У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2011 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Пшонки М.П.
суддів Дем’яносова М.В., Сімоненко В.М.,
Умнової О.В., Юровської Г.В.
за участю прокурора Івченко О.А.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, за касаційною скаргою заступника прокурора Автономної Республіки Крим на рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 20 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 лютого 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2008 року Сімферопольський міжрайонний природоохоронний прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідачка, здійснюючи реконструкцію належних їй на праві власності квартир АДРЕСА_1 у м. Сімферополі самочинно зайняла будівництвом та складанням будівельних матеріалів земельну ділянку площею 0,0056 га, що за своїм цільовим призначенням є прибудинковою територією багатоквартирного будинку. Посилаючись на зазначене, просив зобов’язати ОСОБА_3 звільнити спірну самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення недобудованої двоповерхової будівлі та привести її у придатний для використання стан, а також прибрати будівельні матеріали, розміщені на цій ділянці.
Рішенням Київського районного суду м. Сімферополя від 20 листопада 2010 року в задоволенні позовних вимог Сімферопольського міжрайонного природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради до ОСОБА_3 про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки відмовлено.
Ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 лютого 2011 року рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 20 листопада 2010 року залишено без змін.
У касаційній скарзі заступник прокурора Автономної Республіки Крим порушує питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, позивачем не надано доказів щодо того, що відповідачкою самовільно зайнята земельна ділянка розміром 0,0056 га і саме ця земельна ділянка підлягає звільненню; сама ж реконструкція квартир, які належать на праві власності ОСОБА_3 проводиться на відповідній правовій підставі за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування та дозволу інспекції державного архітектурного будівельного контролю.
Однак, з такими висновками суду повністю погодитись не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об’єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Відповідно до вимог ст. 22 Закону України “Про планування і забудову територій ” забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку , передбаченому законом та отримання дозволу на виконання будівельних робіт.
Право на забудову полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об’єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.
Крім того, згідно з чч. 1, 4 і 5 ст. 24 Закону України “Про планування і забудову територій ” фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об’єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов’язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об’єкта містобудування. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об’єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об’єкта.
Суд першої інстанції, відмовляючи в позові на вищезазначені норми закону уваги не звернув, без детального дослідження доказів і встановлення дійсних обставин справи, обґрунтував свій висновок лише тим, що прокурором відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано доказів щодо конкретного розміру самовільно зайнятої відповідачкою земельної ділянки та тим, що здійснення нею будівельних робіт відбувається на підставі отриманого дозволу на проведення реконструкції квартир АДРЕСА_1 у м. Сімферополі із збільшенням площі забудови та надбудову другого і мансардового поверхів, а також тим, що згідно з вимогами ст. 42 ЗК України вона не має права отримати частину цієї земельної ділянки у власність, оскільки ця земельна ділянка є прибудинковою територією багатоквартирного будинку.
Звертаючись до суду, прокурор зазначав, що відповідачкою самовільно зайнято земельну ділянку, яка їй не відводилась у встановленому законом порядку та без отримання відповідного дозволу нею розпочаті будівельні роботи по її забудові, що підтверджується відповідними актами перевірки від 26 березня 2007 року, протоколом про адміністративне правопорушення від 26 березня 2007 року № 101112, постановою про накладення адміністративного стягнення від 29 березня 2007 року №79, приписом про усунення порушень земельного законодавства від 26 березня 2007 року № 006765, актом перевірки дотримання земельного законодавства від 19 червня 2007 року, протоколом про адміністративне правопорушення від 19 червня 2007 року № 104469, постановою про накладення адміністративного стягнення від 27 червня 2007 року № 297, актами перевірки від 1 серпня 2007 року , від 17 грудня 2007 року, від 15 травня 2009 року та від 15 червня 2009 року, а також схемою та фотографіями проведеної забудови.
Крім того, постанови про накладення адміністративного стягнення відповідачкою не оскаржені, суми штрафу нею оплачені, що свідчить про те, що ОСОБА_3 визнає факт вчиненого нею порушення земельного законодавства й відповідно незаконного зайняття земельної ділянки.
Суд першої інстанції вищевказаним обставинам відповідної оцінки не дав, належним чином не перевірив доводів позивача, що використання частини цієї земельної ділянки особисто відповідачкою під забудову та складання на її території будівельних матеріалів здійснюється самочинно, без відповідних дозволів та передачі її у встановленому законом порядку у власність чи користування, та окрім усього вищезазначеного є порушенням прав інших співвласників багатоквартирного будинку (п. 3 ст. 42 ЗК України).
Не наведено також мотивів в спростування тверджень прокурора про те, що рішення виконавчого комітету Київської районної ради м. Сімферополя № 148 від 24 липня 2007 року “Про дозвіл виконати реконструкцію квартир АДРЕСА_1 у м. Сімферополі із збільшенням площі забудови та надбудови другого і мансардового поверхів” не свідчить про відведення відповідачці у встановленому законом порядку земельної ділянки для здійснення будівництва, а дає їй право лише на проведення реконструкції квартир, яка не повинна перевищувати площу займаної квартирами земельної ділянки, а також не визначає конкретної площі, на якій дозволено проводити відповідну реконструкцію й відповідно не дає їй право займати земельну ділянку, яка розташована за межами території, на якій розташовані належні ОСОБА_3 квартири.
На зазначені порушення суду першої інстанції апеляційний суд уваги не звернув, залишивши рішення без зміни.
Оскільки судами першої та апеляційної інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення слід скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Сімферополя від 20 листопада 2010 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 8 лютого 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді: М.В. Дем’яносов
В.М. Сімоненко
О.В. Умнова
Г.В. Юровська