Категорія №8.2.1
ПОСТАНОВА
Іменем України
07 липня 2011 року Справа № 2а-4340/11/1270
Луганський окружний адміністративний суд
у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю
секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та
представників сторін:
від позивача – ОСОБА_1 (довіреність від 17.05.2011 б/н)
від відповідача – головний державний податковий інспектор
юридичного відділу
ОСОБА_2 (довіреність від 27.05.2011 № 30)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
приватного підприємства «Діло»
до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень
від 06 травня 2011 року № 0003331600 та № 0003321600,
ВСТАНОВИВ:
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30 травня 2011 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-4340/11/1270 за позовом приватного підприємства «Діло» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 травня 2011 року № 0003331600 та № 0003321600 про збільшення суми грошових зобов’язань за платежем податок на додану вартість.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в актах перевірок від 22 квітня 2011 року за № 620/16 та № 619/16 перевіряються періоди, коли діяв Закон України «Про податок на додану вартість», а зазначаються порушення норм Податкового кодексу України, який не поширює свою дію на момент виникнення спірних правовідносин. В актах перевірок відповідач визнає правочини з продажу та придбання товарів (робіт/послуг), укладені товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», такими, що суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), вчинені особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України) та не спрямовані на реальне настання правових наслідків (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України), також порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України), а отже є нікчемними, але не наводить жодної підстави та не надає належних доказів на підтвердження нікчемності укладеної позивачем угоди. Правочини, зазначені в актах перевірок, до теперішнього часу не визнані недійсними у судовому порядку. Товариство з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» на підставі усних правочинів зобов’язалось надавати позивачу відповідні товари. Факт надання та прийняття товарів, їх вартість підтверджуються відповідними накладними, квитанціями до прибуткового касового ордера, що підписувалися сторонами, та податковими накладними, виданими продавцем матеріалів. Отже, приватне підприємство «Діло» укладало усні правочини з товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», маючи на меті реальне настання правових наслідків – продажем товарів, їх оплату. Умови вищевказаних правочинів відповідають вимогам законодавства. Всі витрати по оплаті матеріалів підтверджені даними податкових накладних, квитанцій до прибуткового касового ордеру та включені до податкових декларацій. Отримані позивачем від контрагента податкові накладні та видаткові накладні містять всі необхідні відомості, передбачені чинним законодавством. Будь-яких порушень щодо оформлення податкових накладних, виданих товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», в ході перевірки не встановлено. За своїм змістом та формою ці документи відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами і недійсними не визнавались. Аналіз норм Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави зробити висновок, що цим законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме, - наявність у платника податку – покупця належно оформленої податкової накладної. Позивач з дотриманням вимог законодавства включив до складу податкового кредиту суми, підтверджені виданими товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» податковими накладними.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив адміністративний позов задовольнити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.
Відповідач адміністративний позов не визнав, про що подав заперечення проти адміністративного позову від 14 червня 2011 року за № 25205/10, в яких у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі (арк. справи 45-46). Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив таке.
Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Луганську проведені камеральні перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість приватного підприємства «Діло», поданих за 4 квартал 2008 року та 1 квартал 2009 року. При проведенні перевірок було встановлено, що приватне підприємство «Діло» по податковій декларації з податку на додану вартість за 4 квартал 2008 року включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 678,00 грн., а по податковій декларації з податку на додану вартість за 1 квартал 2009 року включило до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 468,00 грн. по контрагенту – товариству з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс». Вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року по справі № 1-533/2010 ОСОБА_3, який є директором та засновником товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 2 Кримінального кодексу України. Згідно зазначеного вироку суду ОСОБА_3, здійснивши посягання на встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької діяльності, порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, порядок оподаткування підприємств та права власності, усвідомлюючи соціально-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи настання соціально-небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди охоронюваним законом інтересам держави та допускаючи їх настання, здійснив ряд навмисних злочинів. Правочини з продажу та придбання товарів (робіт, послуг), укладені товариством з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», суперечать положенням Цивільного кодексу України, іншим нормативно-правовим актам, а також моральним засадам суспільства (частина 1 статті 203 Цивільного кодексу України), вчинені особою, що не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності (частина 2 статті 203 Цивільного кодексу України) та не спрямовані на реальне настання правових наслідків (частина 5 статті 203 Цивільного кодексу України), також порушують публічний порядок (стаття 228 Цивільного кодексу України), а отже є нікчемними. Таким чином, приватне підприємство «Діло» не мало підстав для включення податку на додану вартість до складу податкового кредиту по податкових накладних, отриманих від товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс».
У судовому засіданні представник відповідача проти адміністративного позову заперечував, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, надав пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти адміністративного позову від 14 червня 2011 року за № 25205/10.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.
Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом під час судового розгляду справи, приватне підприємство «Діло» (ідентифікаційний код 31326129) є юридичною особою, зареєстроване виконавчим комітетом Луганської міської ради 07 лютого 2001 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до Єдиного державного реєстру – 1 382 120 0000 002531 (арк. справи 21).
На податковому обліку приватне підприємство «Діло» знаходиться у Ленінській міжрайонній державній податковій інспекції у м. Луганську.
У відповідності до вимог Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (який був чинним до 01 січня 2011 року) приватне підприємство «Діло» зареєстровано платником податку на додану вартість, йому присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість 313261212363, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 06 березня 2001 року № 17299964 (арк. справи 23).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 4 квартал 2008 року, що зареєстрована у відповідача 07 лютого 2009 року за № 144686, та додатку 5 до декларації «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту звітного періоду включено податок на додану вартість в сумі 678,00 грн. по контрагенту - товариству з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» (податкова накладна від 29 грудня 2008 року № 35) (арк. справи 18, 51-52, 54).
Згідно податкової декларації з податку на додану вартість за 1 квартал 2009 року, що зареєстрована у відповідача 07 квітня 2009 року за № 21607, та додатку 5 до декларації «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до складу податкового кредиту звітного періоду включено податок на додану вартість в сумі 468,00 грн. по контрагенту - 19 березня 2009 року № 21) (арк. справи 18, 47-50).
22 квітня 2011 року Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією в м. Луганську проведені камеральні перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість приватного підприємства «Діло» за 4 квартал 2008 року та 1 квартал 2009 року, результати яких оформлені актами за № 620/16 та № 619/16 відповідно (арк. справи 11-12, 13-14).
Згідно акта від 22 квітня 2011 року за № 620/16 перевіркою встановлено завищення приватним підприємством «Діло» податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за 4 квартал 2008 року в сумі 678,00 грн., а згідно акта від 22 квітня 2011 року за № 619/16 перевіркою встановлено завищення приватним підприємством «Діло» податкового кредиту по податковій декларації з податку на додану вартість за 1 квартал 2009 року в сумі 468,00 грн.
На підставі акта перевірки від 22 квітня 2011 року за № 620/16 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську винесено податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0003331600, яким приватному підприємству «Діло» збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 847,00 грн., у тому числі 678,00 грн. – за основним платежем, 169,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (арк. справи 15).
На підставі акта перевірки від 22 квітня 2011 року за № 619/16 Ленінською міжрайонною державною податковою інспекцією у м. Луганську винесено податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року № 0003321600, яким приватному підприємству «Діло» збільшено суму грошового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 585,00 грн., у тому числі 468,00 грн. – за основним платежем, 117,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) (арк. справи 16).
За результатами розгляду адміністративної справи суд прийшов до висновку, що податкові повідомлення-рішення Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську від 06 травня 2011 року № 0003331600 та № 0003321600 є законними та обґрунтованими, з огляду на нижчевикладене.
Вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року у справі № 1-533/2010 ОСОБА_3, засновника та директора товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» визнано винним у вчинені злочинів, передбачених частиною 1 статті 205, частиною 2 статті 15, частиною 3 статті 212, частиною 2 статті 28, частиною 2 статті 15, частиною 2 статті 366 Кримінального кодексу України (арк. справи 78-84).
Згідно вироку Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року у справі № 1-533/2010 ОСОБА_3, здійснивши посягання на встановлений законодавством України порядок здійснення підприємницької діяльності, порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, порядок оподаткування підприємств та права власності, усвідомлюючи соціально-небезпечний характер своїх протиправних дій, передбачаючи настання соціально-небезпечних наслідків у вигляді завдання матеріальної шкоди охоронюваним законом інтересам держави та допускаючи їх настання, здійснив ряд навмисних злочинів, а саме: в період січня 2008 року фіктивне підприємництво, тобто створення суб’єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності, пов’язаної с ухиленням від сплати податків, а потім в період серпня 2009 року замах на умисне ухилення від сплати податку на додану вартість у розмірі 4000000,00 грн., а також службовий підлог (арк. справи 79).
Також у вироку Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року у справі № 1-533/2010 зазначено, що допитаний у судовому засіданні підсудний вину свою в пред’явленому звинуваченні визнав повністю та пояснив суду, що до фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» він ніякого відношення не має і ніколи не мав. Документи та печатка товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» у нього ніколи не зберігались, їх місцезнаходження йому не відомо. Діяльність від імені товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» він ніколи не вів, вести нікому не доручав, договорів з підприємствами не укладав. Підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» за місцем його проживання: АДРЕСА_1, не знаходиться та ніколи не знаходилось. Підприємство - товариство з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» було зареєстровано ним без мети зайняття підприємницькою діяльністю за отримання грошової винагороди у розмірі 1000,00 грн. Він призначив себе на посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс», але його статутні і реєстраційні документи та печатку передав невстановленій особі, довіреність на неї належним чином не оформив та її діяльність не контролював (арк. справи 81 на звороті - 82).
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» не могло здійснювати фінансово-господарську діяльність, а також дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правовідносин та здійснювати фактичні дії, спрямовані на виконання взятих на себе зобов’язань.
Вирок Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року у справі № 1-533/2010 в апеляційному порядку не оскаржувався та набрав законної сили 17 червня 2010 року, про що свідчить лист Жовтневого районного суду м. Луганська від 07 липня 2011 року за № 1-533/10 (арк. справи 88).
В силу частини 4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.
На час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об’єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість».
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.
Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.
Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 вказаного Закону встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.
Пунктом 3 статті 8 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову службу в Україні» однією з функцій Державної податкової адміністрації України є затвердження форм податкових розрахунків, звітів, декларацій та інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів, декларацій про валютні цінності, зразку картки фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, форми повідомлення про відкриття або закриття юридичними особами, фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності банківських рахунків, а також форм звітів про роботу, проведену органами державної податкової служби.
Відповідно до пунктів 2, 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037 (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.
Згідно пункту 18 зазначеного Порядку всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів (робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.
Встановлений вироком суду факт створення товариства з метою прикриття незаконної діяльності (фіктивне підприємництво) свідчить, що від імені цього товариства діяли особи, які не мали законних повноважень на його представництво, на вчинення від його імені юридично значимих дій, оскільки не були наділені такими повноваженнями засновником товариства. А відтак і податкові накладні, виписані від імені цього товариства такими особами, не мають значення звітного податкового документа та розрахункового документа, з яким підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» пов’язує право платника податку на додану вартість на включення сум податку до податкового кредиту (зазначену правову позицію висловлено Вищим адміністративним судом України у постанові від 14 квітня 2011 року № К-20475/08 за результатами розгляду касаційної скарги державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 жовтня 2008 року у справі № 11/76-А господарського суду м. Києва за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Чех» до державної податкової інспекції у Подільському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень).
Податкові накладні від імені товариства з обмеженою відповідальністю «ПКФ «Восток-Сервіс-Плюс» виписані та підписані не директором ОСОБА_3, а іншою невстановленою особою, яку неможливо ідентифікувати, що підтверджується вироком Жовтневого районного суду м. Луганська від 01 червня 2010 року у справі № 1-533/2010, що, у свою чергу, не дає можливості встановити факт наявності у цієї особи відповідних повноважень щодо підпису зазначених накладних.
Таким чином, податкові та видаткові накладні складені в порушення вимог чинного законодавства, не мають ознак належного первинного документу в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», не мають юридичної сили і не можуть слугувати документом, який підтверджує право позивача на включення до складу податкового кредиту податкових декларацій з податку на додану вартість за 4 квартал 2008 року податку на додану вартість в сумі 678,00 грн. та за 1 квартал 2009 року в сумі 468,00 грн.
Внаслідок неправомірного та безпідставного віднесення позивачем до складу податкового кредиту за 4 квартал 2008 року суми 678,00 грн. та за 1 квартал 2009 року суми 468,00 грн., приватним підприємством «Діло» було занижено суму податку на додану вартість за 4 квартал 2008 року у розмірі 678,00 грн. та за 1 квартал 2009 року у розмірі 468,00 грн.
Таким чином, збільшення податковим органом у податкових повідомленнях-рішеннях від 06 травня 2011 року № 0003331600 та № 0003321600 грошових зобов’язань за платежем «податок на додану вартість» за основним платежем в сумі 678,00 грн. та 468,00 грн. відповідно узгоджується з нормами податкового законодавства. Правомірність визначення податкових зобов’язань доводить правомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання відповідно до абзацу 1 пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України - 169,00 грн. та 117,00 грн.
Відповідач як суб’єкт владних повноважень, на якого частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок щодо доказування правомірності своїх дій та рішень, довів суду правомірність своїх рішень, що є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Судові витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 07 липня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 12 липня 2011 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.
Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні адміністративного позову приватного підприємства «Діло» до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06 травня 2011 року № 0003331600 та № 0003321600 відмовити повністю.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 12 липня 2011 року.
Суддя Т.І. Чернявська