18.07.2011

 Справа № 2-336

                                             за 2011 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2011 року                 Новоселицький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Ляху Г.О.

         при секретарі Каптар Г.В.

         з участю позивача ОСОБА_1

         представника позивача ОСОБА_2           

         відповідачки ОСОБА_3

         представника відповідачки ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Новоселиця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування та свідоцтва про право на спадщину,

ВСТАНОВИВ:

В березні 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачки ОСОБА_3 про визнання договору дарування та свідоцтва про право на спадщину недійсними, посилаючись на те, що домоволодіння по АДРЕСА_1 належало йому на праві власності. В 2002 році він подарував дане домоволодіння синові його колишній дружині ОСОБА_5. За домовленістю між ними, останній мав доглядати за ним. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 помер. Спадщину після його смерті прийняла дружина останнього - відповідачка ОСОБА_3. Однак, відповідачка не доглядає за ним. У зв’язку із тим, що ним помилково був укладений договір дарування, замість довічного утримання, просив суд визнати недійсним договір дарування від 19 квітня 2002 року та свідоцтво про право на спадщину за законом від 13 серпня 2008 року.     

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги та пояснив суду, що в 2002 році він свідомо подарував померлому ОСОБА_5 його домоволодіння, яке розташовано в с. Буда Новоселицького району. Його волевиявлення було направлено саме на вчинення договору дарування домоволодіння і він чітко розумів усі істотні умови даної угоди. Дане рішення було прийнято спільно із його колишньою дружиною ОСОБА_6, яка в свою чергу подарувала своє домоволодіння синові ОСОБА_5. Він знав, що укладає договір дарування будинку та не вимагав укладення договору довічного утримання, оскільки будь-яких конфліктів між ними не було. Як родичі, ОСОБА_5 та члени його сім»ї доглядали та допомагали йому. В 2010 році його донька, яка проживає в Росії, виявила намір приїхати жити до нього, однак вона вимагає визнання договору дарування недійсним. З того часу, між ним та відповідачкою почали виникати конфлікти з приводу права власності на будинок. Тоді ж він зрозумів, що зробив помилку, подарувавши будинок ОСОБА_5, тому просить задовольнити позов.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила суду, що в 2002 році позивач свідомо, без будь-якого тиску та впливу подарував своє домоволодіння в с. Буда Новоселицького району її колишньому подружжю ОСОБА_5. Дане рішення позивачем було прийнято, оскільки він тривалий час співмешкав із її свекрухою. Як до, так і після укладання даного договору, члени її сім»ї допомагали та доглядали за свекрухою та позивачем, оскільки вважали його своїм вітчим. Після смерті ОСОБА_5, вона прийняла спадщину за законом на вказане домоволодіння. Однак, не дивлячись на це, вона та її родичі продовжували допомагати позивачу. Всі ці роки, відносини між ними були добрі. В 2010 році позивач безпідставно почав скаржитись за неї. Просила суд відмовити у позові у зв’язку із його безпідставністю та пропуском позивачем строку позовної давності для звернення до суду.  

Свідок ОСОБА_7 показав суду, що в 2002 році позивач подарував своєму пасинку ОСОБА_5 своє домоволодіння. Після смерті останнього, спадщину на домоволодіння прийняла його дружина –відповідачка ОСОБА_3. Протягом вказаного періоду часу, відносини між ними всіма були нормальні, позивач не оспорював укладений договір дарування, а сім»я ОСОБА_5 допомагала позивачу як вітчиму. З 2010 року відносини погіршились, позивач безпідставно почав скаржитись на відповідачку.

Аналогічні покази дали допитані як свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12.

Допитана у судовому засіданні як свідок ОСОБА_13 показала, що в 2002 році вона працювала нотаріусом Новоселицької державної нотаріальної контори. 19 квітня 2002 року вона посвідчила договір дарування відповідно до якого позивач ОСОБА_1 подарував ОСОБА_5 житловий будинок з побутовими будівлями та спорудам, які розташовані по АДРЕСА_1. Договір був підписаний позивачем, при його укладанні останньому були роз’ясненні його права та наслідки укладання вказаного договору. Будь-яких зауважень при його оформлені та посвідчені від сторін не надійшло.               

Оцінюючі у сукупності пояснення сторін, покази свідків та досліджені матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити у зв’язку із його безпідставністю з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19 квітня 2002 року позивач ОСОБА_1 відповідно до нотаріально посвідченого договору подарував ОСОБА_5 житловий будинок з побутовими будівлями та спорудами, які розташовані по АДРЕСА_1.

Форма укладеного договору дарування відповідала вимогам ст. 244 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), позивач передав подарунок у вигляді належного йому житлового будинку з господарськими спорудами, а обдарований ОСОБА_5 прийняв дарунок та зареєстрував 23 квітня 2002 року своє право власності на вказане домоволодіння в Новоселицькому БТІ.       

З свідоцтва про смерть серії 1-МИ № НОМЕР_1 слідує, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

З свідоцтва на спадщину за законом від 13 серпня 2008 року вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 успадкувала за законом після смерті свого подружжя ОСОБА_5 житловий будинок з господарськими спорудам, які розташовані по АДРЕСА_1.

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Новоселицького БТІ вбачається, що 19 серпня 2008 року відповідачка ОСОБА_3 зареєструвала право власності на вказане домоволодіння.

Відповідно до ст. 243 діючого на момент укладання вказаного договору дарування ЦК УРСР (в редакції 1963 року), за договором дарування одна сторона передає безоплатно іншій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з момент передачі майна обдарованому.  

Відповідно до ст. 56 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Приймаючи до уваги, що відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає недоведеними посилання позивача на той факт, що він при укладанні договору дарування діяв під впливом помилки, оскільки ця обставина спростовується змістом даного договору, показами нотаріуса ОСОБА_13 та поясненнями самого позивача, який підтвердив, що при укладанні договору дарування свого будинку ОСОБА_5 він діяв свідомо та знав про наслідки укладеного договору.   

Оцінюючи досліджені докази, суд приходить до висновку, що позивач при укладанні вказаного договору дарування правильно сприймав суб’єкти, предмет та інші істотні умови угоди, внаслідок чого його волевиявлення було направлено саме на здійснення дарування свого домоволодіння ОСОБА_5, у зв’язку із чим, суд не вбачає підстав для визнання договору дарування недійсним.   

Оскільки визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину є похідним від визнання недійсним договору дарування, в цій частині позову також слід відмовити.

Приймаючи до уваги, що строк позовної давності до вказаного позову не сплив до набрання чинності ЦК України, відповідно до вимог п. 6 прикінцевих та перехідних його положень, до даного позову слід застосувати правила позовної давності за ЦК України.    

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленого до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Приймаючи до уваги, що позивач протягом вказаного строку не звернувся до суду із вимогою щодо визнання вказаного договору дарування недійсним, суд визнає причини його пропуску неповажними.  

Враховуючи, що позивач пред’явив до суду безпідставний позов із пропуском строку позовної давності, суд вважає за необхідне, відмовити у позові у зв’язку із його безпідставністю.   

Відповідно до ст. 88 ЦК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідачки судові витрати на правову допомогу у вигляді оплату послуг адвоката в сумі 800 грн., розмір яких не перевищує граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Постановою Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави».   

На підставі ст. 41, 56, 243, 244 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст. 257, 267 ЦК України, п. 6 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, ст. 79, 84, 88 ЦПК України, Постанови Кабінету Міністрів України № 590 від 27 квітня 2006 року «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», суд керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 208-218 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними договору дарування від 19 квітня 2002 року та свідоцтва про право на спадщину від 13 серпня 2008 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати по справі у виді витрат на правову допомогу в сумі 800 (вісімсот) гривень.    

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Чернівецької області через Новоселицький райсуд протягом десяти днів з дня його проголошення.

                      Суддя: