КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа: № 2а-12983/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко І.П.
Суддя-доповідач: Шелест С.Б.
У Х В А Л А
Іменем України
"21" липня 2011 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуюча суддя: Шелест С.Б.
Судді: Романчук О.М., Пилипенко О.Є.
при секретарі судового засідання Шолковій Т.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.10р. у справі №2а-12983/09/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Еко»до Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про визнання нечинним та скасування рішення
В С Т А Н О В И В:
ТОВ «Еко»звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання нечинним та скасування рішення про застосування економічних санкцій за порушення державної дисципліни цін від 21.07.08р. №173.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.10р. адміністративний позов ТОВ «Еко»задоволено у повному обсязі.
На вказану постанову відповідач подав апеляційну скаргу разом із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.04.11р. задоволено заяву Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.10р. у справі №2а-12983/09/2670.
Як вбачається із апеляційної скарги, свої вимоги апелянт мотивує тим, що оспорюване рішення прийнято інспекцією в межах повноважень, правомірність рішення підтверджується актом перевірки та додатками до нього. Крім того, апелянт зазначив, що суд першої інстанції в порушення КАС України не застосував наслідки пропуску строку звернення до суду, встановлені ст. 100 КАС України.
За таких обставин, апелянт просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.
В судове засідання представник апелянта не з’явився, про дату та час судових засідань був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи. У апеляційній скарзі, апелянт просив суд розглянути справу без участі його представника.
Представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарни та просили суд залишити постанову суду першої інстанції без змін, з огляду на її обґрунтованість та правомірність.
Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача, розглянувши матеріали справи та апеляційну скаргу відповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як свідчать обставини справи та встановлено судом першої інстанції, Державною інспекцією з контролю за цінами в Луганській області (надалі –Інспекція) була проведена планова перевірка Луганського підрозділу ТОВ «Еко»щодо дотримання порядку формування та застосування цін і тарифів на окремі види продовольчих товарів за період з 01.01.08р. по 04.07.08р., за результатами якої складено акт перевірки №291 від 11.07.08р.
Як вбачається із акту, перевіркою встановлено, що внаслідок завищення підрозділом позивача граничного рівня торговельних надбавок, затверджених Розпорядженням голови облдержадміністрації від 08.11.07р. №1411 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів», прийнятого на виконання п. 12 абз.29 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.96р. №1548, за період з 01.01.08р. по 04.07.08р. позивачем необґрунтовано одержано виручку на суму 59 434, 95 грн.
На підставі акту перевірки та внаслідок виявлених порушень інспекцією прийнято рішення від 21.07.08р. №173 про вилучення у ТОВ «Еко»в дохід державного бюджету 59 293, 83 грн. та застосування економічних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу у розмірі 118 587, 66 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем установленого граничного розміру торгівельних надбавок, застосувавши граничний розмір торгівельної надбавки до продукції без врахування того факту, що частина постачальників продукції є її виробниками, що підтверджується документально; а також без врахування того, що відповідно ДСТУ № 3143-95 «М'ясо птиці (тушки курей, качок, гусей, індиків, цесарок), печінка та шлунок не відносяться до м’яса птиці, та, відповідно, на них не розповсюджується граничні розміри торгівельних надбавок згідно Розпорядження Луганської обласної державної адміністрації від 8 листопада 2007 року N 1411. Окрім того, відповідачем не доведено належними документальними доказами розрахунок суми виручки для визначення суми відповідальності згідно оспорюваного рішення. Суд першої інстанції вказав також і на порушення відповідачем порядку проведення перевірки, що полягають у недотриманні строку письмового повідомлення суб'єкта господарювання про здійснення цього заходу, визначеного ст. 5 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»від 5 квітня 2007 року N 877-V .
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оспорюваного рішення відповідача, виходячи з наступного.
Так, відповідно до ст. 4 Закону України «Про ціни і ціноутворення»від 3 грудня 1990 року N 507-XII, Кабінет Міністрів України, зокрема, визначає перелік продукції, товарів і послуг, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи на які затверджуються відповідними органами державного управління.
Згідно абзацу 29 п. 12 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації регулюють (встановлюють), зокрема, граничні торговельні (постачальницько-збутові) надбавки до оптової ціни виробника (митної вартості) на борошно, хліб, макаронні вироби, крупи, цукор, яловичину, свинину і м'ясо птиці, ковбасні вироби варені, молоко, сир, сметану, масло вершкове, олію соняшникову, яйця курячі не вище 15 відсотків без урахування витрат з їх транспортування у міжміському сполученні.
Розпорядженням Луганської обласної державної адміністрації від 8 листопада 2007 року N 1411, зареєстрованого в Головному управлінні юстиції у Луганській області 14 листопада 2007 р. за N 40/833 «Про регулювання цін на окремі види продовольчих товарів» встановлено граничні розміри торговельних і постачальницько-збутових надбавок на окремі види продовольчих товарів, що реалізуються суб'єктами підприємницької діяльності, у т. ч. фізичними особами-підприємцями, кінцевому споживачеві з урахуванням транспортних витрат.
Додатком №2 до вказаного розпорядження встановлено граничний розмір торговельних надбавок до оптової ціни виробника (митної вартості), який становить для м'яса птиці – 10%, масла вершкового –8%, олії соняшникової –8%., сметани –12%.
Перевіркою встановлено, що Луганським підрозділом ТОВ «Еко»реалізація м’яса птиці (тушка, шлунок, печінка) здійснювалась із застосуванням торговельних надбавок у розмірах від 14,3 до 95,3 %, в зв’язку з чим необґрунтовано одержана виручка від реалізації м’яса птиці становить 28, 944, 05 грн.
Відповідно до ДСТУ № 3143-95 «М'ясо птиці (тушки курей, качок, гусей, індиків, цесарок), затвердженого та введеного в дію Наказом Держстандарту України від 27.12.95р. №442, а також Технічних умов, розроблених ТОВ «ЕКО»та затверджених відповідно до діючого законодавства України і наданих позивачем до матеріалів справи, м'ясо –це перероблена туша сільськогосподарської тварини без голови, нижніх кінцівок, без хвоста, шкіри і внутрішніх органів. Печінка, шлунок та серце відносяться до субпродуктів.
Отже, печінка та шлунок не відносяться до м’яса птиці, та, відповідно, на них не розповсюджується Розпорядження № 1411, тобто норма граничної надбавки 10%, а, отже, ціни на субпродукти є вільними.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність висновку інспекції щодо порушення позивачем граничного розміру надбавки до ціни виробника на м'ясо птиці, зокрема, щодо печінки та шлунків.
Посилання апелянта на Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-97, яким визначено класифікацію продукції та послуг, в тому числі продукції сільського господарства не спростовують висновку суду першої у цій частині, оскільки у цьому класифікаторі розмежовуються окремо по кодам субпродукти харчові (код 15.11.19.) від м’яса птиці (код 01.24.1). Окрім того, використання Державного класифікатора забезпечує вирішення інших завдань, які обумовлені у ньому: виконання комплексу облікових функцій щодо продукції та послуг в рамках робіт з державної статистики; складання міжгалузевого балансу виробництва і розподілу продукції та послуг відповідно до системи національних рахунків; проведення зіставлення національних статистичних даних з даними Статистичної Комісії Європейського Союзу (Євростату) та ООН; подання інформації про вітчизняну продукцію та послуги на ринки інших країн через відповідні кодові позначення; організація та забезпечення функціонування системи оподаткування суб'єктів господарювання; створення інформаційних систем для забезпечення зовнішньоекономічних зв'язків та торговельної діяльності з виходом на міжнародні електронні системи пересилання даних; використання кодів продукції та послуг ДКПП з системою перехідних ключів як засіб спілкування під час роботи з міжнародними банками даних в інформаційно-обчислювальних мережах.
Отже, вказаний класифікатор не використовується безпосередньо для цілей ідентифікації продукції та послуг .
Відтак, для цілей ідентифікації продукції та послуг застосовуються саме Державні стандарти, а саме ДСТУ № 3143-95 «М'ясо птиці (тушки курей, качок, гусей, індиків, цесарок). Так, відповідно до ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 10 травня 1993 року N 46-93 «Про стандартизацію і сертифікацію», Державні стандарти України розробляються на продукцію для населення та народного господарства. Державні стандарти України містять обов'язкові та рекомендовані вимоги.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно дійшов висновку про порушення позивачем установленого граничного розміру торгівельних надбавок, застосувавши граничний розмір торгівельної надбавки до продукції (масла, сметани) без врахування того факту, що частина постачальників продукції є її виробниками, що підтверджується документально.
Так, відповідно до Розпорядження № 1411 від 08.11.2007, граничний розмір торгівельних надбавок встановлюється в залежності від того, поставив товар постачальник чи виробник, у зв’язку з чим застосовуються різні граничні розміри надбавок. Як вбачається з Розпорядження № 1411, розмір граничної торгівельної надбавки по маслу вершковому до ціни виробника для міста складає 8%, а по сметані –12%, а до ціни постачальника, відповідно, по маслу вершковому 4% та по сметані 6%. Як вбачається з матеріалів справи, такі постачальники як ПП «Український продукт», ТОВ «Злагода-Луганськ», ТОВ «Агрокосм», ТОВ «Трейд-Донецьк» є безпосередньо виробниками молочної продукції, зокрема, масла вершкового та сметани, що підтверджується наданими позивачем договорами поставки та листами від виробників (листи від 17.03.2010 р., 17.03.2010 р. № 1/17, від 19.04.2010 р., від 19.04.2010 р.)
Разом з тим, як вбачається із довідки про суму додаткової виручки, складеної Інспекцією, сума необґрунтовано одержаної виручки по молочній продукції, яка реалізовувалась в магазині позивача та була поставлена вищезазначеними виробниками, була обрахована інспекцією виходячи із 4% по маслу вершковому та 6% по сметані граничної торгівельної надбавки, тобто у відсотках, визначених для ціни постачальників, а не виробників.
Отже, висновок Інспекції про порушення позивачем Розпорядження № 1411 в частині перевищення граничних розмірів торговельних надбавок по маслу та сметані, які поставлені вищезазначеними виробниками вказаної продукції, є неправомірним.
Колегія суддів погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведений розмір необґрунтовано одержаної виручки, а відтак, і розмір застосованих економічних санкцій.
Як встановлено судом першої інстанції, розмір необґрунтовано одержаної виручки розрахований відповідачем на підставі прихідних накладних від постачальників та реєстру по коду продажу товару, тобто без врахування та наведення в акті перевірки сум фактичної виручки від реалізації продукції.
Відповідно до п.2.1. Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами , затвердженої наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства фінансів України від 03.12.01 року N 298/519, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.12.01 р. за N 1047/6238, необґрунтовано одержана суб'єктом підприємницької діяльності сума виручки, що підлягає вилученню в дохід бюджету, обчислюється: при порушенні порядку встановлення і застосування цін (тарифів), що регулюються уповноваженими органами, - як різниця між фактичною виручкою від реалізації продукції (послуг, робіт) та її вартістю за цінами і тарифами, сформованими згідно з вимогами законодавства.
Визначення поняття «фактична виручка»не наведене ні в Законі України «Про ціни і ціноутворення» від 03.12.90 р. N 507-XII, ні в Положенні про Державну інспекцію з контролю за цінами, що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.00 р. N 1819 , а ні в Інструкції про порядок застосування економічних та фінансових (штрафних) санкцій органами державного контролю за цінами № 298/519 від 03.12.01 року.
Відповідно до п.2 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 16.12.2004 р. N 01-8/3273 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про ціни і ціноутворення», у вирішенні спору про стягнення економічних санкцій потрібно враховувати, що виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) є сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). При цьому, ВГСУ посилається на єдиний нормативний акт, який дає поняття терміну «виручки»- ст. 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" від 03.07.98 N 727/98, відповідно до якої виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).
Як свідчать обставини справи, перевіркою не встановлювався розмір фактично отриманої виручки господарською одиницею позивача, документи щодо надходження коштів позивачу - відповідачем не перевірялися. Даний факт не заперечується апелянтом у апеляційній скарзі, який вказує на те, що сума необґрунтовано одержаної виручки була обрахована інспекторами на підставі наданих реєстрів по коду продажу та прихідних накладних. Такі реєстри не долучені до матеріалів справи та не є належними і допустимими доказами у спірному випадку, з огляду на те, що позивач заперечує їх достовірність. Прихідні накладні самі по собі не є підтвердженням суми виручки.
Окрім того, розмір необґрунтовано одержаної виручки встановлений у акті перевірки (стор.5 акту) не відповідає сумі вилучення в дохід державного бюджету, що зазначена в оспорюваному рішенні, що суперечить вимогам закону та піддає сумніву достовірність такого розрахунку.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В даному випадку, за вищенаведених обставин, відповідачем не доведено правомірність оспорюваного рішення.
Доводи апелянта щодо пропуску позивачем річного строку звернення до суду не є підставою для задоволення апеляційної скарги, оскільки обставини справи, встановлені судом першої інстанції щодо своєчасного звернення позивача до Луганського окружного адміністративного суду (за місцем знаходження територіального підрозділу позивача), ухвалою якого від 30.07.2009р. позов залишено без розгляду, свідчать про наявність поважних причин пропуску такого строку.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для задоволення позову.
Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.195, 196, 200, 205, 206 КАС України, Київський апеляційний адміністративний суд
У Х В А Л И В:
апеляційну скаргу Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.10р. у справі №2а-12983/09/2670 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.06.10р. у справі №2а-12983/09/2670 –без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуюча суддя Шелест С.Б.
Судді : Романчук О.М.
Пилипенко О.Є.
Ухвала складена у повному обсязі 26.07.2011р