ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
20 липня 2011 року справа № 5020-870/2011
Господарський суд міста Севастополя у складі: судді Юріної О.М., розглянувши матеріали справи за позовом:
Приватного підприємства «Юкраін-Сервіс»в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пахаєва Алі Махмудовича
(вул. Гагаріна, 9-21, м. Кіровоград, 25006)
до Приватного підприємства «ТС сервіс»
(вул. Кожанова, б.10, кв. 2, м. Севастополь, 99003)
про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
за участю представників сторін:
позивача –не з’явився;
відповідача – ОСОБА_1, довіреність №2-юр від 01.06.2011;
–ОСОБА_2, довіреність №3-юр від 01.06.2011.
Приватне підприємство «Юкраін-Сервіс»в особі ліквідатора арбітражного керуючого Пахаєва Алі Махмудовича (далі –Позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства «ТС сервіс»(далі –Відповідач) про визнання недійсним договору купівлі-продажу №3378 від 25.10.2006.
Позовні вимоги з посиланням на статті 16, 22, 216, 256, 257, 261 ЦК України обґрунтовані спричиненням збитків державі та Позивачу означеною угодою, враховуючи навмисне заниження реальної вартості відчуженого нерухомого майна. Позивач, в особі ліквідатора, в якості підстави для визнання спірного договору недійсним також посилається на перевищення директором товариства обсягу наданих йому статутом повноважень. Також в якості підстави позову ліквідатор вказує відсутність настання наслідків, обумовлених договором, оскільки вартість придбаного об`єкту не була сплачена.
Ліквідатор Позивача до початку судового засідання 20.07.2011 надав через канцелярію суду заяву за вих. №37 від 18.07.2011 про неможливість прибути в судове засідання та розгляд справи за його відсутності /а.с.120/.
Представники Відповідача у судовому засіданні 20.07.2011 проти задоволення позовних вимог заперечували з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву /а.с.45-114/, зокрема, зазначили, що директор Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” діяв в межах наданих йому повноважень на підставі рішення власника про продаж нерухомого майна; вартість об`єкта була визначена виходячи з балансової вартості на підставі довідки-характеристики БТІ; оплату за придбаний об`єкт фактично було здійснено. Представники Відповідача вважають, що підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання договору недійсним відсутні.
Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши в сукупності представлені докази, заслухавши пояснення представників Відповідача, суд
ВСТАНОВИВ:
25.10.2006 між Приватним підприємством “Юкраін-Сервіс” (Продавець) та Приватним підприємством “ ТС сервіс ” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу (далі –Договір), відповідно до пункту 1.1 якого Продавець зобов`язується передати у власність Покупця –на умовах, зазначених цим договором купівлі-продажу, майновий комплекс ділянки пилорами, який складається з споруд: ангар, позначений за справою БТІ літ. «Ц»площею 495,7 кв.м; навіс, позначений за справою БТІ літ. «Щ»площею 244,6 кв.м.; огорожа №№9, 9а довжиною 199,8 кв. м.; мостіння (І) площею 1394 кв.м; споруда пилорами з прибудовами, позначеними за справою БТІ літ. «Х», «Х1», «Х3»загальною площею 383,1 кв.м, та гурту інвентарних об’єктів –обладнання пилорами, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вулиця Комунарів, 18-А, а Покупець зобов`язується прийняти зазначене майно та сплатити за нього ціну відповідно до умов, зазначених в цьому договорі /а.с.17-19/.
Пунктом 3 Договору встановлено, що відчужуване нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці №2 площею 0,4012 га, по вулиці Комунарів, 18, що згідно Державного акту (серія ІІ-КМ № 002460) на праві постійного користування землею знаходиться в користуванні Продавця, виданого 25.12.2001 Севастопольською міською державною адміністрацією і зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №1186, наданої у постійне користування для обслуговування будинків і споруджень виробничої ділянки цеху кераміки з віднесенням цих земель до категорії населених пунктів, наданих для виробництва будівельних матеріалів відповідно до пункту 1.10.4 Українського класифікатора цільового використання землі, перебуває в користуванні Продавця.
У пункті 5 Договору надана технічна характеристика відчужуваного майна.
Згідно з пунктом 6 Договору, цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 42000 грн., які покупець зобов`язується внести за придбаний об`єкт в строк 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об`єкт купівлі-продажу. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів на умовах внесення Покупцем не менше 50 відсотків від вартості відчужуваного об`єкта.
В пункті 7 Договору сторони погодили, що їм відомо, що ціна, за яку провадиться продаж нерухомого майна, значно нижче звичайної ринкової ціни. У зв`язку з цим, сторони стверджують, що вони не припустилися помилки при укладенні цього договору, та що договір не є фіктивним й укладається з наміром дійсно створити для сторін правові наслідки.
Відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна» Севастопольської міської Ради №2010 від 20.10.2006, балансова вартість нерухомого майна, що продається, становила 7282,97 грн (пункт 5 Договору).
За відомостями Продавця балансова вартість відчужуваного рухомого майна склала 22809,00 грн. (пункт 5 Договору).
Договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3., зареєстрований в реєстрі за №3378, та проведено його державну реєстрацію.
25.10.2006 Приватним підприємством “Юкраін-Сервіс” та Приватним підприємством “ТС сервіс” підписано акт прийому-передачі майна, яке є предметом Договору, який посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу ОСОБА_3., зареєстрований в реєстрі за №3379 /а.с.20-21/.
Постановою господарського суду міста Севастополя від 08.02.2011 у справі №5020-5/350-9/067-10/329 Приватне підприємство “Юкраін-Сервіс” визнано банкрутом, відносно нього відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Пахаєва А.М.
31.05.2011 Приватне підприємство “Юкраін-Сервіс” в особі ліквідатора –арбітражного керуючого Пахаєва А.М., звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “ТС сервіс” про визнання недійсним Договору.
Згідно з частиною 1 статті 25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.
В даному випадку, ліквідатором подано позов про визнання договору недійсним не з підстав, передбачених частиною 10 статті 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, а з підстав невідповідності його вимогам статей 203, 215 ЦК України.
У зв`язку з викладеним, даний позов розглядається у позовному провадженні.
Оспорюючи дійсність Договору, Позивач посилається на спричинення збитків державі та Позивачу означеною угодою, враховуючи навмисне заниження реальної вартості відчуженого нерухомого майна; перевищення директором товариства обсягу наданих йому статутом повноважень; відсутність настання наслідків, обумовлених договором, оскільки вартість придбаного об`єкту не була сплачена.
Дослідивши надані докази, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
На момент укладення даного договору, спірні правовідносини були врегульовані нормами Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (Закон України №435-ІV від 16.01.2003 України, далі –ЦК України) та Господарського кодексу України (Закон України №436-ІV від 16.01.2003 України, далі –ГК України), що набрали чинність з 01.01.2004.
В пункті 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Оскільки договір укладений після набрання чинності Цивільним кодексом України №435-ІV від 16.01.2003, відповідність його законодавству має перевірятись з урахуванням діючих на момент їх укладення норм, але щодо прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності застосовуються положення зазначеного Кодексу.
Правове регулювання відносин з приводу визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі статей 203, 215 ЦК України та статті 207 Господарського кодексу України.
Частиною першою статті 215 ЦК України передбачено, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однією зі сторін визнано судом недійсним повністю або в частині.
Таким чином, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.
Надаючи оцінку укладеному сторонами у справі Договору на предмет його відповідності вимогам статті 203 ЦК України, суд виходить з наступного.
Пункт 1 статті 203 ЦК України –зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
В даному випадку між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу можливість укладення якого прямо передбачена главою 54 параграфом 1 ЦК України.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Однак, Позивач не представив суду жодних доказів невідповідності нормам чинного законодавства наведеного вище договору в цілому або окремих його умов. Дослідивши вимоги чинного цивільного, господарського законодавства судом також не виявлено порушення вимог закону.
Пункт 2 статті 203 ЦК України –особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Ліквідатор Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” посилається на перевищення директором підприємства власних повноважень на укладення спірного договору.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що рішенням №4 від 20.11.2001 власник Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” ОСОБА_4., на підставі пункту 11.2 Статуту вказаного підприємства, прийняв рішення про призначення з 21.11.2001 директором товариства Тарасову Людмилу Яківну /а.с.67/.
В подальшому, рішенням №3/08 від 11.08.2006 власник Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” ОСОБА_4. прийняв рішення про укладення з Приватним підприємством “ТС сервіс” договору купівлі-продажу майнового комплексу ділянки пилорами для виробництва виробів з кераміки і обладнання до нього (технологічне обладнання і передаточні прилади), розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Комунарів, 18-А /а.с.68-70/.
24.10.2006 рішенням власника №4/10 про продаж нерухомого майна та обладнання вирішено укласти з Відповідачем договір зазначеного вище майна за ціною 42 000,00 грн /а.с.71/.
Із змісту Договору вбачається, що з боку продавця –Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс”, його було підписано директором Тарасовою Л.Я.
Пунктом 4.1 Статуту Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” встановлено, що власник здійснює свої права по управлінню Підприємством через уповноважений ним орган –директора Підприємства.
Згідно з пунктом 4.2 Статуту, директор Підприємства здійснює оперативно-розпорядчі функції по реалізації прав та обов`язків Підприємства, пов`язаних з його діяльністю.
З цією метою директор здійснює, зокрема, керівництво поточною діяльністю Підприємства, приймає рішення про укладення господарчих та інших договорів, діє без доручення від імені підприємства згідно з чинним законодавством і наданими власником повноваженнями, розпоряджається майном підприємства, укладає будь-які угоди та інші юридичні акти.
Таким чином, судом встановлено, що рішення про продаж майна приймалось власником підприємства, а сам договір укладався директором в межах наданих йому повноважень.
Згідно з частиною четвертою статті 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
В даному випадку, з боку самого Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” з моменту вчинення директором підприємства Тарасовою Л.Я. оспорюваного правочину та станом на момент розгляду справи про банкрутство в суді не заявлялось жодних претензій про відшкодування збитків, завданих діями директора юридичній особі.
Частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд також зазначає, що Договір засвідчено печаткою Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс”.
Частина перша статті 181 ГК України передбачає, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.
Згідно з пунктом 3.4 Інструкції “Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів”, затвердженої наказом МВС України від 11.01.1999 №17, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств.
При цьому, суду не представлено жодних доказів того, що станом на 25.10.2006 печатка Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” була втрачена, викрадена або іншим способом вибула з володіння відповідальної посадової особи вказаного товариства.
Таким чином, наявність підстав для визнання спірних правочинів недійсними в силу пункту 2 статті 203 ЦК України суд вважає недоведеними.
Пункт 3 статті 203 ЦК України –волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини першої статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.
Як зазначалось, рішення про продаж майна з боку Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” приймалось власником підприємства, а сам договір укладався директором в межах наданих йому Статутом повноважень.
З боку Приватного підприємства “ТС сервіс” договір також укладено директором, який одночасно є власником підприємства. Укладення договору відбувалось на підставі рішення № 4/10 від 24.10.2006 про придбання нерухомого майна /а.с.86/.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.
Однак, доказів відсутності вільного волевиявлення у сторін договору суду не доведено.
Пункт 4 статті 203 ЦК України –правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Згідно з частиною першою статті 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Стаття 210 ЦК України встановлює, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
В даному випадку оспорюваний ліквідатором Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” договір купівлі-продажу нотаріально посвідчено та проведено його державну реєстрацію /а.с.17-19/, у зв`язку з чим, суд не вбачає підстав для визнання такого правочину недійсним з підстав невідповідності його вимогам пункту 4 статті 203 ЦК України.
Пункт 5 статті 203 ЦК України –правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
25.10.2006 між Приватним підприємством “Юкраін-Сервіс” та Приватним підприємством “ТС сервіс” було підписано акт прийому-передачі майна, яке є предметом договору-купівлі-продажу /а.с.20-21/.
Платіжним дорученням №79 від 26.10.2006 підтверджується факт перерахування Приватним підприємством “ТС сервіс” грошових коштів в сумі 42000,00 грн. на користь Приватного підприємства “Юкраін-Сервіс” в якості оплати за нерухоме майно по Договору /а.с.91/.
Таким чином, Приватне підприємство “Юкраін-Сервіс” фактично передало, а Приватне підприємство “ТС сервіс” прийняло і оплатило спірне майно, у зв`язку з чим, немає підстав посилатись на відсутність реального настання правових наслідків укладеного правочину.
Посилання ліквідатора на ту обставину, що об`єкт нерухомості продано за ціною, яка є нижчою від ринкової, суд не може визнати обґрунтованими.
Відповідно до статті 691 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Стаття 632 ЦК України встановлює, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
В даному випадку договір купівлі-продажу укладався між приватними підприємствами, ліквідатором не надано суду доказів існування ціни на спірний об`єкт, яка мала встановлюватись або регулюватись уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Тому, суд вважає, що сторони правочину мали право встановлювати ціну за власною домовленістю.
Сторонами договору купівлі-продажу ціна товару була визначена в розмірі 42 000,00 грн., при тому, що відповідно до відомостей, викладених у довідці-характеристиці, виданої Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації і державної реєстрації об’єктів нерухомого майна»Севастопольської міської Ради №2010 від 20.10.2006, вартість нерухомого майна, що продається, становить 7282,97 грн.
Посилання ліквідатора на той факт, що відчужуваний об`єкт переходить до Відповідача разом з земельною ділянкою площею 0,4012 га, на якій знаходиться, суд також не може визнати обґрунтованими. Ліквідатор жодним чином не вказує правових наслідків перебування спірного об’єкту на земельній ділянці площею 0,4012 га та жодним чином не обґрунтовує, яке значення вказані обставини мають при вирішення питання про недійсність правочину.
Пункт 6 статті 203 ЦК України –правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. До правовідносин у даній справі вказаний пункт не відноситься.
На підставі викладених обставин, суд вважає позовні вимоги недоведеними фактичними обставинами справи, у зв`язку з чим, підстави для задоволення позову про визнання Договору недійсним відсутні.
За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в задоволенні позову витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 47, 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В :
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Суддя підпис О.М.Юріна
Рішення складено відповідно до вимог статті 84
Господарського процесуального кодексу України
та підписано 25.07.2011.