ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2011 р.                                                            Справа № 5023/3473/11

вх. № 3473/11

Суддя господарського суду Погорелова О.В. 

при секретарі судового засідання Стешенко О.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за дорученням;  відповідача - не з"явився,

розглянувши справу за позовом Дочірнього підприємства  виробнича фірма "БУ- № 23" Закритого акціонерного товариства "Трест № 86", м. Харків  

до  Приватного підприємства "Мегатекс", м. Харків  

про стягнення 48318,81 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача 48318,81 грн. заборгованості, з яких: 38758,81 грн. сума основного боргу, 4780,00 грн. пеня, що виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору підряду № 8, укладеного між сторонами 12.07.2007 року. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

22.06.2011 року до господарського суду від позивача надійшли пояснення до позову, в яких позивач збільшує розмір позовних вимог та просить суд стягнути з відповідача 54410,16 грн. заборгованості, з яких: 43636,81 грн. сума основного боргу, 7145,10 грн. пені, 2319,15 грн. інфляційні, 1309,10 грн. три відсотки річних Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача. Позов обґрунтований не належним виконанням відповідачем своїх зобов'язань по договору підряду № 8, укладеного між сторонами 12.07.2007 року.

Суд, дослідивши надані пояснення, вислухавши представника позивача, а також враховуючи те, що, відповідно до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач  вправі  до  прийняття  рішення  по  справі збільшити розмір  позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового  врегулювання  спору у випадках, передбачених статтею 5 цього  Кодексу  в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір  позовних  вимог, а  до  початку розгляду господарським судом справи  по  суті  позивач  має  право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, приймає надану заяву до провадження та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні представник позивача підтримує позов у повному обсязі, з урахуванням наданих змін.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

12 липня 2007 року між Дочірнім підприємством виробничою фірмою “БУ - № 23”Закритого акціонерного товариства “Трест № 86”(надалі - Позивач) та Приватним підприємством “Мегатекс”(надалі - Відповідач) був укладений договір підряду № 8 від 12 липня 2007 року (надалі - Договір). Відповідно до умов даного Договору Позивач виступає Підрядником, а Відповідач Замовником.

Відповідно до умов Договору, Підрядник зобов'язався збудувати і здати у встановлений строк офісні і складські приміщення (надалі - Об'єкт), за адресою: м. Харків, проспект Московський, 299, згідно з проектно-кошторисною документацією, а Замовник зобов'язався надати Підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, прийняти об'єкт та оплатити роботу.

Згідно з п. 3.2. Договору вартість робіт становить 120000,00 гривень. У відповідності з п. 6.1. Договору на протязі 5 (п'яти) днів з моменту підписання Договору Замовник зобов'язаний сплатити підряднику аванс у розмірі 40% від кошторисної вартості, що становить 48000,00 грн.

Таким чином сума авансового платежу у розмірі 48000,00 грн. повинна була бути перерахована Відповідачем на розрахунковий рахунок Позивача у термін до 17 липня 2007 року включно. Проте відповідного перерахування відповідачем здійснено не було.

Згідно з п. 6.2. Договору на протязі 5 (п'яти) днів з моменту підписання акту приймання - передачі робіт Замовник здійснює кінцевий розрахунок з Підрядником.

Акти приймання - передачі робіт були підписані між сторонами 27 червня 2008 року, 30 серпня 2008 року, 31 серпня 2009 року.

Відповідач прийняв від Позивача роботи на суму 105636 грн. 81 коп., що підтверджується актами приймання - передачі робіт і довідками про вартість виконаних будівельних робіт.

Виконання Договору сторонами посвідчується вищезазначеними актами прийому передачі робіт та довідками про вартість виконаних будівельних робіт.

На момент підписання останнього акту приймання - передачі робіт 31 серпня 2009 року і станом на 5 вересня 2009 року оплата повної суми виконаних робіт Замовником не була здійснена.

Загальна сума сплачена Відповідачем дорівнює 62000,00 грн., при загальній сумі виконаних робіт на 105636 грн. 81 коп.

Таким чином, утворилась заборгованість Відповідача перед Позивачем в сумі 43636 гривень 81 копійок.

Факт наявності боргу підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаним між сторонами 31.08.2010 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статтею 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Відповідно до частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

За   договором   підряду    одна    сторона    (підрядник) зобов'язується  на  свій  ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника),  а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не  допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 530 ЦК України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 1 статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням   умов,   визначених  змістом  зобов'язання  (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

В п. 9.3 договору сторони домовились, що у разі несвоєчасного перерахування авансу, оплати робіт (етапу робіт), Замовник сплачує підряднику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 7145,10 грн. пені.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань". Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За статтями 1 та 3 вказаного Закону, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Вказані норми є імперативними, стягнення неустойки (пені) у разі прострочення грошового зобов’язання може проводитись судом в межах розміру, визначеному законом.

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних  санкцій  за  прострочення  виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня,  коли зобов'язання  мало бути виконано.

З наявного в матеріалах справи розрахунку пені, вбачається, що позивачем  розрахунок пені здійснено без врахування положень зазначених норм законодавства щодо строку нарахування пені, а тому, суд дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню лише частина нарахованої позивачем суми пені у розмірі 3391,12 грн. за період з 04.11.2010 року по 06.05.2011 року тобто за 183 дні прострочення платежу.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2319,15 грн. інфляційних нарахувань та 1309,10 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до статті 625 Кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо  інший  розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно ч. 1 ст. 33 Господарсько процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог  і  заперечень .

Відповідно ч. 1 ст. 43 Господарсько процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 50656,18 грн. заборгованості обґрунтована, вона підтверджуються доданими до матеріалів справи доказами, не спростована відповідачем, та суд вважає її такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі слід покласти на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 525, 526, 530, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 179, 232, 343 ГК України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства "Мегатекс" (61174, м. Харків, Дзержинський район, пр. Перемоги, 61, кв. 208, код ЄДРПОУ 31150514, відомості про відкриті поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Дочірнього підприємства виробнича фірма "БУ-№ 23" ЗАТ "Трест № 86" (61003, м. Харків, вул. Короленка, 25, код ЄДРПОУ 01269885, р/р 26003107929001 у відділенні № 329 АТ "ІМЕКСБАНК" в м. Харкові, МФО 328384) - 43636,81 грн. основного боргу, 3391,12 грн. пені, 2319,15 грн. інфляційних, 1309,10 грн. трьох відсотків річних, 506,56 грн. державного мита та 219,71 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

В решті позову - відмовити.

Суддя                                                          Погорелова О.В.

Повний текст рішення складений та підписаний 21 липня 2011 року