ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" липня 2011 р. Справа № 15/321д/10
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоКравчука Г.А.,
суддів:Уліцького А.М.,
Ходаківської І.П.
розглянувши касаційну скаргуВідкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля"
на постановувід 21.03.11 Донецького апеляційного господарського суду
у справі№15/321д/10
господарського судуЗапорізької області
за позовомВідкритого акціонерного товариства "Павлоградвугілля"
доКирилівської селищної ради
провизнання недійсним п. 7 договору оренди земельної ділянки
за участю представників сторін
від позивача:ОСОБА_1, дов.
від відповідача:у засідання не прибули
ВСТАНОВИВ:
Відкрите акціонерне товариство "Павлоградвугілля" звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Кирилівської селищної ради про визнання недійсним п. 7 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки, оскільки він не відповідає положенням чинного на момент його укладення Типового договору, а також порушує права та інтереси позивача.
Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на відповідність спірного пункту договору вимогам ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі".
Рішенням від 20.01.11 господарського суду Запорізької області (суддя Горохов І.С.), яке залишено без змін постановою від 21.03.11 Донецького апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Величко Н.Л. –головуючого, Алєєвої І.В., М'ясищева А.М.), у задоволенні позову відмовлено через його безпідставність.
Ухвалою від 11.07.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована посиланням на неправильне застосування позивачем положень ст. 14 Закону України "Про оренду землі", постанови КМУ №220 від 03.03.04 та приписів ст. 630 ЦК України і ст. 179 ГК України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановили суди першої та апеляційної інстанцій, 13.02.07 між сторонами в справі укладено договір оренди земельної ділянки в межах смт. Кирилівка по вул. Коса Федотова, 125 для розміщення бази відпочинку, зареєстрований в Якимівському районному відділі Державного підприємства Центр земельного кадастру при державному комітеті по земельних ресурсах України, про що в Державному реєстрі вчинено запис №0401264 від 16.04.07.
Відповідно до п. 7 договору обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
Звертаючись з позовом у даній справі, позивач заявив вимогу про визнання недійсним вказаного пункту 7 договору, оскільки він не відповідає положенням чинного на момент його укладення Типового договору.
У силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства тощо.
Позивач доводить, що спірна умова договору суперечить ст. 14 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою, на його думку, договір оренди землі укладається у відповідності до типової форми договору оренди землі, яка затверджена постановою КМУ №220 від 03.03.04. Постановою КМУ №1724 від 13.12.06 до відповідного Типового договору внесено зміни, зокрема, п. 10 викладено в наступній редакції: "Обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди чи продовження його дії".
Позивач вважає пункт 7 спірного договору недійсним, оскільки сторони не керувались вказаним положенням Типового договору, а ст. 630 ЦК України та ст. 179 ГК України встановлено обов'язковість використання сторонами типових умов, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку; якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам статті 7 цього Кодексу.
Стаття 179 ГК України у ч. 4 передбачає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.
Тобто жодна з цих законодавчих норм, вказаних позивачем, не встановлює обов'язку укладення певних конкретних видів договорів виключно на підставі типових умов. Посилаючись на положення ст. 14 Закону України "Про оренду землі", позивач також виклав власне тлумачення цієї норми, в той час як згідно з нею договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально; типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, суди першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи встановили відповідність оспорюваної позивачем умови договору вимогам спеціальної норми закону –ч. 3 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Сторони ж у п. 7 договору оренди узгодили таке обчислення саме у відповідності з цією нормою закону.
Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову в справі та визнання недійсним оспорюваного позивачем пункту договору.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції не підлягає скасуванню, а касаційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 21.03.11 у справі №15/321д/10 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий Г.Кравчук
Судді А.Уліцький
І.Ходаківська