У Х В А Л А
іменем України
13 липня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Олійник А.С.,
суддів: Касьяна О.П.,
Колодійчука В.М., Кафідової О.В.,
Лесько А.О.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ЖБК №220 про визнання права власності на квартиру, витребування квартири із чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення та припинення реєстрації проживання, відшкодування моральної шкоди, та за зустрічним позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання права користування квартирою, за касаційною скаргою ОСОБА_8 та її представника ОСОБА_9 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2011 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2006 року ОСОБА_6 і ОСОБА_15 в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_7 звернулись в суд з позовом, в якому просили визнати факт прийняття ними спадщини після смерті ОСОБА_15
Визнати за ОСОБА_6 і ОСОБА_7 право власності по Ѕ частині на квартиру АДРЕСА_1.
Усунути перешкоди в користуванні і розпорядженні квартирою шляхом виселення ОСОБА_8 і зобов?язати ВГРФО Ленінського РВ ДУ УМВСУ в м. Дніпропетровську припинити її реєстрацію.
Стягнути з ЖБК № 220 м. Дніпропетровська та ОСОБА_8 40 000 грн. моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько ОСОБА_15 після смерті якого відкрилась спадщина.
ОСОБА_6 і ОСОБА_7 своєчасно звернулись із заявою на отримання спадщини і 21 липня 2005 року їм було видано свідоцтво про право власності в порядку спадкування за законом по Ѕ частині квартири АДРЕСА_2.
Спірна квартира не була включена у спадкове майно, а нотаріус не видав свідоцтво про право власності на цю квартиру, що порушує їх права, звернулись до суду з цим позовом.
ОСОБА_8 звернулась з зустрічним позовом, в якому просила визнати за нею право користуватись спірною квартирою, посилаючись на те, що вона вселилась в неї правомірно і тривалий час користується квартирою.
13 жовтня 2010 року рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська позовні вимоги ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задоволені частково, встановлений факт прийняття спадщини ОСОБА_6 і ОСОБА_7 після смерті їх батька ОСОБА_15 і визнано за ними право власності на паєнакопичення у ЖБК № 220 в сумі 5 655 крб., 83 коп. в порядку спадкування за законом.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Позовні вимоги ОСОБА_8 задоволені і визнано за нею право користуватись спірною квартирою.
27 січня 2011року рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області апеляційна скарга ОСОБА_6 і ОСОБА_7 задоволена, а рішення суду першої інстанції скасовано.
Їх позовні вимоги задоволені частково і визнано за ними право власності по Ѕ частині квартири.
У задоволені решти позовних вимог та позову ОСОБА_8 відмовлено.
У касаційній скарзі відповідачка просить скасувати ухвалені судові рішення суду першої та апеляційної інстанції, ухвалити нове, яким її позов задовольнити та відмовити у задоволенні основного позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав:
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення основного позову і задоволення зустрічного, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з ордером спірна квартира надана в користування члену ЖБК ОСОБА_11 та його дружині ОСОБА_12, які були прописані, користувались квартирою з 1975 року та сплачували пайові внески.
Повна вартість квартири становила 5 655 крб. 83 коп.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_11 помер і на час його смерті було сплачено 4 211 крб. 54 коп. пайових внесків.
Після смерті ОСОБА_11 квартирою продовжувала користуватись ОСОБА_12 та в серпні 1985 року вселила в квартиру, як члена сім?ї ОСОБА_13 з малолітньою ОСОБА_8, продовжувала сплачувати пайові внески, сплативши повну вартість у 1 кварталі 1990 року, а ІНФОРМАЦІЯ_3 померла.
Після її смерті відкрилась спадщина, яку прийняв син померлої ОСОБА_15 та 30 січня 1991 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зокрема на паєнагромадження у розмірі 5 655 крб. 83 коп.
Після отримання спадщини квартирою він не користувався, із заявою про прийняття його в члени кооперативу або про виплату паєнагромадження не звертався, отримане свідоцтво про право власності в порядку спадкування не оскаржував, подав заяву про переоформлення квартири на ОСОБА_13, тому на момент смерті ОСОБА_15 спірна квартира не була його власністю і спадщина на неї не відкривалась.
Після смерті ОСОБА_15 позивачі мають право отримати у спадок за законом тільки 5 655 крб. 83 коп. паєнакопичення, що є підставою для задоволення позову в цій частині та відмови у задоволенні решти позовних вимог.
ОСОБА_13 і ОСОБА_8 вселились у спірну квартиру на законних підставах, як члени сім?ї члена кооперативу, постійно проживають в ній, тому мають право користування квартирою, що є підставою для задоволення їх позовних вимог.
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_12 на час своєї смерті повністю сплатила пайові внески, тому спірна квартира перейшла її сину ОСОБА_15 в порядку спадкування на підставі Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 року.
Отже, позивачі, як спадкоємці після його смерті мають право отримати у свою власність спірну квартиру в порядку спадкування за законом, що є підставою для задоволення основного позову та відмови у задоволенні зустрічного.
З такими рішеннями погодитись не можна, оскільки вони ухвалені без належного з?ясування обставин справи та з порушенням вимог матеріального і процесуального права, а саме:
У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 145 ЖК України, п. 4.1 і п. 4.12 Статуту ЖБК № 220 заселення квартир в будинках ЖБК, як вперше так і тих, які звільнились, проводиться тільки членами кооперативу та їх сімей на підставі ордеру.
В разі, якщо член житлово-будівельного кооперативу помер, члени його сім?ї, які проживали разом з ним, зберігають право користуватись житловим приміщенням за умови вступу до кооперативу одного із них.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні основного позову та задоволення зустрічного, суд першої інстанції не врахував цих вимог, не перевірив та не дослідив тих обставин, чи зверталась ОСОБА_12 із заявою про вступ в члени кооперативу після смерті свого чоловіка ОСОБА_11, чи стала вона членом ЖБК, чи набула право користування квартирою та чи набула право власності на неї у зв?язку зі сплатою паю, а відтак і право вселяти ОСОБА_14 і ОСОБА_8, як членів своєї сім?ї.
Суд не перевірив і не дослідив, чи були виконані такі умови ОСОБА_14 і ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_12, а відтак, чи набули вони права користування квартирою, ухвалив в цій частині передчасне рішення з порушенням вимог процесуального права.
Задовольняючи позов ОСОБА_6 і ОСОБА_7, суд не звернув уваги на те, чи були заявлені позивачами такі вимоги.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, задовольняючи основний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного, суд апеляційної інстанції цих недоліків не усунув та не перевірив і не дослідив тих обставин, чи породжувало виникнення права власності на квартиру у ОСОБА_11 і ОСОБА_12 на день їх смерті сплата пайового внеску за квартиру в ЖБК, чи входила квартира до спадкового майна та чи поширювався на ці відносини Закон України «Про власність», а відтак чи можуть бути позивачі спадкоємцями.
У відповідності з вимогами ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду має бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повного і всебічного з’ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, судове рішення ухвалене без усунення цих недоліків не може бути визнано законним і обґрунтованим, тому касаційну скаргу потрібно задовольнити частково, рішення суду першої і апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338, 343, 344 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 жовтня 2010 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 січня 2011 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.С. Олійник
Судді: О.П. Касьян
О.В. Кафідова
В.М. Колодійчук
А.О. Лесько