У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
13 липня 2011 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Головуючого: Пшонки М.П.,
суддів Гулька Б.І., Дем’яносова В.М.,
Сімоненко В.М., Юровської Г.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Одеської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, будівельної компанії «Євробудстандарт», третя особа Фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» про визнання недійсним договору купівлі-продажу за касаційною скаргою Одеської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2010 року та рішення апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року,
в с т а н о в и л а:
18 червня 2007 року представник Одеської обласної організації ФСТ «Динамо» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, будівельної компанії «Євробудстандарт» про визнання недійсним договору купівлі-продажу 17/100 частин об’єкту нерухомості, розташованого за адресою : АДРЕСА_1, укладеного 26 червня 2004 року між Центральною радою ФСТ «Динамо» та ОСОБА_6, оскільки вказаний договір суперечить вимогам ст. 203 ЦК України та рішенню № 418 від 29 липня 2004 року Виконавчого комітету Одеської міської ради про скасування свідоцтва про право власності Фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» на нежилі будівлі стадіону «Динамо».
Уточнивши позовні вимоги, просили повернути у власність Одеської обласної організації «ФСТ Динамо» вказану будівлю та частину споруд стадіону «Динамо», зобов’язати КП ОМБТІ здійснити реєстрацію права власності на спірне майно за Одеської обласної організації «ФСТ Динамо».
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 квітня 2010 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року змінено підстави для відмови у задоволенні позову.
У касаційній скарзі Одеська обласна організація «ФСТ Динамо», посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, незастосування закону, який підлягав застосуванню, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Звертаючись до суду позовом, Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» посилалась на те, що договір купівлі-продажу, укладений 26 червня 2004 року між Центральною радою ФСТ «Динамо» та ОСОБА_6, суперечить нормам закону, оскільки продавець не був належним власником відчужуваних приміщень.
Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про право власності від
24 лютого 1998 року комплекс стадіону «Динамо», який складається з легкоатлетичного спортивного залу, футбольним полем, спортивними майданчиками, будиночками, розташованими за адресою АДРЕСА_1 на праві колективної власності належить Одеській обласній організації ФСТ «Динамо» України (а. с. 51). Свідоцтво про право власності видано на підставі розпорядження Виконавчого комітету Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 20 лютого 1998 року № 185 (а.с.53).
На підставі цього ж розпорядження 1 червня 2004 року видано свідоцтво про право власності Фізкультурно-спортивному товариству «Динамо» України. Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 29 липня 2004 року свідоцтво про право власності від 1 червня 2004 року скасовано як таке, що видано з порушенням чинного законодавства.
26 червня 2004 року між Фізкультурно-спортивним товариством «Динамо» та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу 17/100 частин нежитлових будівель АДРЕСА_1. Відчужуване майно складалось з гуртожитку № 2 літера «З», площею 407, 5 кв.м, два будиночки загальною площею 38, 80 кв.м, літери «П», «О», складське приміщення прокату літерою «Н», зал атлетичної гімнастики літерою «Н-1». У п. 2 Договору вказано, що відчужуване майно належить продавцю на підстав свідоцтва про право власності на нежитлові будівлі та споруди від 1 червня 2004 року, зареєстрованого в реєстрі прав власності 5 червня 2004 року.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 26 червня 2004 року, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що він, Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» є юридичною особою, яка має право володіти відокремленим майно, оскільки п.1.1. Статуту визначає, Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» є складовою частиною Фізкультурно-спортивним товариством «Динамо» України, п. 1.5 Статуту цього товариства визначає, що Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» володіє на праві оперативного управління відокремленим майном, власником якого є Фізкультурно-спортивним товариство «Динамо» України, а положення Статуту Одеська обласна організація фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» свідчать про те, що саме Фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» є власником спірного майна.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові з інших підстав, апеляційний суд виходив з того, що позивач не має право на позов про визнання угоди недійсною, а має вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, оскільки вин не був стороною оспорюваного правочину. Такого позову заявлено не було.
Однак такі висновки апеляційного суду зроблено з порушенням норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог. При цьому позовними вимогами є вимога позивача до відповідача про захист порушеного права та спосіб такого захисту.
Відмовляючи в позові про визнання угод недійсними та про повернення майна з тих підстав що позивачем не заявлено вимоги про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України апеляційний суд не звернув уваги на те що позивачем заявлено позов також про повернення майна у власність (т.1 л.с.3,4). При цьому не має значення чи посилається позивач саме на потрібну норму закону, або заявляє позов на підставі порушеного права.
Закон не обмежує коло осіб, які мають право вимагати визнання недійсним оспорюваного правочину, лише сторонами. Ними можуть бути будь-які заінтересовані особи, права та охоронювані інтереси яких порушені таким правочином. Однак, позов особи, яка не була учасником правочину, про визнання недійсним оспрюваного правочину може бути задоволений лише в тому разі, якщо таким правочином порушено право цієї особи і воно може бути відновлене шляхом повернення сторін цього правочину до первісного стану.
Відмовляючи в позові про визнання договорів недійсними, апеляційний суд не встановив, чи відновлює реституція права позивача, або його право може бути захищено іншим шляхом, в т.ч. шляхом розгляду по суті позову про повернення майна у власність.
Оскільки, порушення норм процесуального права допущено судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до апеляційного суду..
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу Одеської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2010 року скасувати.
Справу за позовом Одеської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства «Динамо» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, будівельної компанії «Євробудстандарт», третя особа Фізкультурно-спортивне товариство «Динамо» про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна у власність направити на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий М.П. Пшонка
Судді Б.І. Гулько
М.В. Дем’яносов
В.М. Сімоненко
Г.В. Юровська