ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 липня 2011 р. Справа № 2а/0470/5130/11
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кальника Віталія Валерійовича
при секретаріПетранцові О.Ю.
за участю:
представника позивача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Межівської районної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_4 до Межівської районної державної адміністрації, в якому з урахуванням уточнень до позовної заяви просить визнати незаконним та скасувати рішення Межівської районної державної адміністрації про відмову у видачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0 га., про яке було повідомлено листом № М-33 від 28.03.2011р.; зобов’язати Межівську районну державну адміністрацію прийняти рішення про видачу ОСОБА_4 у приватну власність земельну ділянку загальної площею 2,0 га, зазначену в заяві.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 26.01.2011р. позивач звернувся до Межівської районної державної адміністрації із заявою, написаною на ім'я голови Межівської РДА Юрченка С.Г., про передачу ОСОБА_4 у власність із земель запасу земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 2,0 га, в тому числі ріллі 2,0 га, яка розміщена на території Демуринської селищної ради, для ведення особистого селянського господарства в порядку статті 118 Земельного кодексу України. Зазначено, що у заяві позивач мав на увазі конкретно визначену земельну ділянку, про що повідомив Межівську РДА, приклавши до заяви намальоване від руки графічне зображення бажаної ділянки (з цього приводу позивач звертався до відділу Держкомзему у Межівському районі та отримав усну відмову). 30.03.11р. позивач отримав прийняте рішення Межівської районної державної адміністрації про відмову у видачі ОСОБА_4 у власність земельної ділянки загальною площею 2,0 га., про яке було повідомлено листом № М-33 від 28.03.2011р. Позивач вважає Рішення про відмову в передачі йому у власність земельної ділянки незаконним, та таким, що підлягає скасуванню.
У судове засідання з’явився позивач, надав пояснення, аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з’явився. До суду надав заперечення.
Вислухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Ст. 6 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження.
Відповідно до ст. 43 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.
У ст. 50 Закону України „Про місцеві державні адміністрації" також зазначено, що розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти інших посадових осіб, які призначаються ними, можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до закону.
Документ під № М - 33 від 28.03.2011, який позивач прохає визнати незаконним та скасувати, не є рішенням чи розпорядженням і не містить розпорядчий чи нормативно-правовий характер, а є листом, яким позивачу було надано відповідь та роз'яснення на його клопотання від 26.01.2011 про передачу йому у власність земельної ділянки, загальною площею 2,00 га, яка розміщена на території Демуринської селищної ради.
Жодним нормативно-правовим актом скасування листів не передбачено.
Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, подають клопотання до районної державної адміністрації або сільської, селищної ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Тому графічні матеріали не повинні бути намальовані від руки.
Слід зазначити, що позивач сам визнає, що спірна земельна ділянка призначена для розбудови селища, зазначивши у позовній заяві: «Єдиним документом, що підтверджує дійсність забудови спірної земельної ділянки, є витяг з генплану, наданий Демуринською селищною радою (№ 58 від 12.04.2010 р.) на запит мого батька – ОСОБА_6».
Ст. 38 Земельного кодексу України визначено, що до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.
Згідно ст. 39 Земельного кодексу України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм, регіональних та місцевих правил забудови.
Відповідно до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підставою для відмови у наданні дозволу па розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути невідповідність місця розташування об'єкта вимогам, у тому числі генерального плану.
Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності.
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Відповідно до генерального плану смт. Демурине, термін дії якого рішенням сесії Демуринської селищної ради від 31 серпня 2009 року № 298-32/У продовжено до 2014 року, спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту.
Однак, з метою з'ясування всіх обставин, що мають значення по справі, правильного та своєчасного вирішення справи по суті, суд, керуючись ст.69 КАС України, 09.06.2011р. надіслав до Відділу Держкомзему у Межівському районі листа з проханням надати відомості про місце розташування спірної земельної ділянки (на території селища чи селищної ради).
24 червня 2011р. до суду надійшла відповідь від Відділу Держкомзему у Межівському районі, в якій зазначено, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_4, згідно матеріалів чинного генерального плану смт. Демурине, термін дії якого продовжено рішенням сесії Демуринської селищної ради від 31.08.2009 року № 298-32/У до 01.01.2014, передбачається для містобудівних потреб Демуринської селищної громади - ділянки для одноповерхової садибної та двоповерхової забудови. Відповідно до Технічної документації по інвентаризації : земельних ділянок земельного запасу на території Межівського району Дніпропетровської області, затвердженої рішенням IV сесії XXI скликання Межівської районної ради від 15.02.1991р., зазначену земельну ділянку передбачено виділити під житлову забудову: одно і двоповерхову, тобто перспективного розширення смт. Демурине, відповідно до генерального плану.
Відповідно до науково - технічної документації по формуванню території Демуринської селищної ради Межівського району Дніпропетровської області, розробленої Дніпропетровським філіалом Інституту землеустрою УААН, контур, загальною площею 30,0 га, в тому числі ріллі - 30,0 га, де розташована вище зазначена земельна ділянка, було враховано в смт. Демурине, як землі загального користування.
У 1998 році Дніпропетровським філіалом Інституту землеустрою УААН розроблено науково - технічну документацію по відновленню планово - картографічного матеріалу АТ «Нива»Межівського району Дніпропетровської області, відповідно до якої зазначену земельну ділянку було включено до земель запасу Демуринської селищної ради. При розробці вище зазначеної документації було використано планово-картографічний матеріал 1985 року, який на той час практично не відповідав фактичному використанню земельних угідь та не було враховано проектні рішення щодо розширення смт. Демурине відповідно до генерального плану населеного пункту.
Відповідно до пункту 1 ст. 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам: для ведення особистого селянського господарства - до 2 гектарів, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в селищах не більше - 0,15 га.
Також, у відповіді Відділу Держкомзему у Межівському районі зазначено, що на даний час визначити, чи знаходиться земельна ділянка в межах населеного пункту або за його межами практично не можливо в зв'язку з тим, що на території Межівського району не проведено роботи по встановленню меж населених пунктів та розмежуванню земель державної і комунальної власності, тому основне цільове призначення земельного масиву необхідно визначати відповідно до генерального плану населеного пункту та перспективного розширення смт. Демурине.
Таким чином, суд вважає, що земельна ділянка, загальною площею 2,00 га, в тому числі ріллі - 2,00 га, не може бути надана у власність громадянину ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства, оскільки це не відповідає вимогам генерального плану населеного пункту смт. Демурине та в зв'язку з не проведенням робіт по встановленню меж населених пунктів та розмежуванню земель державної і комунальної власності.
На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними та необґрунтованими і не можуть бути задоволені.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 71, 86, 160, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складений 12.07.11р.
Суддя
В.В. Кальник