донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
20.06.2011 р. справа №10/53пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого:Новікової Р.Г.
суддівВолкова Р.В., Дучал Н.М.
за участю представників:
від позивача:ОСОБА_4 за дов. б/н від 09.06.2010р.
від відповідача:ОСОБА_5 за дов. б/н від 15.08.2010р.
від третьої особи:не з’явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «ОТП Банк»м.Київ
на рішення
господарського суду Донецької області
від19.04.2011р. (повний текст складено та підписано 26.04.2011р.)
по справі№10/53пд (суддя Любченко М.О.)
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Продукти України»м. Донецьк
доПублічного акціонерного товариства «ОТП Банк»м. Київ
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаПриватний нотаріус Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6 м. Дніпропетровськ
провизнання таким, що не підлягає виконанню виконавчого напису нотаріуса
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Продукти України»м.Донецьк звернулось до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»м.Київ з позовом про визнання виконавчого напису №2260 від 17.03.2010р., вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на договорі застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р. таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою суду першої інстанції від 09.03.2011р. залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 м.Дніпропетровськ.
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.04.2011р. по справі №10/53пд позовні вимоги задоволені. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2260 від 17.03.2010р., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на договорі застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»м.Київ звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2011р. по справі № 10/53пд та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог .
В обґрунтування своєї правової позиції заявник посилається на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права. Скаржник зазначає, що в результаті невиконання позивачем зобов’язань за договорами про надання кредитної лінії кредиту №CR06-373/100 та №CR06-374/100 від 04.10.2006р. відповідачем було ініційовано стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на майно, що є предметом договору застави єдиного майнового комплексу №PL07-319/100 від 18.06.2007р. Звернення стягнення на майно позивача здійснено шляхом вчинення виконавчого напису у відповідності до приписів чинного законодавства. Заявник апеляційної скарги вважає, що оскільки заставне повідомлення, що надсилалося на адресу боржника, останнім отримано та не було оскаржене, то вимоги банку, викладені в заставному повідомленні визнані боржником та є безспірними.
Додатково посилається на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, вказує на безпідставне застосування до спірних правовідносин норм Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Товариство з обмеженою відповідальністю «Продукти України»м. Донецьк у запереченнях на апеляційну скаргу від 26.05.2011р. не погодилось з твердженнями відповідача та зазначило, що виконавчий напис №2260 від 17.03.2010р., вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6, правомірність якого і була предметом розгляду справи №10/53пд у господарського суді Донецької області, був вчинений на підставі договору застави обладнання № PL06-447/100 від 04.10.2006р., а не на підставі договору застави майнового комплексу № PL07-319/100 від 18.06.2007р., на який посилається відповідач у своїй апеляційній скарзі. При цьому, позивач наполягав на відмові у задоволенні апеляційної скарги, оскільки рішення суду прийнято за результатами всебічного, повного та об’єктивного розгляду у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності з дотриманням та правильним застосування норм матеріального та процесуального права.
Третя особа у поясненнях №433/01-16 від 25.05.2011р. повідомила суд апеляційної інстанції про те, що спірний виконавчий напис був вчинений приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу ОСОБА_6 на підставі заяви Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»від 17.03.2010р., довіреності, повідомлень від 16.11.2009р., договору застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р., розрахунків заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти України»за кредитним договором та договором про надання кредитної лінії станом на 11.03.2010р., договору про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р., договору про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р., установчих документів відповідача та паспортів представників.
В судовому засіданні від 30.05.2011р. представник відповідача підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі. Позивач та третя особа не скористались своїм процесуальним правом щодо участі їх представників у судовому засіданні.
20.06.2011р. у судовому засіданні представник відповідача наполягав на доводах, викладених раніше. Представник позивача підтримав правову позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу. Третя особа у дане судове засідання не з’явилась, про час та місце проведення якого була повідомлена належним чином.
Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, заперечення, заслухавши у судовому засіданні повноважних представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.10.2006р. між Акціонерним комерційним банком «Райффайзенбанк Україна»(правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк») (далі –банк), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти України»(далі - позичальник) був укладений договір про надання кредиту №CR06-373/100, відповідно до умов якого банк, не зобов’язуючи себе, надає позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміту фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також здійснити відповідну плату за користування кредитом та виконати інші зобов’язання, як це вказано у зазначеному договорі. Ліміт фінансування встановлено в розмірі 3900000грн.00коп.
За користування кредитом позичальник зобов’язаний сплатити банку відповідну плату в порядку та на умовах, викладених в п. 1.4. договору.
Відповідно до п. 1.6. договору, позичальник зобов’язався повернути банку суму кредиту у повному обсязі не пізніше 02.10.2009 р. При цьому погашення заборгованості по цьому кредиту здійснюється позичальником щомісяця, рівними частинами, згідно з графіком, що наведений у Додатку №3 до цього договору.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання (дата договору), включаючи всі додатки до нього, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором у повному обсязі (п.8.2.договору).
До договору про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006. були укладено п’ять додаткових угод щодо порядку виконання сторонами означеного договору.
Крім того, 04.10.2006р. між відповідачем (далі –банк) та позивачем (далі позичальник) був укладений договір про надання кредитної лінії №CR06-374/100, за умовами п. 1.1. якого банк, не зобов’язуючи себе, надає позичальнику мультивалютну кредитну лінію в розмірі, що не перевищує ліміту фінансування, а позичальник приймає, зобов’язується належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також здійснити відповідну плату за користування кредитною лінією та виконати інші зобов’язання, як це вказано у цьому договорі. Ліміт фінансування встановлено у розмірі 4100000грн.00коп.
За приписами п. 1.1.1.договору, кредит може надаватися в таких валютах: українські гривні та/або долари США та/або євро.
Пунктом 1.4. договору встановлений порядок та умови здійснення позичальником відповідної плати банку за користування кредитною лінією.
Відповідно до п. 1.6. договору, позичальник зобов’язався повернути банку суму всіх траншів, виданих в рамках кредитної лінії, у повному обсязі не пізніше 02.10.2009 р.
При цьому, сума кожного траншу, наданого в рамках кредитної лінії, підлягає поверненню в термін не пізніше 150 календарного дня з дати видачі такого траншу, але в будь-якому випадку, не пізніше 02.10.2009р.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання , включаючи всі додатки до нього, та діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов’язань за цим договором у повному обсязі (п. 8.2.договору).
До того ж, сторонами шляхом укладання Додаткових угод до договору про надання кредитної лінії № CR06-374/100 від 04.10.2006р. змінювалися розмір ліміту кредитної лінії до 14100000грн.00коп., розміри відсоткових ставок за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов’язань позичальника за договором про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р. та договором про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р., між АКБ «Райффайзенбанк Україна»(далі - заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти України» (далі - заставодавець) був укладений договір застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р., відповідно до п.1.1. якого заставодавець надає заставодержателеві у заставу належне йому на праві власності майно (обладнання), описане у статті 3 цього договору.
Відповідно до п.2.1. даного договору, застава за цим договором забезпечує вимоги заставодержателя щодо виконання заставодавцем кожного і всіх його боргових зобов’язань за кредитними договорами у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено в кредитних договорах з усіма змінами та доповненнями до них.
Як передбачено п.3.1. договору застави, предметом застави за цим договором є обладнання, що належить заставодавцю на праві власності та знаходиться за наступними адресами: Донецька обл.., м.Горлівка, вул.Микитівська, 33; Донецька обл., м.Дзержинськ, вул.Білоруська, 43. Детальний опис предмету застави наведено в додатку 1 та додатку 2 до цього договору.
Крім того, у п.п.3.1.2. договору зазначено, що предмет застави не являє собою майновий комплекс підприємства, він підлягає демонтуванню, відокремленню від нерухомості та реалізації частинами.
За приписами п.6.1. договору, за рахунок предмету застави заставодержатель може задовольнити у повному обсязі всі боргові зобов’язання, не сплачені заставодавцем, всі інші свої вимоги, які можуть бути задоволені із вартості предмету застави, включаючи вимоги стосовно повного відшкодування всіх збитків, завданих порушенням заставодавцем його зобов’язань за кредитними договорами або цим договором, а також всіх витрат, завданих заставодержателю у зв’язку з реалізацією його прав за цим договором.
Пунктом 6.3. договору застави визначений порядок звернення стягнення на предмет застави, який передбачає, що жодне положення цього договору не може тлумачитись як таке, що обмежує: права заставодержателя звернутись до уповноважених органів за захистом своїх прав, в порядку встановленому чинним законодавством України; право сторін встановити договірний порядок звернення стягнення на предмет застави; право заставодержателя використовувати для звернення стягнення на предмет застави будь-який інший порядок і будь-які інші права і процедури, дозволені чинним законодавством, але не передбачені в цьому договорі.
Згідно з п.8.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання боргових зобов’язань та зобов’язань заставодавця за договором.
Зазначений договір 04.10.2006р. був посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстровано в реєстрі за №4922.
Внаслідок неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Продукти України»своїх грошових зобов’язань за кредитними договорами, 17.03.2010 р. відповідач звернувся із заявою до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про вчинення виконавчого напису.
17.03.2010р. приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було вчинено виконавчий напис, відповідно до якого запропоновано звернути стягнення на рухоме майно, передане в заставу відповідачу за договором застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р., а саме на обладнання молочного заводу «Марічка», що знаходиться по вул.Микитівський, 33 у м.Горлівка, а також обладнання цілісного майнового комплексу з виробництва молочних продуктів, що розташований по вул.Білоруській, 43 у м.Дзержинську.
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 19.04.2010 р. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису № 2260, вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6
Як стверджує позивач, виконавчий напис нотаріуса вчинено з порушенням приписів чинного законодавства, без належної перевірки безспірності зобов’язань позивача перед відповідачем та без належних доказів одержання позивачем письмової вимоги про усунення порушень за кредитними договорами, у зв’язку з чим наявні правові підстави для визнання спірного напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Як встановлено статтею 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися, між іншим, заставою.
Відповідно до ст.572 Цивільного кодексу України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.
За приписами статті 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває права звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги, визначені на момент фактичного задоволення.
Згідно до частини 1 ст.590 цього кодексу, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 6 ст.20 Закону України «Про заставу»встановлено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.
Інше передбачене Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», чинного з 1 січня 2004 року, положення якого визначають правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Прикінцевими і перехідними положеннями Закону передбачено, що законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
За приписами ст.4 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень»обтяження поділяються на публічні та приватні. Публічним є обтяження рухомого майна, яке виникає відповідно до закону або рішення суду. Приватні обтяження можуть бути забезпечувальними та іншими договірними. Забезпечувальним є обтяження, яке встановлюється для забезпечення виконання зобов'язання боржника або третьої особи перед обтяжувачем.
Виходячи з правового аналізу норм цивільного законодавства та умов договору застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р., застава обладнання позивача є приватним забезпечувальним обтяженням рухомого майна.
Отже, до спірних правовідносин застосовуються положення спеціального законодавчого акту –Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Як передбачено статтею 24 цього Закону, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.
Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» встановлений виключний перелік позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, в якому не передбачено такої підстави звернення на заставлене рухоме майно як виконавчий напис нотаріуса.
За приписами ст.18 Цивільного кодексу України, нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат»передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
Відповідно до пункту 284 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004р. №20/5, нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.
Заборгованість або інша відповідальність боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України.
В свою чергу, пунктом 1 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 року № 1172, встановлено, що для одержання виконавчого напису за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, нотаріусу подаються оригінал нотаріально посвідченої угоди; документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.
Документами, які можуть підтверджувати наявність чи відсутність заборгованості, її розмір, безспірність заборгованості боржника, та які встановлюють факт прострочення виконання зобов'язання, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені у відповідності до норм статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки тільки первинні документи є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у підтвердження безспірності заборгованості боржника надав нотаріусу: заставні повідомлення від 16.11.2009р. № 100-04-6721, № 100-04-6724, договір застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р., договір про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р. з додатками, договір про надання кредиту №CR06-373/100 від 04.10.2006р. з додатками, розрахунок заборгованості ТОВ «Продукти України»за договором про надання кредитної лінії №CR06-374/100 від 04.10.2006р. станом на 11.03.2010р., розрахунок заборгованості ТОВ «Продукти України»за кредитним договором №CR06-373/100 від 04.10.2006р. станом на 11.03.2010р., установчі документи кредитора.
Виходячи з правового аналізу норм чинного законодавства, зазначені документи не є належним доказом прострочення позивачем виконання своїх зобов’язань за кредитними договорами та існування заборгованості позивача перед відповідачем, оскільки розрахунок заборгованості позивача за договором про надання кредитної лінії №CR06-373/100 від 04.10.2006р. станом на 11.03.2010р. не відображає взагалі операції, що здійснювалися банком з видачі кредиту, нарахування відсотків; сум часткового повернення кредиту та сплати відсотків позичальником; відсутнє посилання на платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо; розрахунок пені здійснений «за прострочення виконання зобов’язань»без розподілу на невиконання зобов’язань по поверненню кредиту та зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом.
Розрахунок заборгованості ТОВ «Продукти України»за кредитним договором №CR06-374/100 станом на 11.03.2010р., не відображає операції, що здійснювалися банком з видачі кредиту, сплати відсотків позичальником; відсутнє посилання на платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо.
Обидва розрахунки не підтверджують факт прострочення боржником виконання кожного із зобов’язань, підписані головним економістом операційного відділу РВ АТ «ОТП Банк»у м.Донецьку без печатки підприємства, а отже є лише односторонніми арифметичними розрахунками працівника банку, які не відображають фактичних і правових підстав для стягнення відповідних сум. Первинних документів нотаріусу банком не надавалося.
Згідно приписам ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень та обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Публічним акціонерним товариством «ОТП Банк»не доведено надання ним нотаріусу документів, які б підтверджували безспірність заборгованості боржника перед відповідачем на момент вчинення спірного виконавчого напису.
Посилання відповідача на отримання та не оскарження позивачем направлених на його адресу заставних повідомлень як на доказ безспірності заборгованості боржника з огляду на приписи чинного законодавства є безпідставними та необґрунтованими.
Крім того, спірний характер заборгованості позивача, розмір якої міститься в оспорюваному виконавчому напису, підтверджується наявністю в провадженні господарського суду Донецької області на момент вчинення виконавчого напису справ №37/1 та №37/2 за позовами Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продукти України»про стягнення боргу відповідно за договором про надання кредиту №CR 06-373/100 від 04.10.2006р. в сумі 116607грн.23коп. та за договором про надання кредитної лінії №СR 06-374/100 від 04.10.2006р. у розмірі 15134601грн.77коп. Докази прийняття остаточних рішень по цих справах в матеріалах даної справи відсутні.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про те, що вчинення виконавчого напису приватним нотаріусом було здійснено без отримання від банку первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували безспірність заборгованості позивача.
Таким чином, наявні всі правові підстави для визнання виконавчого напису №2260 від 17.03.2010р., вчиненого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_6 на договорі застави обладнання №PL06-447/100 від 04.10.2006р. таким, що не підлягає виконанню.
Що стосується посилань позивача на недійсність договору про надання кредиту №CR06-374/100 від 04.10.2006р. з огляду на відсутність у сторін за вказаним правочином індивідуальної ліцензії, отримання якої передбачено Декретом Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», та відповідно недійсність договору застави від 04.10.2006р., як зобов’язання, що має похідний характер, то місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку щодо їх безпідставності.
Як законно зазначено судом першої інстанції, Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»м.Київ як фінансова установа може здійснювати валютні операції в іноземній валюті, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі наявних у нього банківської ліцензії та дозволу на право здійснення операцій, визначених ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду визначила, що доводи заявника, викладені в апеляційній скарзі не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
У зв’язку з цим підстав для зміни чи скасування рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2011р. у справі №10/53пд колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає.
Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника –Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»м.Київ.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» м.Київ на рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2011р. у справі №10/53пд - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 19.04.2011р. у справі №10/53пд - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий Р.Г. Новікова
Судді Р.В. Волков
Н.М. Дучал
Надруковано 6 прим.: 1 –позивачу; 1 - відповідачу; 1 –3-ій особі; 1- у справу; 1 - господарському суду; 1 - ДАГС