Справа № 1-20/2007 p.

ВИРОК

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

8 червня 2007 року.                                  Савранський районний суд Одеської області в

складі:      головуючого - судді           Прібилова В.М. .,

при секретарі                                       Ревенко Г.А.,

з участю прокурора                             Ковальчук Т.В.

адвоката                                               ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.  Саврань справу про обви­нувачення ОСОБА_2,  ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження,  уро­дженця с.  Вільшанка Савранського району Одеської області,  українця,  громадянина України,  мешканця с.  Вільшанка Савранського району Одеської області,  одруженого,  освіта середня-технічна,  працюючого директором СТОВ „Україна" с.  Вільшанка,  раніше не судимого,  обвинуваченого по  ст.  172 ч. 1 КК України,  -

встановив:

В 2000 році відбулася реорганізація колективного сільськогосподарського підпри­ємства „Україна",  яке розташоване в с.  Вільшанка Савранського району Одеської області в сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю „Україна". З 9 січня 2000 року директором СТОВ „Україна" став ОСОБА_2 Відповідно до наказу дирек­тора СТОВ „Україна" № 1 від 4 квітня 2000 року ОСОБА_3 прийн­ятий на роботу в СТОВ „Україна" на посаду водія. Згідно наказу директора СТОВ „Укра­їна" ОСОБА_2 № 83 від 25 грудня 2001 року ОСОБА_3 без заяви був звіль­нений з посади водія за власним бажанням,  про що запис в трудовій книжці ОСОБА_3 відсутній. ОСОБА_2,  звільнивши ОСОБА_3 з роботи,  не ознайомив останнього з наказом про його звільнення,  не провів з ОСОБА_3 кінцевого розра­хунку та не видав йому в день звільнення трудову книжку,  тим самим порушив  ст.  47,   ст.  116 КЗпП України,  Інструкцію „Про порядок ведення трудових книжок працівників" за­твердженої наказом Міністерства праці України,  Міністерства юстиції України та Мініс­терства соціального захисту населення України № 58 п. 2.4,  2.5, 4.1 від 29 липня 1993 ро­ку.

Крім того,  в 2000 році директор СТОВ „України" ОСОБА_2 своїм наказом № 1 від 4 квітня 2000 року прийняв на роботу на посаду різноробочим ОСОБА_4. В 2004 році ОСОБА_2 відповідно до наказу № 176 від 5 квітня 2004 року звільняє ОСОБА_4 за власним бажанням з роботи,  про що запис в його трудовій книжці зроблений не був. Таким чином,  ОСОБА_2,  звільнивши ОСОБА_4 з роботи без його заяви,  не ознайомив останнього з наказом про його звільнення,  не провів з ОСОБА_4 кінцевого розрахунку та не видав йому в день звільнення трудову книжку,  чим по­рушив  ст.  47,   ст.  116 КЗпП України,  Інструкцію „Про порядок ведення трудових книжок працівників" затвердженої наказом Міністерства праці України,  Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 п. 2.4,  2.5,  4.1 від 29 липня 1993 року.

Продовжуючи свою злочину діяльність,  підсудний не видав наказ про звільнення ОСОБА_5 і в порушенні вимог  ст.  47,   ст.  116 КЗпП України,  Інструк­цію „Про порядок ведення трудових книжок працівників" затвердженої наказом Мініс­терства праці України,  Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захис­ту населення України № 58 п. 2.4,  2.5,  4.1 від 29 липня 1993 року,  не видав в день звіль­нення останньому належно оформлену трудову книжку і не провів з ним кінцевого роз­рахунку,  чим грубо порушив законодавство про працю.

 Висновки суду про винність ОСОБА_2 в грубому порушенні законодавства про працю,  ґрунтуються на доказах,  безпосередньо досліджених судом при розгляді даної кримінальної справи.

Підсудний ОСОБА_2 у судовому засіданні винним себе в скоєнні злочину ви­знав повністю і пояснив,  що він з 9 січня 2000 року працює директором СТОВ „Україна",  розташований в с.  Вільшанка Савранського району Одеської області. В 2000 році відбу­лася реорганізація КСП „Україна" в СТОВ „Україна" і він як директор вказаного підпри­ємства наказом № 1 від 4 квітня 2000 року прийняв на роботу ОСОБА_3 на посаду водія та ОСОБА_4 на посаду різноробочого. Згідно наказу № 83 від 25 грудня 2001 року ОСОБА_2 звільнив ОСОБА_3 з посади водія за власним бажанням і наказом № 176 від 5 квітня 2004 року звільнив ОСОБА_4 з посади різноробочого за власним бажанням.  ОСОБА_5 працював в КСП „Україна" механізатором з 1977 року. При реорганізації СВК „Україна" ОСОБА_5 був переведений в СТОВ „Україна" і працював до 2003 року. ОСОБА_2 також пояснив,  що він не знав,  що трудові книжки при звільненні ОСОБА_3,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 їм не віддали,  оскільки всі трудові книжки зберігалися у секретаря і ви­давав їх секретар. Потім ОСОБА_2 віддав книгу наказів та трудові книжки слідчому прокуратури Савранського району. Вже в прокуратурі люди отримали вказані трудові книжки. На заявах про звільнення,  які були написанні ОСОБА_3,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5,  підсудний написав резолюцію і віддав заяви секретарю. Потім по вказа­ним заявам робилися накази про звільнення працівників за власним бажанням.  Про те,  що вказані записи не були зроблені в трудових книжках звільнених осіб підсудний не знав,  оскільки цим займався його секретар. Тому як звільненні особи не приходили за трудовими книжками,  вказані трудові книжки зберігалися у секретаря. На той час коли ОСОБА_3,  ОСОБА_4 та ОСОБА_5 писали заяви про їх звільнення за власним бажанням,  його кабінет зайняла голова Вільшанської сільської ради і підсудний повинен був переїхати в інше місце,  з його кабінету виносилися всі документи,  папки і книги,  у тому числі і папка з заявами про прийняття на роботу,  про звільнення з роботи,  яка потім була загублена. Підсудний вважає себе винним в тому,  що не контролював свого секре­таря,  в тому що були втрачені папки з заявами про прийняття на роботу,  про звільнення з роботи,  в тому що він сам не віддав звільненим з роботи особам трудові книжки,  всі хто до нього звертався за трудовими книжками,  він всім віддав трудові книжки. ОСОБА_2 розуміє,  що скоїв злочин,  кається в скоєному,  запевняє суд,  що більше скоювати злочинів не буде.

Крім того,  вина підсудного ОСОБА_2 у скоєнні злочину підтверджується: листом держаного інспектора праці ОСОБА_6 та доданого до нього копією акту перевірки (а. с.  2-5),  копією звіту з праці (а. с.  6),  копією фінансового звіту (а. с.  7),  копі­єю статуту ТОВ „Україна" від 28 грудня 2001 року (а. с.  10-22),  копія установчого дого­вору про створення та діяльність СТОВ „Україна" від 11 лютого 2002 року (а. с.  2332),  протоколом проведення виїмки (а. с.  34-35),  розпискою ОСОБА_2 (а. с.  36),  розпи­скою ОСОБА_4 (а. с.  37),  копією трудової книжки ОСОБА_4 (а. с.  38-40),  розпискою ОСОБА_3 (а. с.  41),  копією трудової книжки ОСОБА_3 (а. с.  42-44),  копією книги наказів по кадрам (а. с.  45-59),  характеристикою на ОСОБА_2 (а. с.  116-117).

Суд вважає,  що вина підсудного ОСОБА_2 у скоєнні злочину доведена повні­стю,  а дії підсудного правильно кваліфіковані за ч. 1  ст.  172 КК України,  як грубе пору­шення законодавства про працю.

Обираючи покарання суд враховує характер та ступінь суспільної небезпечності скоєного злочину,  дані про особу винного.

До обставин,  що пом'якшують відповідальність підсудного суд відносить дачу ним правдивих свідчень про скоєний злочин,  щире каяття,  скоєння злочину вперше,  позитив­на характеристика.

Обставин,  що обтяжують відповідальність підсудного,  суд не вбачає.

Суд вважає,  що виправлення й перевиховання ОСОБА_2 можливе в умовах без ізоляції від суспільства.

На підставі викладеного,  керуючись статтею 172 ч. 1 КК України,  статтями 321,  324, 328-339 КПК України Савранський районний суд Одеської області,  -

присудив:

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочину,  передба­ченого  ст.  172 ч. 1 КК України,  і призначити йому покарання у вигляді штрафу в розмірі 40 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,  тобто 680 гривень.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід щодо ОСОБА_2 залишити попередній - підписку про невиїзд.

На вирок може бути подана апеляція до апеляційного суду Одеської області через суд,  який постановив вирок,  протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення вироку.