АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ЧЕРКАСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 11-398/11 Головуючий по 1 інстанції

Категорія:   ч.2 ст.190 КК   Совгира І.В.

Доповідач в апеляційній інстанції

Охріменко І.К.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          "21" червня 2011 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

            головуючого              Охріменка І.К.

            суддів                          Поєдинка І.А.,Єльцова В.О.

            за участю прокурора  Кругляк Н.М

            засудженої                  ОСОБА_3

            захисника                   ОСОБА_4

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в місті Черкаси кримінальну справу за апеляціями прокурора Чигиринського району Кривенка В.В. та захисника засудженої ОСОБА_3 ОСОБА_5 на вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 11.04.2011 року, яким

                                                                                              ОСОБА_3,

                                                                                              ІНФОРМАЦІЯ_1, українка,

                                                                                              уродженка с. Шиманівка, Теплицького

                                                                                              району, Вінницької області, освіта вища,

                                                                                               працююча заступником директора ТОВ

                                                                                               «Чигиринлегпром» по виробництву, не

                                                                                               одружена, проживає в АДРЕСА_1 не судима,

засуджена за ч.2 ст.190 КК України на 2 роки позбавлення волі.

          Строк відбування покарання ОСОБА_3 визначено рахувати з 11.04.2011 з моменту проголошення вироку.

           Запобіжний захід змінено із підписки про невиїзд на взяття під варту із зали суду.

           Стягнуто з ОСОБА_3 тридцять тисяч гривень на користь ОСОБА_6 та сорок тисяч гривень на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування їм матеріальних збитків.                   

          Вирішена доля речових доказів по справі, відповідно до вимог ст.81 КПК України,-

                                                                    встановила:

   Згідно вироку, ОСОБА_3 визнано винною та засуджено за те, що вона в кінці жовтня місяця 2008 року, в м. Чигирині Черкаської області, зустрівшись з ОСОБА_6, пообіцяла останньому вирішити питання про вступ його сина до Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ України на бюджетну форму навчання, хоча в дійсності вона до вищевказаного навчального закладу відношення не мала  і вирішити це питання не могла, при цьому повідомила потерпілого ОСОБА_6, що для вирішення питання вступу його сина на бюджетну форму навчання необхідно 30000 гривень.

           Приблизно через 2 тижні  після цієї зустрічі на початку листопада місяця 2008 року засуджена ОСОБА_3, зустрівшись в м. Чигирині з потерпілим ОСОБА_6, його автомобілем  ВАЗ-21099 д.н. НОМЕР_1, поїхали в м. Кіровоград, де в період часу з 17 до 18 години, у невстановленому слідством дворі багатоповерхового будинку, ОСОБА_3, з метою заволодіння чужими коштами та не маючи на меті їх повернення, зловживаючи довірою ОСОБА_6, отримала від нього грошові кошти в сумі 30000 гривень, що в 150 разів, тобто більш ніж в 100 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, який на момент вчинення злочину був визначений законодавством України в сумі 257 грн. 50 коп., за які  вона  повинна була вирішити питання вступу до інституту сина ОСОБА_6, але цього вона зробити не змогла та і не збиралась, а привласнила отримані гроші на свою користь, чим завдала значної шкоди потерпілому  на вказану суму.

           Вона ж повторно, в жовтні місяці 2008 року в м. Чигирині, Черкаської області, зустрівшись з потерпілою ОСОБА_7, пообіцяла останній вирішити питання про  вступ її дочки до Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ України на бюджетну форму навчання, хоча в дійсності вона до вищевказаного навчального закладу відношення не мала і вирішити питання не могла, при цьому повідомила потерпілій ОСОБА_7, що для вирішення питання вступу її дочки на бюджетну форму навчання необхідно 40000 гривень.

           22.12.2008 року, близько 14 години, зустрівшись в їдальні Чигиринської центральної районної лікарні, що розташована по вул. Замковій, 90 в м. Чигирині, Черкаської області з потерпілою ОСОБА_7, з метою заволодіння її коштами, та не маючи мети їх повернення, зловживаючи її довірою, отримала від потерпілої грошові кошти в сумі 10 тисяч гривень та 3.700 доларів США, що становить 29151 гривень із розрахунку по курсу валют Національного Банку України на час вчинення злочину, 1 долар США  дорівнював 7,8788 грн., а всього заволоділа коштами на суму 39151 гривень, що в 195 разів, тобто більш ніж в 100 разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян, який на момент вчинення злочину був визначений законодавством України в сумі 257 грн. 50 коп., за які вона повинна була вирішити питання вступу до інституту дочки ОСОБА_7, але цього вона зробити не збиралась, а привласнила отримані гроші на свою користь, чим завдала значної шкоди потерпілій ОСОБА_7 на вказану суму.  

           В своїх апеляціях:

- прокурор Кривенко В.В., який затверджував обвинувальний висновок порушує питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особи засудженої. При цьому, не заперечуючи проти правильності кваліфікації скоєного, а також доведеності вини засудженої у вчиненні інкримінованому їй злочину, апелянт вважає, що вирок суду підлягає скасуванню, у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженої ОСОБА_3 внаслідок м’якості, оскільки судом при призначенні покарання  не враховано те, що злочин вчинений нею відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, також те, що ОСОБА_3 вину свою у вчиненні вказаного злочину не визнала та в ході досудового слідства від дачі показань відмовилась. Крім того, засуджена  цивільні позови потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не визнала і збитки завдані злочином не відшкодувала. Просить призначити ОСОБА_3 покарання  за ч.2 ст.190 КК України у вигляді 2 років 6 місяців позбавлення волі.

- захисник ОСОБА_5, який діє в інтересах засудженої ОСОБА_3, просить вирок суду першої інстанції змінити, призначивши ОСОБА_3м. покарання у вигляді штрафу у розмірі 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. При цьому, посилається на те, що суд детально не дослідив , яка ж дійсна сума коштів була передана потерпілими, факт передачі коштів потерпілими визначений судом виключно на показах самих потерпілих, аудіозапис, який фігурує по справі отриманий не законним шляхом. Крім того, вважає, що призначене покарання ОСОБА_3 внаслідок суворості не відповідає тяжкості злочину та особі засудженої.

          Заслухавши доповідь судді, міркування прокурора, який підтримав апеляцію і просив вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 призначити покарання у вигляді 2 роки 6 місяців позбавлення волі, пояснення засудженої ОСОБА_3 та її захисника ОСОБА_4, які підтримали  апеляцію захисника ОСОБА_5 частково та заперечували проти задоволення апеляції прокурора,  просили вирок суду першої інстанції змінити, призначивши покарання у вигляді штрафу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора не підлягає задоволенню, а апеляція захисника ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину при обставинах наведених у вироку, відповідає матеріалам справи і ґрунтуються на доказах досліджених в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку.          

           Так, вина ОСОБА_3 у вчиненні шахрайських дій підтверджується:

-  показаннями потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо передачі ними засудженій відповідно 30000 грн. та 40000 грн. за надання їм допомоги по вступу їх дітей на навчання до Кіровоградського юридичного інституту, які засуджена  не повернула і питання про вступ їх дітей до даного вищого навчального закладу не вирішила.

-    показаннями свідка ОСОБА_8 – заступника начальника Чигиринського РВ УМВС по роботі з особовим складом про те, що він порекомендував ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернутися до ОСОБА_3, яка на його думку могла вирішити будь-які питання із вступом на навчання. Тоді, він їх познайомив і вони самі почали між собою вирішувати питання про вступ до вищого навчального закладу на навчання. Пізніше йому стало відомо про те, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 передали ОСОБА_3 кошти  але остання не вирішила питання про навчання їх дітей і гроші їм не повернула.

            Крім того, вина ОСОБА_3 у вчиненні вказаного злочину підтверджується:

-     даними довідки з навчального закладу ХНУВС Кіровоградського юридичного інституту МВС України, що благодійного фонду в навчальному закладі не існує та кошти від ОСОБА_3 до інституту не надходили.

-      даними протоколу виїмки від 09.10.2010 року мобільного телефону, диктофону, аудіо касети за допомогою, яких ОСОБА_7 записувала розмови з ОСОБА_3 і які були прослухані в судовому засіданні та іншими доказами наведеними у вироку.

           При таких обставинах, суд дійшов вірного висновку щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні вказаного вище злочину.

           Враховуючи наведене, доводи апеляції захисника ОСОБА_5 про те, що судом детально не досліджувались та залишилась не підтверджена дійсна сума коштів, яка була передана потерпілими, що сам факт передачі коштів потерпілими нічим не підтверджений, що аудіозапис, отриманий не законним шляхом, є безпідставними, які спростовуються наведеними у вироку доказами.

           Дії ОСОБА_3 кваліфіковано вірно - за ч. 2 ст. 190 КК України, а при призначенні їй покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України достатньо не врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який законодавець відносить до категорії середньої тяжкості злочинів, дані про особу засудженої, які характеризують її з позитивного боку, яка раніше  до кримінальної відповідальності не притягувалася.

            При цьому суд не знайшов наявних підстав, що обтяжують чи пом’якшують її покарання.

          Разом з тим, при розгляді справи в апеляційному суді ОСОБА_3 повністю визнала свою вину  та розкаялася у скоєному, а також надала розписки потерпілих про часткове відшкодування їм засудженою матеріальної шкоди та запевнила, що вона як найближчим часом повністю відшкодує потерпілим завдану нею матеріальну шкоду.

          Враховуючи наведене та з урахуванням того, що ОСОБА_3 щиро розкаялася у вчиненому нею злочині, частково відшкодувала спричинені збитки потерпілим, що вона раніше не притягувалася до кримінальної відповідальності, вчинений нею злочин не відноситься до категорії тяжких, колегія суддів вважає можливим на підставі ст.75 КК України, звільнити її від відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку у два роки та покласти на неї обов’язки, передбачені п.п.2,3 ч.1 ст.76 КК України.

          Таке покарання є необхідним й достатнім для виправлення засудженої та попередження скоєння нею нових злочинів.

          Враховуючи викладене, апеляція захисника ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню, а доводи апеляції прокурора щодо м’якості призначеного ОСОБА_3 покарання є безпідставними.

          На підставі наведеного та керуючись ст.ст.362, 366 КПК України, колегія суддів,-

                                                                            ухвалила:

      Апеляцію прокурора Чигиринського району залишити без задоволення, апеляцію захисника ОСОБА_5 задоволити частково.

          Вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 11 квітня 2011 року стосовно засудженої ОСОБА_3 змінити.

          На підставі ст..75 КК України, ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання, призначеного за вироком суду першої інстанції, з випробуванням, з встановленням іспитового строку на два роки.

          Відповідно до п.п.2,3 ч.1 ст.76 КК України зобов’язати засуджену ОСОБА_3 не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції та повідомляти дану інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

          Засуджену ОСОБА_3 звільнити з-під варти із зали суду негайно.

Головуючий

Судді