Справа № 2а/2570/3493/2011
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2011 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд колегією суддів у складі:
головуючої судді Падій В.В.,
суддів Зайця О.В., Непочатих В.О,
при секретарі Кондратенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
06.07.2011 року суддя Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області про визнання бездіяльності Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо повного нарахування та виплати заробітної плати з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням терміну її виплати судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 –неправомірними, зобов'язання Державної судової адміністрації України виділити територіальному управлінню Державної судової адміністрації в Чернігівській області додаткове фінансування з бюджетної програми “Виконання рішень судів на користь суддів”для здійснення виплати судді Ніжинською міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 заробітної плати в повному обсязі з 24 травня 2011 року із врахуванням здійснених виплат та зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області здійснити з 24 травня 2011 року перерахунок та виплату заробітної плати з урахуванням індексації та компенсації втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням терміну її виплати, виходячи з розміру посадового окладу, встановленого із врахуванням розміру мінімальної заробітної плати, визначеної Законом України “Про Державний бюджет України на 2011 рік”, за виключенням раніше проведених виплат, судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1. Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року, яка набрала законної сили, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року №1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4- 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року №1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. №865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів". Однак, незважаючи на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року посадовий оклад позивача продовжують рахувати із розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, всі надбавки до окладу судді також рахуються з заниженого посадового окладу, що призводить до зниження життєвого рівня позивача. У зв’язку з цим, позивач вважає, що відповідачами порушено вимоги ст. 130 Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів” щодо забезпечення незалежності судді.
Позивач в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник Державної судової адміністрації України та територіального управління Державної судової адміністрації в Чернігівській області в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надіслав заяву про розгляду справи без його участі.
Фіксування судового засідання, відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснювалося.
Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює суддею Ніжинського міжрайонного суду Чернігівської області з 29.03.2004 року.
Відповідно до частини першої статті 126 Конституції України, Конституція і закони України повинні гарантувати незалежність і недоторканість суддів.
Незалежність та недоторканість суддів гарантується наданням їм відповідно до Закону № 2862-XII спеціальних умов матеріального та соціально-побутового забезпечення.
Згідно зі статтею 44 № Закону України від 15.12.1992 року № 2862-XII “Про статус суддів”(далі – Закон № 2862-XII) заробітна плата судді як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення є елементом статусу судді. Вона складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.
У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов’язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР “Про оплату праці” умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Кабінетом Міністрів України 30.06.2005 року та 03.09.2005 року прийнято постанови “Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України”, згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 01 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та “Про оплату праці суддів”, якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів.
Слід зазначити, що постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 01.01.2006 року. Однак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 “Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів” було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати – 332,00 грн.
Постановою від 31.12.2005 року № 1310 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865” внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 03.09.2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і у подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться. Такі зміни були внесені до постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 до набрання нею чинності.
При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 01.09.2005 року Законом України “Про державний бюджет України на 2005 рік” розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року, визнано незаконними постанову Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 року № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів". Проте, постановою Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.05.2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.08.2009 року скасовано та винесено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог позивача.
При скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду Вищий адміністративний суд виходив з того, що суди при вирішенні спору не врахували, що оскаржуваною постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року № 865 не звужують існуючі гарантії незалежності суддів, а навпаки встановлюються надбавки та доплати за виконання особливо важливої роботи, за науковий ступінь, для вирішення соціально-побутових питань, а також визначено порядок преміювання тощо. Не містять у собі усі оскаржувані постанови Кабінету Міністрів України положень щодо обмеження прав суддів на забезпечення державою благоустроєним житлом, додатковою житловою площею, надання безоплатного користування усіма видами транспорту, обов'язкового страхування життя та здоров'я за рахунок коштів державного бюджету.
Також вони не передбачають будь-якої заборони щодо застосування до грошових доходів суддів, як і до доходів інших громадян, механізму їх підвищення шляхом індексації відповідно до положень Закону України “Про індексацію грошових доходів громадян”. Таким чином, Кабінет Міністрів України при прийнятті постанов не зменшив розрахунок посадових окладів суддів, а отже, й не обмежив матеріальний і соціальний захист суддів.
Дана правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України № К-37929/09 від 13.04.2011 року.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ст. 143 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Пунктом 2 Указу Президента України “Про заходи щодо забезпечення наповнення державного бюджету та посилення фінансово-бюджетної дисципліни” встановлено, що витрачання коштів органами виконавчої влади, їх структурними підрозділами, іншими організаціями, які фінансуються за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів, здійснюється на підставі їх кошторисів доходів і видатків, які затверджуються у встановленому порядку не пізніше, ніж в місячний строк після затвердження відповідних бюджетів.
Згідно ч. 1 ст. 47 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування відповідно до затвердженого розпису бюджету, що є підставою для затвердження кошторисів. При цьому, кошторис –це основний плановий фінансовий документ бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень довів правомірність своїх дій.
За таких обставин, доводи позивача спростовуються вищенаведеним, а тому колегія суддів не вбачає бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо неповного нарахування та виплати заробітної плати судді Ніжинського міжрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 та вважає, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що в задоволені адміністративного позову необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
В задоволенні позовних вимог судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області – відмовити.
Порядок апеляційного оскарження постанови суду, передбачена ст. 185-186 КАС України.
Головуюча суддя: Падій В.В.
Судді Заяць О.В.
Непочатих В.О.