ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 червня 2011 р. Справа № 2а/0470/6612/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
при секретаріПрокопенко О.А.
за участю:
від позивача:
від відповідача: не з’явився (належно повідомлений);
ОСОБА_3 (дов. у справі);
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Державне підприємство "Придніпровська залізниця" до Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального страхування про про скасування рішення № 089 від 25.03.20111 р., -
ВСТАНОВИВ:
06 червня 2011 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов державного підприємства «Придніпровська залізниця», в якому позивач просить скасувати рішення виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про застосування фінансових (штрафних) санкцій від 25.03.2011 року №089.
Ухвалою суду від 07.06.2011р. відкрито провадження у справі №2а/0470/6612/11, призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 17.06.2011р.; в подальшому розгляд справи було відкладено на 30.06.11р.
В обґрунтування поданого позову позивач зазначив, що відповідачем неправомірно винесено рішення про застосування фінансових (штрафних) санкцій від 25.03.2011 року №089, яким на позивача, зокрема, накладено штраф за заниження фонду оплати праці (в травні та грудні 2010 року підприємством виплачено винагороду за підсумками роботи за 2008 та 2009 роки звільненим працівникам в розмірі 19060,20 грн., з якої не сплачено страхові внески) в сумі 19060,20 грн.; позивач наполягає на тому, що у разі припинення трудових відносин між роботодавцем та найманою особою припиняються і відносини між страхувальником та застрахованою особою, відрахування страхових внесків з належним цій особі сум є неможливим; що згідно листа Пенсійного фонду України від 03.03.2009 року №3682/05-10 нарахування внесків здійснюється лише за фізичних осіб, що працюють на умовах трудового договору (контракту), або інших умовах, передбачених чинним законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, а на виплати, які нараховані після звільнення працівника, страхові внески не нараховуються; що згідно листа Пенсійного фонду України від 28.02.11р. №3837/03-20 страхові внески не нараховуються на премію звільненим особам за підсумками роботи за 2010 рік.
Представник позивача в судовому засіданні 17.06.11р. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задоволити.
Представник відповідача не визнав позовні вимоги і у запереченнях на позов зазначив, що на суми премій, перерахованих працівнику за фактично відпрацьований час, але не виплачених після звільнення, слід нараховувати і утримувати з них страхові внески до Фонду, оскільки такі виплати належать до заробітної плати і з них утримується податок з доходів фізичних осіб; в даному випадку позивачем занижено страхові внески суму 19060,20 грн., яка складається з суми винагород (премій), що була нарахована працівникам підприємства за час їх роботи і виплачена після звільнення з займаних посад.
Заслухавши присутнього представника відповідача, дослідивши матеріали справи та чинне законодавство, з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зробив висновок, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:
в період з 15 по 18.03.2011 року працівниками Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проведено перевірку правильності нарахування, сплати страхових внесків і витрачання коштів Фонду за період з 01 січня 2010 року по 01 січня 2011 року страхувальником – Відокремленим структурним підрозділом «Загін воєнізованої охорони Державного підприємства «Придніпровська залізниця», за результатами якої складено акт від 18.03.2011р., який позивач отримав для підпису, однак відмовився підписати.
Відповідно до вимог статті 30 Закону України №2240 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» в редакції до 01.01.2011 року (надалі Закон №2240) відповідачем прийнято рішення від 29.03.2011р. №089, яким позивачу донараховано страхових внесків на суму 362,14 грн., накладено штрафних санкцій у розмірі заниженого фонду оплати праці - 19060,20 грн., не прийнято до заліку витрат на суму 5551,74 грн., накладено штраф за неправомірне використання коштів Фонду в розмірі 2775,87 грн., всього на загальну суму 27749,95 грн.
За наслідками адміністративного оскарження позивачем цього рішення виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності прийнято рішення від 16.05.2011р. №05-31-1167 про відмову в задоволенні скарги позивача, що зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.
Згідно ст.21 Закону №2240 розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, щорічно за поданням Кабінету Міністрів України встановлюється Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб у відсотках: для роботодавців - до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб; для найманих працівників - до сум оплати праці, які включають основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладенню податком з доходів фізичних осіб; для застрахованих осіб, зазначених у частинах другій і третій статті 6 цього Закону, - до сум оподатковуваного доходу (прибутку).
Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що встановлюється щороку на рівні п'ятнадцяти розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб та є розрахунковою величиною при обчисленні допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітності та пологах.
Згідно п.2 ч.2 ст.27 цього ж Закону страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.23 Закону №2240, якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону.
Так, згідно абз.4 п.1 ст.30 Закону №2240 за неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми. Не сплачені в строк страхові внески стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку. Строк давності в разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується.
В акті перевірки зафіксовано, що за період з 01.01.20010 року по 01.09.2011 року суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України від 24.03.1995 року 108/95-ВР "Про оплату праці" та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб, і на які на підставі частин 1,2 статті 21 Закону України від 18.01.2001 року №2240-111 "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" повинні нараховуватися страхові внески за відсотками, встановленими частиною 1 статті 1 Закону України від 11.01.2001 року №2213-111 "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" (далі – Закон №2213) у розмірах 1,4%, а для найманих працівників у розмірі 0,5% та 1%, в звіті позивача відображені не в повному обсязі.
В вересні 2010 року страхувальником було виплачено премію за підсумками роботи за рік (вид оплати 678 згідно за номенклатурою найменувань) у сумі 17882,20 грн.; в травні та грудні 2010р. виплачено премію за попередні періоди роботи працівникам, які не перебувають у штаті на момент виплати (вид оплати 679 згідно з номенклатурою найменувань) у сумі 1178 грн.
Перевіряючими встановлено, чого позивач не заперечує, що з премій виплачених звільненим працівникам у сумі 19060,20 грн. не утримувались страхові внески до Фонду та не робилось нарахування страхових внесків.
На занижену суму фонду оплати праці відповідачем донараховано внески у розмірі 1,4 % - 266,84 грн. та 0,5 5 – 95,30 грн., всього донараховано внесків на суму 362,14 грн.
Позивач же вважає, що він не повинен сплачувати страхові внески з нарахованої винагороди звільненим працівниками, виплаченої їм після звільнення з підприємства, так як втрата ними статусу працюючих осіб позбавляє можливості сплати підприємством за них страхових внесків з належних цим особам сум винагород.
У статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст.2 Закону України "Про оплату праці" основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Отже, премія за результатами ролботи за рік (місяць) працівнику, який перебував з підприємством у трудових відносинах, нараховується за виконану безпосередньо ним роботу, тобто відноситься роботодавцем до фонду оплати праці.
У п.4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.09.2001 р. №1266, зазначено, що розрахунковим періодом, за який обчислюється середня заробітна плата (дохід) для застрахованих осіб (включаючи осіб, які працюють неповний робочий день (робочий тиждень) та добровільно застрахованих осіб), є останні шість календарних місяців (з першого до першого числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок (для страхування на випадок безробіття - в якому припинено дію трудового договору або особу знято з обліку у державного реєстратора як суб'єкта підприємницької діяльності; для страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання осіб, у яких через деякий час погіршився стан здоров'я у зв'язку з раніше отриманим ушкодженням здоров'я внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання - період роботи за останнім основним місцем роботи перед настанням тимчасової непрацездатності).
Згідно ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення.
Відповідно до п.п.4.2.1 п. 4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 №889 (далі - Закон № 889) доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору включаються до складу його загального місячного оподатковуваного доходу.
Виключний перелік доходів, які не оподатковуються, наведено в п.4.3 ст.4 Закону №889. До цього переліку суми премій, виплачених працівникові після його звільнення, не входять.
Згідно із п.3.5 ст.3 Закону №889 об'єктом для оподаткування податком з доходів фізичних осіб є нарахована сума заробітної плати, зменшена на суму страхових внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до законодавства утримуються з доходу найманої особи. Згідно з цією нормою Закону обкладання певних виплат податком з доходів фізичних осіб передбачає попереднє утримання з нарахованих сум страхових внесків, визначених законодавством.
Пунктом 1 статті 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" №2213-III встановлено, що розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням для роботодавців - 1,4 відсотка суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про оплату праці", та підлягають обкладанню податком з доходів фізичних осіб.
Враховуючи зазначені вище норми права, на суми премій, перерахованих працівникові за фактично відпрацьований час, але виплачених після звільнення, слід нараховувати і утримувати з них страхові внески до Фонду, оскільки такі виплати належать до заробітної плати і з них утримується податок з доходів фізичних осіб.
Судом з’ясовано, що в даному випадку винагорода позивачем була виплачена його колишнім працівникам за фактично відпрацьований у 2008-2009 роках час, за результатами виконаної ними роботи і тому на зазначену виплату звільненим працівникам позивач повинен був нарахувати страхові внески.
Згідно ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Статтею 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а частиною 2 статті 19 Конституції України - що органи державної влади (до яких належать органи державної податкової служби) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Від-та, в задоволенні позову слід відмовити, у зв’язку із чим судові витрати також не підлягають до стягнення з відповідача.
Керуючись ст.ст.160-163 КАС Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволені позовних вимог державного підприємства «Придніпровська залізниця» до виконавчої дирекції Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про скасування рішення №089 від 25.03.2011 року – відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 15.07.11р.
Суддя
С.В. Ніколайчук