донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

06.07.2011 р.           справа №37/230пд

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:    

Головуючого судді (доповідача): Будко Н.В.

Суддів: Акулової Н.В., Гези Т.Д.

При секретарі: Братченко Т.А.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 по дов.;

від відповідача: ОСОБА_2 по дов.

          Розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»м. Київ

на рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. (повний текст від 28.03.2011р.) у справі №37/230пд (суддя Попков Д.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк

до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»м. Київ

про визнання договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»м. Київ, про визнання договору фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним.

10.03.2011р. позивач звернувся до господарського суду із клопотанням в порядку              ст. 22 ГПК України, в якому просив визнати  недійсним договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. та згідно з приписами ст. 216 ЦК України зобов’язати відповідача повернути грошові кошти, що були отримані ним на виконання даного договору фінансового лізингу.

Рішенням господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. позовні вимоги було задоволено у повному обсязі, визнано недійсним договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р., укладений між ТОВ «Донспецпром»м. Донецьк та ТОВ «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»м. Київ, а також стягнуто з відповідача сплачені позивачем за договором фінансового лізингу платежі в загальному розмірі 482679,13грн.

Свій висновок щодо задоволення позовних вимог господарський суд обґрунтував посилаючись на те, що Закон України «Про фінансовий лізинг»не містить будь-яких посилань на коефіцієнти стосовно курсу долару США, а отже застосування відповідачем такого коефіцієнту є необґрунтованим і впливає на завищення ним лізингових платежів. Таким чином, за висновком місцевого господарського суду, запроваджена у пункті 3.5 спірного договору комісія за попереднє фінансування не відповідає нормам Закону України «Про фінансовий лізинг», а лізингодавець безпідставно та непропорційно до вартості предмету лізингу суттєво збільшує розмір власної комерційної винагороди, чим порушує умови договору фінансового лізингу. Крім того, з огляду на викладене, передбачена пунктом 3.6 договору винагорода лізингодавця за формулою її розрахунку від суми лізингового платежу є також незаконною за висновком суду першої інстанції.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача суми здійснених на виконання спірного договору платежів, суд першої інстанції задовольнив їх у повному обсязі з огляду на приписи ст. 216 ЦК України.  

Не погодившись з прийнятим рішенням,  відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального права, є незаконним та необґрунтованим, а отже таким, що підлягає безумовному скасуванню.

Заявник апеляційної скарги звертає увагу апеляційного господарського суду на те, що зазначений в оскаржуваному рішенні договір купівлі-продажу №100 від 29.05.2008р. не існує, натомість між сторонами 23.06.2008р. було укладено договір №100, відповідно до умов якого ціна предмету лізингу, що поставляється, становить 3985275,00грн., що є еквівалентом 821757,02 доларів США, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом НБУ на день підписання даного договору. Тобто, в самому договорі купівлі-продажу ціна предметів лізингу визначалась як грошовий еквівалент української гривні до долару США, що, на думку скаржника, не суперечить положенням ст. 533 ЦК України.

Крім того, як зазначає заявник апеляційної скарги, вартість предмета лізингу складає 3985275,00грн. та відповідає сумі всіх частин лізингових платежів, що відображають відшкодування вартості предмета лізингу, зазначених у додатку №4/1 до договору фінансового лізингу (графік лізингових платежів)  і є незмінними.

Заявник апеляційної скарги вважає невірним висновок місцевого господарського суду стосовно невідповідності пунктів 3.5 та 3.6  спірного договору приписам Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 806 ЦК України та ст. 292 ГК України, оскільки чинне законодавство України забороняє застосування іноземної валюти лише як засобу платежу в розрахунках між резидентами, однак не містить приписів щодо заборони на визначення грошового еквіваленту зобов’язання в іноземній валюті.

За твердженням скаржника, у пункті 3.6 договору фінансового лізингу лізингові платежі вказані в українській гривні на день підписання додатку №4 (графік платежів). В подальшому лізингоодержувач  сплачує лізингові платежі згідно виставленим йому рахункам в українській гривні, що відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому, на думку заявника, судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, що в даному випадку коригувались на зміну курсу гривні по відношенню до долару США не витрати лізингодавця на придбання предмету лізингу, які відшкодовувались у складі лізингових платежів окремо, а його винагорода (комісія) за надані послуги з фінансового лізингу, що не протирічить нормам діючого законодавства.

Крім того, заявник апеляційної скарги зазначає, що спірний правочин було спрямовано на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідач виконав свої зобов’язання за договором, а позивачем відповідно до його умов було сплачено початковий внесок та адміністративну комісію, а також частково сплачувались лізингові платежі.

Стосовно посилань місцевого господарського суду на відсутність належних доказів передачі позивачеві предмета лізингу та застосування реституційних наслідків (стягнення з відповідача 482679,13грн.), заявник апеляційної скарги вважає їх незаконними та такими, що грубо порушують права відповідача.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач, ТОВ «Донспецпром», вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, у зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, 15.06.2011р. від скаржника на адресу апеляційного господарського суду надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких відповідач підтримує апеляційні вимоги а також зазначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 08.07.2010р. у справі №21/66 було задоволено позовні вимоги ТОВ  «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг», розірвано договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. та стягнуто з ТОВ «Донспецпром»на користь останнього 4 135 466,55грн. упущеної вигоди і 626 115,93грн. боргу. Зазначене  рішення в частині розірвання договору було залишено без змін постановою Київського апеляційного  господарського суду від 18.10.2010р., а також постановою Вищого господарського суду України від 02.03.2011р. За таких обставин заявник апеляційної скарги вважає, що у  суду першої інстанції не було достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог  без урахування встановлених господарськими судами обставин.

Судова колегія не приймає до уваги дані пояснення відповідача, оскільки по-перше, матеріали справи №21/66, що розглядалась господарським судом міста Києва, не були предметом розгляду у суді першої інстанції, та відповідач в порушення ст. 101 ГПК України не обґрунтував неможливість подання вказаних додаткових доказів суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Крім того, розірваний договір не несе за собою правових наслідків для сторін з моменту набрання законної сили рішенням про його розірвання, проте може бути визнаний судом недійсним з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.   

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.06.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(лізингодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(лізингоодержувачем) було укладено договір фінансового лізингу №074-06/2008, за умовами якого лізингодавець прийняв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу у власність від продавця та передати його у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах  фінансового лізингу, визначених цим договором, з урахуванням того, що продавець був обраний лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 1.2 договору, предмет лізингу передається лізингоодержувачу у фінансовий лізинг за умови сплати останнім адміністративної комісії та початкового внеску, які згідно п. 3.3 договору повинні бути сплачені протягом 5 робочих днів з моменту набрання чинності цим договором. При цьому, якщо вартість предмета лізингу, визначена в гривнях, буде більшою від попередньої вартості предмета лізингу, лізингоодержувач зобов’язується сплатити різницю, на яку зміняться адміністративна комісія та початковий внесок, розраховані як відсоток від вартості предмета лізингу.

Згідно специфікації (додатку №1/1 до договору), предметом договору є грунтовий каток Bomag BW219 D –4 у кількості 5 одиниць попередньою вартістю 3 985 275,00грн., що є еквівалентом 857 568,46 доларів США. Обмінний курс долара США до гривні  станом на 23.06.2008р. становить 4,64718 гривень за 1 долар США (додаток №2/1 «Умови фінансування»до договору фінансового лізингу).

Так, пунктом 3.1 договору сторони передбачили порядок сплати лізингових платежів, за умовами якого лізингоодержувач сплачує лізингодавцю всі платежі, що здійснюються на підставі цього договору, на умовах, вказаних в цьому договорі,  графіку платежів та умовах фінансування,  якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін.

Згідно п. 3.5 договору, з моменту сплати лізингодавцем авансового платежу продавцю до дати передачі лізингоодержувач щомісячно сплачує лізингодавцю комісію за попереднє фінансування, що розраховується за формулою:

PF=F x Ir x Rnbu, де

PF - комісія за попереднє фінансування, грн.;

F - сума попереднього фінансуванні в доларах США;

Ir - відсоткова ставка в %, яка за змістом термінів, приведених в преамбулі договору, фіксується в графіку платежів за допомогою ставки LIBOR;

Rnbu - офіційний обмінний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату виставлення рахунку лізингодавця.

Пунктом 3.6 сторони визначили, що лізингові платежі вказані в української гривні на день підписання додатку №4 (графіку платежів). В подальшому лізингоодержувач сплачує лізингові платежі згідно виставленим йому рахункам в української гривні, які можуть корегуватися відповідно п.п. 3.11, 3.14, 3.15 вказаного договору. Лізингові платежі розраховуються за формулою:

Лізинговий платіж n-го періоду розраховується як:

LPn=(PIn +RVn-1 x Ir) x R NBU x Knbu, де:

LP–сума лізингового платежу, грн.;

PI -  сума відшкодування частини вартості предмету лізингу в доларах США, визначена в графіку платежів;

RV –залишкова вартість предмету лізингу в доларах США, визначена у графіку платежів;

Ir –відсоткова ставка, %;

n –номер лізингового періоду;

Rnbu  -  офіційний обмінний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату підписання графіку платежів;

Knbu –коефіцієнт, що розраховується як співвідношення офіційного обмінного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату, що передує даті виставлення рахунку до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату підписання графіку платежів. У випадку, якщо коефіцієнт Knbu на дату виставлення лізингодавцем рахунку є меншим за 1 (одиницю), то для цілей розрахунку лізингового платежу вважається, що коефіцієнт Knbu дорівнює 1 (одиниці).

Додатково у вказаному пункті договору визначена винагорода лізингодавця (проценти або комісія) n-го періоду, яка розраховується за формулою:

LFn = LPn - PIn, де:

LF–винагорода лізингодавця ( проценти або комісії), грн.;

LP -  сума лізингового платежу, грн.;

PI -  сума відшкодування частини вартості предмету лізингу у гривнях, визначена у графіку платежів;

n –номер лізингового періоду.

Крім того, пунктом 3.11 договору встановлено право лізингодавця збільшити розмір комісії на суму, що дорівнює сумі ПДВ, у разі якщо на момент нарахування лізингового платежу винагорода лізингодавця (проценти або комісії) в складі лізингового платежу перевищить подвійну облікову ставку НБУ та винагорода лізингодавця буде об’єктом оподаткування ПДВ.

Також, згідно пункту 3.14 договору, протягом його дії розмір лізингових платежів може збільшуватись лізингодавцем в залежності від: зміни розміру збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з операцій з купівлі-продажу валют, переоцінки предмету лізингу, яка була здійснена внаслідок прийняття або внесення змін  в діючі нормативно-правові акти, яка проводиться у відповідності з нормами чинного законодавства України, а також встановлення органами державної влади нових обов’язкових платежів, зборів та інших відрахувань, безпосередньо пов’язаних з наданням лізингодавцем послуг фінансового лізингу за даним договором.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами в процесі договірних відносин укладались додаткові угоди до договору фінансового лізингу, якими вносилися  зміни щодо графіків платежів, зменшення кількості предметів лізингу до 4 одиниць та визначалися платежі за окремими лізинговими періодами виходячи із значення валютного курсу НБУ станом на певні дати, проте положення вказаних вище умов п.п.3.5 і 3.6. договору стосовно методології розрахунку конкретних платежів в залежності від валютної конвертації сум платежів, визначених в доларах США в графіках залишилися незмінними. Більш того, у всіх представлених  редакціях графіків платежів суми до сплати визначені одночасно в доларах США і в гривнях, і відносно останніх міститься застереження про їх коригування за привалами розділу 3 спірного договору фінансового лізингу.

Так, 23.06.2008р. у відповідності з п.1.1 договору фінансового лізингу Товариство з обмеженою відповідальністю «Донспецпром»(провадець, лізингоодержувач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»(покупець, лізингодавець) уклали договір купівлі-продажу №100, за умовами якого продавець зобов’язався продати, а покупець –купити для подальшої передачі у фінансовий лізинг лізингоодержувачу грунтовий каток Bomag BW219 D–4  у кількості 5 одиниць.

Судова колегія не приймає до уваги зауваження скаржника стосовно невірного зазначення дати укладання вказаного договору у рішенні місцевого господарського суду, оскільки вважає його технічною опискою в розумінні ст. 89 ГПК України, яка не впиває на результат вирішення спору по суті.

Розділом 2 договору купівлі-продажу сторони визначили ціну предмету лізингу, а саме –3 985 275,00грн., що є еквівалентом 821 757,02 доларів США.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно видаткової накладної №РН-0000742 від 15.07.2008р. продавець відвантажив, а покупець прийняв без зауважень та заперечень зазначений у договорі товар всього на суму 3985275,00грн. При цьому, доказів зміни такої ціни, у тому числі – внаслідок коливань валютного курсу гривні до долару США, із матеріалів справи не вбачається, а позивачем заперечується.

В подальшому вказаний товар було передано покупцю та прийнято останнім 15.07.2008р. згідно акту приймання-передачі (додатку №3/1 до договору купівлі-продажу), підписаного сторонами без зауважень та заперечень і скріпленому печатками обох підприємств.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання передбачених п.п. 5.1., 5.2.  договору купівлі-продажу грошових зобов’язань відповідача зі сплати вартості придбаного майна за реквізитами продавця.

Матеріали справи також не містять акту приймання-передачі предмету лізингу від лізингодавця до лізингоодержувача, складання якого в день приймання предмету лізингу лізингодавцем від продавця передбачено в п. 5.1. спірного договору фінансового лізингу. місцевим господарським судом вірно зазначено, що хоча п. 4.4. договору купівлі-продажу №100 від 23.06.2008р. і вказує про можливість лізингоодержувача розпочати користування предметом лізингу саме з дня підписання акту приймання-передачі між продавцем і покупцем, проте такий договір купівлі-продажу не містить жодних застережень про зміну умов п. 5.1. договору фінансово лізингу щодо необхідності складання акту про передачу майна в користування саме від лізингодавця до лізингоодержувача. Більш того, акт приймання-передачі від 15.07.2008р. не містить ніяких зауважень про одночасне приймання позивачем переданого ним у власність відповідачу майна в користування на умовах фінансового лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 15.07.2008р., 26.08.2008р., 13.11.2008р., 06.10.2010р., 31.08.2010р., 11.08.2010р., 22.07.2010р., 16.06.2010р., 28.05.2010р., 26.04.2010р., 23.02.2010р. відповідач надавав, а позивач приймав послуги за спірним договором, загальна сума яких склала 129 845,37грн.

Крім того, згідно наявних в матеріалах справи банківських виписок та платіжних доручень, на виконання умов спірного договору фінансового лізингу позивачем було здійснено платежів всього на суму 482 679,13грн.

У позовній заяві з урахуванням уточнення позивач стверджує, що у договорі фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. відсутня така істотна умова як ціна, а розмір лізингових платежів за даним договором зазначений не в українській гривні, а в доларах США, напряму пов'язаний та залежить від курсу долару, що є порушенням вимог ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг». У зв’язку з викладеним позивач просить суд визнати договір фінансового лізингу №074-06/2008 від 23.06.2008р. недійсним та повернути  сплачені за ним грошові кошти в сумі 482679,13грн.

В силу статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За приписами статті 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг»від 16.12.1997р. № 723/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 2 статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Аналіз положення вказаної статті дозволяє дійти висновку, що  такий складовий елемент лізингових платежів, як відшкодування вартості частини майна, за своєю правовою природою визначається саме розміром витрат лізингодавця з придбання предмету лізингу, що у певній мірі узгоджується із визначенням терміну «вартість предмету лізингу», приведеним в преамбулі спірного договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу.

Згідно зі статтею 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня. В пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.98 № 1998 «Про удосконалення порядку формування цін» встановлено, що формування, установлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно в національній грошовій одиниці.

Разом з цим, загальні положення ч. 2 ст. 533 ЦК України дійсно дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначенню суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило в даному випадку  має застосовуватися з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст. 16 Закону України  «Про фінансовий лізинг».

З огляду на означену, законодавчо визначену структуру лізингових платежів, обумовлені спірним договором адміністративна комісія та початковий внесок, виходячи із визначення цих термінів, приведених в преамбулі договору, можуть бути кваліфіковані як інші витрати лізингодавця, пов’язані з виконанням договору лізингу, та сума часткового відшкодування вартості предмету лізингу відповідно, а отже у їх встановленні у договорі не вбачається порушень, про що вірно зазначено судом першої інстанції.

Проте, комісія за попереднє фінансування, розмір якої пов'язаний як з валютними коливаннями, так і з відсотковою ставкою LIBOR, за відсутністю будь-яких доказів залучення лізингодавцем кредитних коштів для придбання предмету лізингу, фактично опосередковує додаткову винагороду відповідачу. Ця винагорода встановлюється і діє до моменту передачі майна в лізинг. Між тим, частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не тільки не передбачено отримання винагороди в залежності від курсу валютної конвертації, підстави проведення якої відсутні, адже за умовами купівлі –продажу №100 від 23.06.08р. за придбання предмету лізингу відповідач мав розрахуватися в гривнях безвідносно до будь-яких валютних коригувань, а й однозначно встановлено, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно. Таким чином, запроваджена п. 3.5. комісія за попереднє фінансування не відповідає вказаній нормі Закону України «Про фінансовий лізинг».

Стосовно змісту спірного пункту 3.6 договору, судова колегія вважає за необхідне відмітити наступне.

По перше, відсутність правових підстав для збільшення суми платежу у зв’язку із коефіцієнтом Іr (відсоткова ставка лізингу %) зумовлена відсутністю надання належних та допустимих доказів залучення лізингодавцем кредитних коштів при придбанні предмету лізингу на умовах (залучення) саме визначеної у формулі відсоткової ставки.

В свою чергу, закладена в договорі методологія конвертації сум відшкодування вартості предмета лізингу зумовлює зміну обсягу її складових в гривневому еквіваленті у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту договору купівлі-продажу  №100 від 23.06.2008р.,  видаткової накладної і акту приймання-передачі від 15.07.2008р. до нього вбачається, що вартість предмету лізингу для позивача остаточно була визначена сумою саме 3985275,00грн. разом із ПДВ.

Таким чином, оскільки передбачена пунктом 3.6. винагорода лізингодавця за формулою її розрахунку залежить від суми лізингового платежу, незаконність визначення якої була встановлена вище,  судова колегія дійшла висновку про невідповідність спірного пункту договору вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, розмір лізингових платежів позивача не може бути чітко визначений за допомогою інших пунктів (додатків договору), у тому числі і графіків платежів, оскільки по-перше, законність договору повинна оцінюватися на дату його укладання, а по-друге, графіки містять розмір платежів як в доларах США, так і в гривнях, що в контексті зазначеної ч. 2 ст. 533 ЦК України унеможливлює встановлення переваги останньої для розрахунку суми, з урахуванням того, що відносно платежів в гривнях міститься застереження про їх коригування в порядку розділу 3 договору.

З огляду на наведене, судова колегія вважає обґрунтованими посилання позивача на недійсність спірного договору у зв’язку з невідповідністю його умов приписам чинного законодавства України.

Так, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до Роз’яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними»від 12.03.1999р. №02-5/111 (зі змінами та доповненнями), угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом; у кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною. Отже, вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що встановлена в даному випадку незаконність частини спірного договору містить його істотну умову, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст.217 ЦК України щодо недійсності окремих його частин, у зв’язку з чим наслідком є визнання договору недійсним в цілому.

Судова колегія погоджується із твердженням скаржника щодо того, що спірний договір було спрямовано на реальне настання правових наслідків для сторін, проте посилання заявника в апеляційній скарзі на той факт, що суд першої інстанції припустився помилки щодо надання оцінки спірним правовідносинам не можуть бути прийняті судовою колегією до уваги з огляду на зазначене.

Так, згідно ч.ч. 1, 2 ст. 236 ЦК України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а у відповідності з положеннями ст. 216 ЦК України, не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За таких обставин, судова колегія погоджується із висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з суми здійснених на виконання спірного договору платежів в розмірі  482679,13грн. При цьому, односторонність таких реституційних наслідків зумовлена не тільки відсутністю вимоги щодо повернення відповідачеві виконаного за спірним договором з його боку, а і встановленою відсутністю належних доказів передачі позивачу предмету лізингу у відповідності до п. 5.1. спірного договору.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені обставини справи, апеляційний господарський суд вважає, що зміст спірного правочину суперечить чинному законодавству, позивач довів ті обставини, на які він посилається як на підставу позову, у зв’язку з чим колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 ГПК України, рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. у справі №37/230пд ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді матеріалів та обставин справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, тому рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судові витрати по оплаті держмита за подання апеляційної скарги згідно ст.49 ГПК України покладаються на відповідача.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст. 99, ст.101, ст.102, ст.103, ст.105 ГПК України,  Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. (повний текст від 28.03.2011р.) у справі №37/230пд  залишити без зміни.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хюпо Альпе-Адріа-Лізинг»м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 22.03.2011р. (повний текст від 28.03.2011р.) у справі №37/230пд – залишити без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач):          Н.В. Будко

Судді:                 Н.В. Акулова

          Т.Д. Геза

                                                                                                                                                           Надруковано примірників-5

                    1-у справу

                    1-позивачу

                    1-відповідачу

                    1-господарському суду

                    1-ДАГС