняття спірного майна в експлуатацію, яке є необхідною передумовою визнання права власності на самочинно збудоване майно.

Крім того,  згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення  юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття цим кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення. Таким чином, з наведеного вбачається, що до господарського суду вправі  звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарськими суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Отже, необхідною умовою для звернення до господарського суду із відповідним позовом є порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Також, виходячи зі змісту частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України підставою для судового захисту цивільного права є його невизнання, порушення або оспорювання.

Однак, як вірно встановив господарський суд першої інстанції, в матеріалах справи відсутні докази щодо звернення позивача до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради з метою оформлення права власності на вказане майно та про відмову відповідача в оформленні права власності позивача на зазначену нерухомість, у зв'язку із чим на момент звернення позивача з позовом у даній справі був відсутній факт порушення, невизнання або оспорювання відповідачем права власності позивача на спірне майно.

А тому, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність достатніх правових підстав для задоволення позову.

Позивач в апеляційній скарзі посилається на те, що місцевий господарський суд безпідставно не взяв до уваги надані позивачем матеріали кримінальної справи № 07815005, порушеної  за сукупністю вчинених директором Кременчуцького інституту ДУЕП ОСОБА_4 злочинів, передбачених частиною 1статті 364, частиною 1 статті 366 Кримінального кодексу України, розглянутої Автозаводським районним судом м. Кременчук в березні 2009 року, які свідчать про достовірність факту будівництва директором Кременчуцького інституту ДУЕП ОСОБА_4 шести гаражів в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД» в АДРЕСА_1 за рахунок коштів позивача.

Однак, в рамках даної справи обвинувачення директору Кременчуцького інституту ДУЕП ОСОБА_4 з приводу будівництва ним гаражів в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД»в АДРЕСА_1 за рахунок коштів позивача пред"явлено не було і це питання не було предметом розслідування по цій кримінальній справі.

Також позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що  позивач, за рахунок грошових коштів якого самочинно побудовано шість гаражів в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД», безпосередньої участі у їх будівництві не брав і до нього не причетний, а тому жодних порушень з боку позивача норм статті  376 ЦК України, про що безпідставно зазначено в рішенні суду, не мало місця.

Отже, як вважає позивач,  ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, не маючи жодних юридичних підстав, фактично користуються і володіють гаражами №№ НОМЕР_1. НОМЕР_2. НОМЕР_3. НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6 в гаражному кооперативі «Енергетик ЮЖД».

Однак, на думку колегії суддів, такі твердження позивача  є необгрунтованими, оскільки факт побудови об"єктів самочинного будівництва іншою, ніж власник особою, не впливає на підстави визнання права власності згідно зі статтею 376 Цивільного кодексу України, на яку позивач у позовній заяві посилався як на підставу позову.

До того ж, позивач у позовній заяві відповідачем зазначив Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області, а не ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6,які, як він вважає порушують його право власності.

Також, позивач вказує на те, що він  не заперечує проти визнання за ним права власності на нерухоме майно згідно з частиною 3 статті 331 частини Цивільного кодексу України, за якою до завершення будівництва (створення майна), особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Однак, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач у позовній заяві просив визнати за ним право власності саме на гаражі, які за своїм правовим статусом є нерухомістю в розумінні статті 181 Цивільного кодексу України, так як нерозривно пов"язані із землею і їх переміщення неможливе без їх знецінення або зміни призначення і при цьому підстав або предмету позову позивач в порядку статті 22 ГПК України не змінював.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи оскаржуване рішення, повністю дослідив обставини, які мають значення для справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування або зміни вказаного рішення відсутні.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

  ПОСТАНОВИЛА:

  Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 24.03.2011 року у справі    № 16/83-25/214 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

  Головуючий суддя (підпис)                                               Сіверін В. І.

 Суддя (підпис)                                               Пелипенко Н.М.  

  Суддя                                    (підпис)                                                Терещенко О.І.  

  Повний текст постанови складено 14.06.2011 року.

  Згідно з оригіналом

секретар суду                                                Мухіна Н.Ю.                                

14.06.11