АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-266/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 19, 22 Льон О.М.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Пальонний В. С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          05 квітня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПальонного В.С.

суддівКарпенко О.В., Магди Л.Ф.

при секретаріГолобородько С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6 – ОСОБА_7 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 9 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, третя особа Канівська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання, -

в с т а н о в и л а :

В квітні 2010 року представник позивачки ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_8, третя особа Канівська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання, мотивуючи позовні вимоги тим, що 31.05.1997 року ОСОБА_6 уклала з відповідачкою договір її довічного утримання, посвідчений старшим державним нотаріусом Канівської міської державної нотаріальної контори ОСОБА_9, за умовами якого відповідач зобов'язувалась довічно повністю її утримувати, забезпечувати харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, вартість яких складає половину неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а вона прийняла на себе зобов'язання передати відповідачу у власність свою квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на норми ЦК 1963 року, просила суд розірвати зазначений договір довічного утримання, оскільки відповідач не виконувала його умов, так як виїхала на постійне місце проживання до м. Києва і лише просила свою престарілу матір приходити до ОСОБА_6 в гості, в зв’язку з чим остання тривалий час перебувала на обліку як одинока в міському управлінні праці та соціального захисту населення.

Позивач також зазначала, що ОСОБА_6, укладаючи договір,  вважала, що підписала заповіт і про наявність договору довічного утримання дізналась лише 12.03.2010 року, звернувшись із заявою до державної нотаріальної контори,  сума утримання, зазначена в договорі є мізерною і порушує права  відчужувача. На даний час квартира ОСОБА_6 знаходиться в занедбаному стані та є непридатною для проживання.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 9 грудня 2010 року позов ОСОБА_6 про розірвання договору довічного утримання залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі представник  ОСОБА_6  ОСОБА_7 просить скасувати зазначене  рішення суду першої інстанції та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивачки, яка підтримала апеляційну скаргу та пояснення відповідачки і її представника, які заперечували проти її задоволення,   перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.425 ЦК Української РСР, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, за договором довічного утримання одна сторона, що є непрацездатною особою за віком або станом здоров’я ( відчужувач ) передає у власність другій стороні ( набувачеві  майна ) будинок або частину його, взамін чого набувач майна зобов’язується надавати відчужувачеві довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги.

За положеннями п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України 2003 року до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються положення цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Згідно п.1 ч.1 ст. 755 ЦК України договір довічного утримання може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов’язків незалежно від його вини.

Відповідно до ст. 525 УК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що 31 травня 1997 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 уклали договір довічного утримання, за яким ОСОБА_8 зобов'язувалась довічно повністю  утримувати ОСОБА_6, забезпечувати харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, вартість яких складає половину неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а ОСОБА_6 прийняла на себе зобов'язання передати   у власність ОСОБА_8 свою квартиру АДРЕСА_1.До 2010 року будь-яких скарг з боку ОСОБА_6 щодо невиконання ОСОБА_8 своїх зобов’язань за вказаним договором не надходило. В січні 2010 року такі скарги надійшли від гр. ОСОБА_10, після чого ОСОБА_6, незважаючи на намагання ОСОБА_8 надавати їй допомогу, передбачену договором довічного утримання, стала відмовлятися від надання їй такої допомоги, мотивуючи це тим, що остання має намір виселити її з квартири, а в квітні 2010 року представник ОСОБА_6 подала до суду позовну заяву про розірвання договору довічного утримання.

Зазначені обставини  підтверджуються наявними у справі письмовими доказами та показами свідків, зокрема показами свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16

Враховуючи викладене, суд 1 інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з початку 2010 року ОСОБА_6 відмовляється приймати допомогу від відповідачки, чим перешкоджає їй виконувати зобов’язання за договором, тобто в односторонньому порядку відмовилась від договору довічного утримання.

Оскільки одностороння відмова відчужувача від договору довічного утримання в силу положень ст. 775 ЦК України не є підставою для його розірвання, висновок суду про відмову в задоволенні позову є правильним.

Таким чином, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачка добросовісно виконувала умови договору, а тому підстави для розірвання договору довічного утримання відсутні.

За таких обставин рішення суду є законним і обґрунтованим і підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

 Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_6,  ОСОБА_7 відхилити, а рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 9 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, третя особа Канівська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання, залишити без змін.

Ухвала судової колегії набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий :

          Судді :