ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 жовтня 2006 р. | № 8/264 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Кота О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Підприємства “Ніка” Товариства інвалідів “Шанс”, м. Харків |
на постанову | від 05.05.2006 Львівського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 8/264 Чернівецької області |
за позовом | Підприємства “Ніка” Товариства інвалідів “Шанс”, м. Харків
|
до | Приватної виробничо-комерційної фірми “ЛеОКомп-Трейдінг”, м. Чернівці |
про | стягнення 27 876,92 грн. |
за участю представників сторін:
від позивача – не з'явилися
від відповідача – не з'явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Чернівецької області від 02.02.2006 р., яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2006 р. задоволено частково позов Підприємства “Ніка” товариства інвалідів “Шанс” до Приватної виробничо-комерційної фірми “ЛеОКомп-Трейдинг” про стягнення 27 876,92 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача борг в розмірі 14 399,60 грн., в доход державного бюджету мито в сумі 144 грн. та 118 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на користь ДП “Судовий інформаційний центр”.
Суд мотивував своє рішення тим, що грошовими зобов’язаннями відповідача є плата за отриману продукцію згідно договору, розмір якої визнаний сторонами у реєстрі платіжних документів за 01.12.2005 –18.01.2006 і становить 14 399,60 грн.
Позивачем, зазначає суд, не надано належних доказів, що підтверджують розмір заборгованості відповідача перед позивачем у сумі понад 14 399,60 грн.
Оскаржуючи рішення господарського суду та постанову апеляційного суду скаржник просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Чернівецької області посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що реєстр платіжних документів не можна вважати документом, що підтверджує визнання відповідачем заборгованості на суму 14 399,60 грн., а тільки свідчить про рух коштів на поточному рахунку позивача.
Крім того, судом безпідставно відмовлено у задоволенні штрафних санкцій, оскільки відповідно до п. 6.2 договору за порушення умов сплати покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Між Підприємством “Ніка” товариства інвалідів “Шанс” (продавець) та Приватною виробничо-комерційною фірмою “ЛеОКомп Трейдинг” (покупець) 01.10.2004 р. укладено договір купівлі-продажу з відстрочкою платежу № 101/1004 відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати у власність покупця продукти харчування, а покупець зобов'язується прийняти цей товар і своєчасно здійснювати оплату відповідно до умов даного договору.
Пунктом 2.2 договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється покупцем в національній валюті України шляхом перерахування всієї вартості партії товару на поточний рахунок продавця не пізніше 20-ти календарних днів з моменту відвантаження товару на адресу покупця.
Датою оплати є дата надходження коштів на поточний рахунок продавця (п.2.3 договору).
Відповідно до умов договору Підприємство “Ніка” товариства інвалідів “Шанс” поставило Приватній виробничо-комерційній фірмі “ЛеОКомп Трейдинг” продукцію на загальну суму 66 647,71 грн., яку останній отримав згідно накладних протягом 2005 року.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідач –ПВКФ “ЛеОКомп Трейдінг” за отриманий товар розрахувалося частково, розмір заборгованості становить 14 399,60 грн., що підтверджується належними доказами, а саме реєстром платіжних документів за період з 01.12.2005 по 18.01.2006, який визнаний повністю відповідачем.
Суд першої та апеляційної інстанції в рішеннях зазначили, що грошовими зобов’язаннями відповідача є плата за отриману продукцію згідно договору, а тому немає підстав для стягнення інфляційних втрат та річних, які за своєю природою є платою за користування чужими коштами.
Колегія суддів такий висновок вважає помилковим, оскільки відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошове зобов'язання –зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України.
Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредиторів від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за договором купівлі-продажу з відстрочкою платежу № 101/1004 від 01.10.2004 р. відповідач –Приватна виробничо-комерційна фірма “ЛеОКомп Трейдінг” належним чином не виконана, оскільки вартість отриманого товару сплачена нею частково, а відтак суди безпідставно відмовили позивачу в частині стягнення втрат від інфляції.
Відповідно до п. 6.2 договору за порушення умов п.2.2 (оплата з отриманий товар) покупець сплачує продавцю, зокрема, пеню у розмірі 3% за кожен день прострочки.
Вищенаведене свідчить про неправильне застосування судами норм матеріального права, а що є порушенням процесуального законодавства, зокрема ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, помилковим є висновок щодо відсутності підстав для стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню в частині стягнення втрат від інфляції та пені з передачею справи в цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись статтями 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.05.2006 та рішення господарського суду Чернівецької області від 02.02.2006 у справі № 8/264 скасувати в частині стягнення втрат від інфляції та пені, справу передати на новий розгляд в цій частині до господарського суду Чернівецької області.
Головуючий: Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
О.Кот