ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2011 р.                                                           Справа № 5/100-10  

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Черленяк М.І., суддя Івакіна В.О. , суддя  Медуниця О.Є.

при секретарі Новіковій Ю.В.

прокурора - Пилипенко О.Г (посвідчення № 17 від 11.01.2011 р.)

позивача - ОСОБА_1 (довіреність № 01-12/1158 від 24.11.2010 р.)

відповідача -  ОСОБА_2 (довіреність від 01.12.2010 № юр-17/д), ОСОБА_3 (довіреність від 25.04.2011 р. № юр-22/д)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Охтирської міської ради (вх. № 2066Х/1-38) на рішення господарського суду Сумської області від 06.12.10 р. у справі № 5/100-10

за позовом Охтирського міжрайонного прокурора в інтересах територіальної громади м. Охтирка в особі Охтирської міської ради, м. Охтирка, Сумська область

до  Відкритого акціонерного товариства “Нафтопроммаш”, м. Охтирка, Сумська область

про зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИЛА:

        Охтирський міжрайонний прокурор в інтересах територіальної громади м. Охтирка в особі Охтирської міської ради звернувся до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив суд зобов’язати ВАТ “Нафтопроммаш” передати гуртожиток по вул. Ярославського, 4, в м. Охтирка до комунальної власності територіальної громади м. Охтирка в особі Охтирської міської ради.

Рішенням господарського суду Сумської області від 06.12.10 р. у справі № 5/100-10 (суддя Гудим В.Д.) в позові відмовлено.

Позивач, Охтирська міська рада, з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що вважає рішення суду прийнятим при неповному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та при неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права. Просить рішення господарського суду Сумської області від 06.12.10 р. у справі № 5/100-10 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Прокурор відзив на апеляційну скаргу позивача не надав, в судовому засіданні пояснив, що підтримує апеляційну скаргу позивача в повному обсязі та просить рішення господарського суду Сумської області від 06.12.2010 р. у справі № 5/100-10  скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу позивача не надав, в судовому засіданні представник відповідача пояснив, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його цілком обґрунтованим та законним, вважає, що судом були об'єктивно і повно досліджені всі матеріали справи, без порушення матеріального чи процесуального права, наполягає на правомірності рішення та  просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач в судове засідання не з’явився, про причини неприбуття не повідомив, хоча належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення вих. № 009185/3.

 Враховуючи, що позивач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника позивача за наявними в ній матеріалами відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення прокурора та представників відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Наказом №257 від 30.06.94 Державного комітету України по нафті і газу на базі державного підприємства «Нафтопроммаш»створено Відкритого акціонерне товариство «Нафтопроммаш».

Згідно з актом оцінки цілісного майнового комплексу від 30.05.97р. до статутного фонду вказаного товариства увійшло майно соціальної сфери, серед якого гуртожиток по вул. Ярославського, 4, в м. Охтирка.

Відповідно до свідоцтва про право власності від 11.06.2003 р. виданого Виконавчим комітетом Охтирської міської ради та відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно гуртожиток по вул. Ярославського, 4, в м. Охтирка є колективною власностю ВАТ “Нафтопроммаш” (а.с.80,81).

Прокурор в позові та позивач в апеляційній скарзі обґрунтовуючи свої вимоги про передачу гуртожитку у комунальну власність, посилається на статтю 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»№500-VI (далі Закон №500-VI), якою встановлено, що гуртожитки, не віднесені до державного житлового фонду, у тому числі ті, що перебувають у власності господарюючих суб'єктів, утворених у результаті корпоратизації чи приватизації колишніх державних та комунальних підприємств, а також ті, що знаходяться у повному господарському віданні або оперативному управлінні державних, комунальних підприємств, установ, організацій (крім тих, що створено органами державної влади, органами місцевого самоврядування для утримання житлового фонду) можуть підлягати передачі у власність відповідних територіальних громад згідно з цим Законом. Передача гуртожитку у власність відповідній територіальній громаді приймає суд за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток. Рішення щодо прийняття гуртожитку від приватного чи колективного власника у власність відповідної територіальної громади приймається на сесії тієї місцевої ради, що представляє її інтереси та на території якої розташовано гуртожиток.  Передача гуртожитків, зазначених у частині першій цієї статті, територіальним громадам здійснюється на компенсаційній основі відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Однак, як вірно зазначено судом першої інстанції дана норма матеріального права не містить підстав для подачі органами місцевого самоврядування позовів до суду про примусову передачу у власність територіальних громад гуртожитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»передача гуртожитків (як цілісних майнових комплексів) у власність територіальних громад здійснюється за рішенням законного власника  гуртожитку (чи уповноваженої власником особи) або за рішенням суду.

Рішення щодо передачі (або про відмову в передачі) гуртожитку  у власність відповідній територіальній громаді приймає власник гуртожитку (або уповноважена ним особа чи визначений статутом утвореної власником гуртожитку організації керівний орган) або суд за поданням місцевої ради, на території якої знаходиться гуртожиток (ч. 2 ст. 14 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»).

Відповідач, як власник спірного гуртожитку ніяких рішень щодо передачі  гуртожитку у власність Охтирській міській раді не приймав.

В даній нормі закону йдеться про добровільне рішення власника гуртожитку, а саме про його передачу в комунальну власність.

Крім того, гуртожиток по вул. Ярославського, 4, в м. Охтирка не є таким, що перебуває в повному господарському віданні або оперативному управлінні ВАТ «Нафтопроммаш», а належить останньому на праві власності. Свідоцтво про право власності ВАТ «Нафтопроммаш»на спірний гуртожиток не скасовано, а тому відповідач має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Таке право відповідача гарантується та захищається Конституцією України та Цивільним кодексом України.

В матеріалах справи також відсутнє рішення Сумської міської ради щодо прийняття гуртожитку у власність територіальної громади в особі Охтирської міської ради, на яке посилається прокурор та позивач.

Також прокурор посилається на прикінцеві положеннями Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", в яких зазначено, що  з метою захисту житлових прав мешканців гуртожитків, недопущення їх виселення із займаних жилих приміщень, недопущення відчуження гуртожитків, які будувалися за державні кошти, установлено мораторій на відчуження (крім передачі у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських рад) гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом трьох років з дня опублікування цього Закону. Цей мораторій діє на відчуження у будь-який спосіб зазначених гуртожитків як цілісних майнових комплексів або їх окремих будівель, споруд, жилих та нежилих приміщень та іншого майна на користь фізичних чи юридичних осіб.

Проте,  прокурор зазначає, що всупереч Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" №500-VI, протягом квітня-червня 2010 року відповідач реалізував житлові приміщення в гуртожитку його мешканцям та іншим юридичним особам.

Однак ні прокурором ні позивачем не надано до суду доказів що договори купівлі –продажу, які були укладені між відповідачем та мешканцями гуртожитку та якими відповідачем було відчужено житлові кімнати спірного гуртожитку визнані судом недійсними чи розірвані.

Відчуження жилих кімнат під час мораторію на відчуження гуртожитків, які перебувають у повному господарському віданні або оперативному управлінні підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, або увійшли до статутних фондів акціонерних чи колективних підприємств, створених у процесі приватизації чи корпоратизації, протягом трьох років з дня опублікування Закону «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»може бути підставою для визнання недійсними договорів на підставі яких здійснювалося відчуження, але не може бути підставою для передачі гуртожитку у комунальну власність.

Крім того, зазначаючи про те, що частина житлових приміщень (кімнат у гуртожитку) були відчуженні, прокурор ставить питання про передачу до комунальної власності всього гуртожитку.

Однак така вимога прокурора є неправомірною, оскільки ВАТ «Нафтопроммаш»не належить весь гуртожиток, оскільки договорами купівлі –продажу  частина житлових приміщень була відчужена на користь інших осіб.

Прокурор посилається на ст. 354 Цивільного кодексу України згідно з якою, до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом. Конфісковане майно переходить у власність держави безоплатно.  Обсяг та порядок конфіскації майна встановлюються законом.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції конфіскація є примусовим вилученням майна у власника без компенсації його вартості, яке застосовується за вчинення ним правопорушення в установлених законом випадках. Конкретні підстави для застосування конфіскації передбачаються, зокрема, Кримінальним кодексом за здійснення корисливих злочинів, тяжких та особливо тяжких злочинів, Митним кодексом, Кодексом про адміністративні правопорушення.

Прокурором не наведено та не надано доказів того, що відповідачем вчинено такі дії за які чинним законодавством України може застосовуватись конфіскація майна.

Судова колегія враховує, що сфера дії Закону №500-VI поширюється на гуртожитки, які є об’єктом права державної чи комунальної власності, та гуртожитки, які перебувають у повному господарському віданні  чи в оперативному управління підприємств, установ, організацій з управління житловим фондом незалежно від форми власності… (ч. 3 ст. 1 даного закону).

Закон не поширюється на гуртожитки, що на законних підставах  знаходяться у приватній власності (ч. 4 ст. 1 Закону № 500 –VI )

Отже враховуючи, що гуртожиток належить підприємству –відповідачу на праві власності дія закону № 500 –VI не поширюється на спірний гуртожиток. Посилання прокурора і позивача на положення даного закону в обґрунтування своїх вимог є безпідставними.

Також прокурором не наведено, які саме права та охоронювані законом інтереси Охтирської міської ради були порушенні відповідачем при розпорядженні належним останньому майном на праві власності, адже 11.06.2003 р. саме виконкомом Охтирської міської ради видано свідоцтво на право власності на спірний гуртожиток.

  Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як  на підставу  своїх вимог та заперечень.

       Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Харківської області.

       На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Сумської області від 06.12.10 р. у справі № 5/100-10 прийняте при належному з’ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального та процесуального  права і підстави для його скасування відсутні, в зв’язку з чим апеляційна скарга  позивача не підлягає задоволенню.

        Керуючись статтями 99, 101, 102, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Охтирської міської ради залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 06.12.10 р. у справі № 5/100-10 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                    Черленяк М.І.

Суддя                                                                                           Івакіна В.О.  

Суддя                                                                                           Медуниця О.Є.  

Повний текст постанови по справі № 5/100-10 підписано 25.06.2011 р.