АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц-610/11Головуючий по 1 інстанції

Категорія : 20 Смоляр А.О.  

Доповідач в апеляційній інстанції

Пономаренко В. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          06 травня 2011 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоПономаренка В.В.

суддівКорнієнко Н.В., Ювшин В.І.

при секретаріКривденко О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договору іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

10 грудня 2009 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договору іпотеки, мотивуючи свої  вимоги тим, що у червні 2007 року до нього звернувся ОСОБА_7, з яким на той час були дружні та ділові стосунки, з проханням допомогти у вирішенні проблеми, пов'язаної з отриманням кредиту в банку, та пояснив, що отримавши споживчий кредит від банку на придбання жилої нерухомості, банк почав вимагати документальне підтвердження цільового використання коштів або повернення суми кредиту, тому ОСОБА_7 необхідно було пред'явити банку належним чином оформлений договір купівлі-продажу нерухомого майна, у зв'язку з чим він умовив ОСОБА_6 оформити фіктивний договір купівлі-продажу належного позивачу домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, запевнивши при цьому, що це проста формальність, та що договір не буде зареєстрований в БТІ. Крім того, ОСОБА_7 пояснив, що договір купівлі-продажу буде оформлено із його дружиною ОСОБА_8, оскільки договір кредиту був укладений між банком на нею, на що ОСОБА_6 також погодився, оскільки цілком довіряв відповідачам, та вважав оформлення такого фіктивного договору простою формальністю, про що ОСОБА_7 власноручно написав розписку, згідно якої взяв на себе зобов'язання не реєструвати укладений договір купівлі-продажу в БТІ, не продавати домоволодіння, не заставляти і взагалі не вчиняти щодо нього будь-яких правочинів, та зобов'язався розірвати укладений договір після того, як у ньому відпаде необхідність або на першу ж вимогу позивача.

До недавнього часу позивач не мав необхідності розривати спірний договір, але вони з дружиною вирішили продати будинок та звернулися в ЧООБТІ для  отримання витягу на відчуження будинку, де йому повідомили, що спірний договір було зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно ще 20 липня 2007 року. ОСОБА_6 відразу ж звернувся до ОСОБА_7 за поясненнями. На що той відповів, що будинок не є власністю позивача та на даний час заставлений в ЗАТ «ОТП Банк» під кредит, який отримав ОСОБА_7 і при цьому  надав копію договору іпотеки в якості доказу своїх слів. За таких обставин позивач вважає, що вказане у позові домоволодіння вибуло з його власності протиправно, без його на те волі, у наслідок обману з боку відповідачів, а тому спірний договір, купівлі-продажу нерухомого майна від 19.07.2009 року на його думку має бути визнаний недійсним.

На підставі наведеного позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна – будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, укладений 19 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського  нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №5773, визнати недійсним договір іпотеки №PCL-F00/162/2007, укладений 20 липня 2007 року між ОСОБА_8  та закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (нині публічне акціонерне товариство «ОТП Банк»), предметом якого є нерухоме майно - будинок з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на зазначене майно.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили задовольнити позов з викладених у ньому підстав. Крім того, в підтвердження своєї позиції надали вирок суду від 30.09.2010 року, яким встановлено, що ОСОБА_7 в кінці червня на початку серпня 2007 року з метою заволодіння чужим майном у особливо великих розмірах звернувся до давнього знайомого ОСОБА_6 з проханням оформити фіктивний договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1, що належить останньому, під приводом необхідності пред'явити до «ОТП банку» документи на нерухоме майно та отримати кредит, завідомо не маючи наміру повертати таке майно, при цьому запевнив потерпілого та написав письмове зобов'язання, що не буде вчиняти будь-які дії у реєстраційних органах по відчуженню домоволодіння. Після чого 19.07.2007 року, продовжуючи реалізацію злочинного наміру, звернувся до нотаріуса разом з ОСОБА_6, де останній оформив договір купівлі-продажу нерухомого майна - будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на прохання ОСОБА_7 на його дружину - ОСОБА_8, не отримавши ніяких коштів за фіктивний продаж будинку, а ОСОБА_7, запевнивши ОСОБА_8 у законності придбання нерухомого майна, наступного дня зареєстрував його у Черкаському бюро технічної інвентаризації та умисно шляхом зловживання довірою заволодів чужим майном, що належить ОСОБА_6 - а саме домоволодінням загальною вартістю 656500 гривень, що більше ніж у 3282 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, чим заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму. За що ОСОБА_7 засуджено у відповідності до ч.4 ст.190 КК України.

Відповідач №1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що позивач у 1998 році заборгував йому значну суму коштів, яку не мав наміру віддавати, тому він вирішив шляхом обману забрати у позивача його будинок, а потім заложив його в «ОТП Банку», отримавши там кредит. Крім того його осудили за вчинений ним злочин, та призначили відповідне покарання, тому вважає, що він в повній мірі відповів по закону за вчинений обман, а що стосується будинку, то таким чином він повернув свої гроші, та вважає позовні вимоги позивача безпідставними.

Відповідач №2, в судове засідання не з'явилась, надала заяву, в якій просила справу розглядати без її участі, оскільки у неї народилась малолітня дитина. Раніше під час розгляду справи судом пояснювала, що вона особисто грошей позивачу не сплачувала, з ним всі питання вирішував її чоловік ОСОБА_7 оскільки мало обізнана в таких справах. Стосовно вирішення справи покладалась на розсуд суду.

Представник відповідача №3 позов не визнала та пояснила, що на момент укладення договору іпотеки, відповідач №2 був законним власником будинку, що переданий в іпотеку, тому такий договір є законним та дійсним. Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем №1, є їх особистою справою, та якщо позивач вважає, що відповідач №1 вчинив неправомірні дії по відношенню до нього, то може звертатись до нього з позовом про відшкодування завданих збитків. Банк же в даній ситуації, на її думку, не може нести відповідальність за дії відповідача №1. Тому вважає, що позовна вимога позивача про визнання недійсним договору іпотеки безпідставна, та просила відмовити в її задоволенні.

Рішенням  Придніпровського районного суду Черкаської області  від 22 грудня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено повністю.

Не погоджуючись з даним рішенням ПАТ «ОТП Банк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів в апеляційної скарги, судова колегія проходить до висновку про відхилення апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до ч.ч.3, 5 ст.203 ЦК України, якою визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, волевиявлення учасника правочину має бути вільним, відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, недодержання цих вимог є підставою недійсності правочину.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним.

У правочині зовнішнє волевиявлення, особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку. Правочин вважається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідач №1 діючи умисно, з метою протиправного заволодіння належним позивачу майном, зловживаючи його довірою, ввів його в оману щодо дійсних мотивів вчинення спірного правочину та його наслідків, у зв'язку з чим договір купівлі-продажу від 19.07.2007 року, укладений між позивачем та відповідачкою №2 є недійсним.

Наведені обставини встановлені під час розслідування кримінальної справи відносно ОСОБА_7, та з цього приводу 30.09.2010 року постановлено вирок суду, яким ОСОБА_7 засуджено за ч.4 ст. 190 КК України, та який набрав законної сили.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Факт навмисного введення в оману відповідачем №2 позивача по справі, щодо обставин, які мали істотне значення під час укладення між ним та відповідачем №3 спірного договору купівлі-продажу будинку з надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_1, об'єктивно встановлений вироком суду та відповідно до вимог ст.61 ЦПК України, ці обставини не підлягають окремому доказуванню.

Крім того, в судовому засіданні об'єктивно встановлено, підтверджується вироком суду від 30.09.2010 року та не заперечується відповідачем №1, що під час укладення спірного договору купівлі-продажу, позивач фактично не отримував коштів від відповідачки №2, не мав на меті передавати їй у володіння свій будинок, та не вчиняв дій направлених на реальне виконання умов договору та на передачу будинку у володіння відповідачці №2. Відповідно ж до вимог ст.655 ЦК України, договір купівлі-продажу передбачає передачу у власність майна і сплату за нього певної грошової суми. Таким чином в судовому засіданні достовірно встановлено, що фактично договір купівлі-продажу нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1, укладений 19.07.2007 року між ним, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладений не був.

Пояснення відповідача№1, який не заперечував того, що він обманним шляхом змусив позивача підписати спірний договір купівлі-продажу його будинку, але зауважив, що зробив це з метою повернути власні кошти, передані позивачу багато років тому, суд першої інстанції вірно оцінив критично, оскільки така позиція відповідача №1 не має законного підґрунтя та не підтверджується жодними доказами.

Згідно ч.1 ст.5 Закону України «Про іпотеку» №898-lV від 05.06.2003 року, предметом іпотеки може бути нерухоме майно, що належить іпотекодавцю на праві власності.

Відповідно до ч. 1 ст.236 ЦК України, правочин, що визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку з недійсністю оспорюваного позивачем договору купівлі-продажу, відповідач №1, на момент укладення спірного договору іпотеки не був власником предмету іпотеки, а це є істотною умовою договору, недодержання якої впливає на його дійсність.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання цієї вимоги, згідно ч.І ст.215 ЦК України є підставою недійсності правочину.

Позиція представника відповідача №3, відповідно до якої договір іпотеки укладався банком з належним власником будинковолодіння АДРЕСА_1, якою на той момент була ОСОБА_8 суд першої інстанції також вірно оцінено критично, оскільки така позиція не узгоджується з вимогами ст.216 ЦК України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсностю. Таким чином єдиним законним власником зазначеного будинку на момент підписання договору іпотеки був саме позивач, а не відповідачка №2.

Суд першої інстанції вірно критично оцінив позицію представника відповідача №3, відповідно до якої на їх думку позивач, у даному випадку мав звернутись до відповідача №1 з позовом про відшкодування збитків завданих його шахрайськими діями. Така позиція відповідача №3 не відповідає вимогам п.2 ч.1 ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Відшкодування ж вартості такого повернення, передбачено даною нормою, лише у разі неможливості такого повернення. В даному випадку таке повернення можливо, так як предмет договору є в наявності та фактично перебував і перебуває у власності та користуванні позивача.

Аналізуючи викладене, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість та доведеність при судовому розгляді заявленого ОСОБА_6 позову про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та іпотеки і за таких обставин у суду були всі підстави для задоволення позову.

Наведене свідчить, що рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують і не дають підстав для її задоволення, тому суд апеляційну скаргу відхиляє, а рішення суду першої інстанції залишає без змін.

Керуючись ст.ст.303,304,307,308,313,314,315,317,319 ЦПК України, судова колегія судової палати ,-

у х в а л и л а :

 Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» – відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ПАТ "ОТП Банк" про визнання недійсними договору купівлі-продажу житлового будинку та договору іпотеки – залишити без змін.

Ухвала набирає чинності одразу після проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий :

          Судді :