КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2а-2617/11                                                       Головуючий у 1-й інстанції:   Санін В.М.  

Суддя-доповідач:  Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

"29" червня 2011 р.                                                                                                           м. Київ

            Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого                               Шурка О.І.,

суддів                                        Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання дій неправомірними та зобовязання здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни, -

В С Т А Н О В И В:

15 грудня 2010 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання неправомірною бездіяльності в частині виконання Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з вимогою зобов'язати донарахувати та виплатити недоплачену йому, як дитині війни, щомісячну державну пенсію за період з 01.06.2010 року по сьогоднішній день і в подальшому.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2010 року позовні вимоги за період з 01.06.2010 року по 14.06.2010 року включно - залишено без розгляду.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду київської області від 06 січня 2011 року позов задоволено: визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області та зобов’язання нарахувати та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 15.06.2010 року з урахуванням виплачених сум.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі.  

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Колегією суддів апеляційного суду, як і райсудом, встановлено, що позивач є пенсіонером за віком та має статус дитини війни, що підтверджується його паспортними даними, пенсійним посвідченням (містить відмітку «Дитина війни») та узгоджується з положенням ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яке відносить осіб, яким на момент закінчення Другої світової війни (02 вересня 1945 року) не виповнилося 18 років до «дітей війни».

З урахуванням абз. 1 п. 8 Постанови Кабінету Міністрів України за № 530 від 28.05.2008 (який вимагав проводити підвищення пенсій у розмірі 10% прожиткового мінімуму для непрацездатних), у 2010 році позивачу виплачувалася щомісячно соціальна допомога в розмірі 49, 80 грн., що менше встановлених законодавством на відповідний період 30% мінімальної пенсії за віком, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком у минулому році становив з 1 січня 695 грн., з 1 квітня - 706 грн., з 1 липня –709 грн., з жовтня –723 грн., з грудня –734 грн.

Разом з тим, ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»встановлює, що дітям війни щомісячно виплачується соціальна допомога саме в розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком, розмір якої встановлений ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»та рівняється встановленому для втративших працездатність осіб прожитковому мінімуму, який, в свою чергу, щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на поточний рік.

Виходячи із загальних засад пріоритету закону над підзаконними актами, слід визнати, що при призначені позивачу надбавки до пенсії, як дитині війни слід виходити з положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», якою визначено розмір надбавки до пенсії, оскільки постанови Кабінету Міністрів України, за своєю юридичною природою, є підзаконними нормативними актами, мають меншу юридичну силу і не можуть змінювати положення визначені Законом.

Окрім того,  аналіз ст.ст. 17, 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»вказує на те, що мінімальний розмір пенсії за віком належить до числа основних державних соціальних гарантій, котрі встановлюються виключно законами, а самі  державні соціальні гарантії  дітям війни встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», не можуть бути обмежені  іншими нормативно –правовими актами ( ч. 2 ст. 3 цього Закону).  

За таких обставин, як вважає колегія суддів, районним судом зроблений правильний висновок про обов’язок відповідача донарахувати позивачу різницю між виплаченою та підлягаючої виплаті (з урахуванням встановленої мінімальної пенсії за віком) сумами соціальної допомоги за заявлений позивачем та визначений рішенням райсуду період та провести виплату цієї заборгованості.

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення «Про Пенсійний фонд України» і здійснює свої повноваження на підставі п. 15 зазначеного Положення через створені в установленому порядку територіальні управління. Відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»рішення щодо призначення, донарахування перерахунок пенсії приймаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача, передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»покладено на відповідні територіальні управління за місцем проживання позивача.

Отже, доводи апеляційної скарги та апелянта спростовуються висновками суду першої інстанції, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв’язку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206  КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

 Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області - залишити без задоволення, а постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 січня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та подальшому оскарженню  не підлягає.

Головуючий:

Судді: