У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
6 липня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого: Пшонки М.П.,
суддів Дем’яносова В.М., Леванчука А.О.,
Сімоненко В.М., Умнової О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа приватний нотаріус ОСОБА_10 про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2010 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2009 року ОСОБА_7 та ОСОБА_6 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання недійсним договору дарування Торгівельного виставкового комплексу з автомийкою, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, укладеного 11 грудня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9
Посилались на те, що згідно з ухвалою Ленінського районного суду
м. Луганська від 4 грудня 2008 року з метою забезпечення позову про стягнення боргу з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_6 в сумі 2 698 014 грн., третя особа ОСОБА_8, накладено арешт на будинок АДРЕСА_1. Відчуження вказаного майна було проведено під час дії ухвали суду про заборону на його відчуження, крім того, договір укладено між ОСОБА_8 та її матір’ю ОСОБА_9 без мети створити будь-які правові наслідки, а лише з метою уникнення звернення стягнення на майно, тому позивачі просили визнати договір недійсним. Крім того, ОСОБА_7 мотивувала позовні вимоги тим, що предмет договору дарування - Торгівельний виставковий комплекс з автомийкою, розташований за адресою: АДРЕСА_1, побудований на частині її земельної ділянки, була яка самовільно зайнята подружжям ОСОБА_8 для будівництва цього комплексу.
Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 20 жовтня 2010 року задоволено позов ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання договору дарування недійсним. Визнано недійсним договір дарування № 6587, укладений 11 грудня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 22 грудня
2010 року рішення суду першої інстанції скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставлять питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції і залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Так, звертаючись до суду, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підставою позову заявляли, в тому числі, ст. 234 ЦК України та просили визнати недійсним договір дарування через його фіктивність, як такий, що укладений без мети створення юридичних наслідків, а лише з метою невиконання в майбутньому рішення суду про стягнення боргу з
ОСОБА_11 Крім того, відчуження спірного будинку проведено під час дії ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 4 грудня 2008 року про накладення арешту у вигляді заборони на відчуження майна з метою забезпечення позову про стягнення заборгованості за договором позики.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договір дарування не мав на меті створення правових наслідків, передбачених договором дарування, що підтверджується як поясненнями ОСОБА_11, даними у межах кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_11 у вчинені злочину, передбаченого ст. 190 ч.4 КК України, так і іншими зібраними по справі доказами.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не встановлена наявність умислу в діях всіх сторін договору щодо укладення правочину без створення правових наслідків, оскільки докази, на які послався суд першої інстанції, носять непрямий характер, а показання ОСОБА_11 під час кримінальної справи про те, що спірне майно було переоформлено на ОСОБА_9, оскільки ОСОБА_6 погрожував ОСОБА_11, не можуть бути визнані належними та допустимим доказами у сенсі ст. 59 ЦПК України.
Разом з тим, висновок суд апеляційної інстанції є безпідставним.
За змістом ст. 234 ЦК України, фіктивний правочин вчиняється його учасниками без наміру виникнення, зміни або припинення цивільних прав і обов»язків, тобто «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину його учасники мають інші цілі, ніж ті, що ним передбачені. Причому справжні їх цілі можуть бути як протизаконними (наприклад, укладання громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації, або для ухилення від виконання грошових зобов»язань), так і цілком законними. Водночас фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, незалежно від того, в якій формі він вчинений (нотаріальне посвідчення, державна реєстрація).
Сам по собі факт невиконання учасниками правочину його умов не робить його фіктивним. Позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.
Згідно зі ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Суд першої інстанції, дійшовши висновку про те, що договір дарування є фіктивним, дослідив та дав оцінку усім доказам у справі, зокрема показанням ОСОБА_11 під час розслідування кримінальної справи, згідно з якими він повідомив, що його дружина, ОСОБА_8, не мала намір відчужувати нерухоме майно – Торгівельний виставковий комплекс з автомийкою , а вчинила договір дарування на ім»я своєї матері лише тому, що ОСОБА_6 погрожував їй відібрати це майно; доказам, які свідчать про те, що ОСОБА_9 одночасно з укладенням договору дарування видала ОСОБА_8 доручення на розпорядження та використання майна; ОСОБА_9 постійно проживає в м. Лисичанську, не є суб»єктом підприємницької діяльності, в той час як Торгівельний виставковий комплекс з автомийкою є об’єктом підприємницької діяльності. Оцінивши наведені докази, суд, пославшись на ст. 324 ЦК України, дійшов висновку про відсутність у ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наміру створити правові наслідки у вигляді зміни власника майна, а наявність умислу на укладання громадянином договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов»язань.
Апеляційний суд, переоцінивши показання ОСОБА_11 під час кримінальної справи, визнав їх такими, що не відповідають дійсності, а видача доручення на ім’я ОСОБА_8 від імені ОСОБА_9 не свідчить про небажання останньої виконувати обов’язки власника майна.
Разом з тим, апеляційний суд, переглядаючи справу, лише переоцінив досліджені судом першої інстанції докази та у порушення вимог ст. 303 ЦПК України не навів доводів на обґрунтування того, що судом першої інстанції докази досліджені з порушенням норм процесуального права, або з порушення порядку дослідження, або через неправомірне відмовлення у дослідженні доказів. Нові докази сторонами не надавались та судом апеляційної інстанції не досліджувались.
З урахуванням наведеного рішення суду апеляційної інстанції є таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції, яке є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 та ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення апеляційного суду Луганської області від 22 грудня 2010 року,
Рішення Артемівського районного суду м. Луганська від 20 жовтня 2010 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді М.П. Пшонка
В.М. Дем’яносов
А.О. Леванчук
В.М. Сімоненко
О.В. Умнова