Справа № 2-97/11  

                             Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                                   І М Е Н Е М  У К Р АЇ Н И     

03.02.2011 року  Рахівський районний суд Закарпастької області    у складі:

                     головуючого –судді Тулик І.І.

                    при секретарі –Шемота М.І.

з участю       позивача –ОСОБА_2

                     адвоката –ОСОБА_1

           представника відповідачів –ОСОБА_3

 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів справу за позовною заявою   ОСОБА_2  до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПІБ в м. Рахів»,   треті особи без самостійних вимог: Рахівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_7  про визнання недійсним договору дарування,визнання права власності на 1/2 частку майна,що є спільною сумісною власністю, визнання права власності на земельну ділянку

                                                              В С Т А Н О В И В  :

                 ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ частину майна, що є спільною сумісною власністю, посилаючись на те, що вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_5, з яким за час спільного проживання набула спільне майно. Зокрема, міні-готель загальною площею 276,59 м.кв. та земельна ділянка площею 0,05 га, яка розміщена під цим міні-готелем та знаходиться в АДРЕСА_1. Оскільки міні-готель був не з чоловіком збудований самочинно, тому право власності на нього було визнано в судовому порядку. Однак, їй стало відомо про те, що ОСОБА_5 без її відома та згоди, 15.03.2007 року, уклад із співвідповідачем ОСОБА_4 договір дарування, згідно якого, подарував останньому їхнє спільне майно –міні-готель та земельну ділянку під ним, при цьому ввів в оману нотаріуса, який посвідчував даний договір, так-як у заяві поданій на його ім’я, ствердив, що ніколи не перебував у шлюбі, а майно яке відчужується є його особистою власністю, також пред’явив нотаріусу паспорт, який виготовив в Тячівському районі за три дні до укладення договору.

               У ході розгляду справи по суті, позивачка ОСОБА_2 збільшила позовні вимоги, мотивуючи тим, що їй стало відомо в ході судового розгляду про існування ще двох договорів, які грубо порушують її права, зокрема це договір купівлі-продажу земельної ділянки від 24.09.2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також іпотечний договір № 11/40/1140 від 25.07.2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ АКПІБ в особі філії ПІБ м. Рахів. У зв’язку з чим просить визнати недійсним договір купівлі –продажу земельної ділянки від 24.09.2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та вилучити предмет іпотеки по іпотечному договору № 11/40/1140 від 25.07.2007 року, а саме міні-готель, належний їй та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності.

              Згодом позивачка, ОСОБА_2 подала заяву про часткову зміну та уточнення позовних вимог, зокрема вимогу про вилучення предмету іпотеки змінила на вимогу про визнання недійсним іпотечного договору № 11/40/1140 від 25.07.2007 року.

               В ході судового розгляду справи, до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_6 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк»в особі філії «Відділення ПІБ в м. Рахів».

            В свою чергу ОСОБА_6 звернулася в суд з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_4 про визнання права власності на земельну ділянку, яка ухвалою суду від 19 листопада 2010 року, на підставі ч.1 п.5 ст. 207 ЦПК України залишена без розгляду, у зв’язку із подачею ОСОБА_6 заяви про залишення зустрічного позову без розгляду.

           Під час судового розгляду, до участі в справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог, згідно ухвали суду від 28 жовтня 2010 року, залучено Рахівську державну нотаріальну контору та приватного нотаріуса Рахівського нотаріального округу ОСОБА_7.

           В судовому засіданні  позивачка, ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 змінені та уточненні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовних заявах, а також на доводи, здобуті в ході судового слідства, просять такі задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідачів на користь позивачки  судові витрати, понесені нею при розгляді даної справи в суді.

          Представник відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 –ОСОБА_3 позовні вимоги заперечив та ствердив, що позов заявлений позивачкою не відповідає дійсності. Відповідно до матеріалів справи є декілька фактів, які стверджують, що сторони не проживали з 2004 року. Вважає, що міні-готель та земельна ділянка є особистою власністю ОСОБА_5 і він на власний розсуд розпоряджався даним майном. Просить відмовити в позові вцілому.

          Представник Промінвестбанку, будучи належним чином повідомлений про  час та місце розгляду справи в судове засідання не з?явився. Причина неявки суду не відома.

         Відповідач, ОСОБА_4 в судовому засідання присутній не був, надав заяву про розгляд справи у його відсутності.

         Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, представник Рахівської державної нотаріальної контори  та приватний нотаріус Рахівського районного нотаріального округу, ОСОБА_7 в судовому засіданні присутні не були, надали, кожен, заяву про розгляд справи у їх відсутності. Вирішення позовних вимог залишили на розсуд суду.

       Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

       Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

        Статтею 15 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Стяття 41 Конституції України гарантує захист права приватної власності громадян.

         Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 19 вересня 1998 року у виконкомі Ясінянської селищної ради, за актовим записом № 31, після одруження обом з подружжя присвоєно прізвище –ОСОБА_5. Від спільного проживання у сторін народився син ОСОБА_8 –ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, що стверджено копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1.

         Рішенням суду від 22 жовтня 2007 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було розірвано. При цьому, сам ОСОБА_5 звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, чітко зазначив, що спільно з дружиною прожив до червня 2005 року. Вказану дату, як момент припинення шлюбних відносин визнано судовим рішенням, тому дана обставина не потребує додаткового доказування, оскільки, у відповідності до ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

        Крім того, дату припинення спільного проживання як подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_5,  а саме червень 2005 року підтверджено фотознімками, на яких зображено подружжя ОСОБА_5, разом з їхнім сином, де зокрема, зазначено дату 02.06.2005 року та 02.05.2005 року. Тому твердження представника відповідачів, ОСОБА_3 про те, що подружжя ОСОБА_5 проживали разом фактично до 2004 року, на думку суду є хибним.

           В судовому засіданні  достовірно встановлено та доведено, що за час спільного проживання сторонами було збудовано міні-готель на полонині «Драгобрат», на який рішенням Рахівського районного суду від 10 травня 2005 року визнано за ОСОБА_5 право власності. При цьому, знову ж таки у тексті рішення, зокрема, у викладенні позовних вимог чітко вказано: «відповідно до розпорядження голови Рахівської РД від 12 листопада 2004 року йому, тобто ОСОБА_5 дозволено виготовлення виконавчого креслення на вже збудований міні-готель, вартість споруди становить 114154 грн., а готовність згідно довідки Рахівського районного БТІ № 80 від 10 травня 2005 року становить 100%.

            Крім того, у матеріалах справи міститься технічна документація (виконавчі обмірні креслення), міні- готелю, що також підтверджують той факт, що станом на 2005 рік, міні-готель вже був збудований. Таким чином, даними доказами беззаперечно доведено, що спірний міні-готель був збудований під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі та під час їх спільного проживання.

           Разом з цим,  в період спільного проживання ОСОБА_5, зокрема 9 березня 2004 року, ОСОБА_5 було придбано земельну ділянку в АДРЕСА_1, загальною площею 0,05 га, з усіма обтяженнями, обмеженнями та сервітутами. У п. 1.4 Договору купівлі-продажу вказано: «на земельній ділянці розташовані будівлі та споруди, що належать покупцеві на праві приватної власності». Тому об’єктом спільної сумісної власності подружжя, є на думку суду й вищевказана земельна ділянка. Право власності ОСОБА_5 на дану земельну ділянку підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку від 07.06.2004 року.

           У відповідності до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

          Незважаючи на наведені обставини, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, ОСОБА_5 відчужив належне йому та його дружині, на праві спільної сумісної власності вище наведене нерухоме майно.

            А саме, 24 вересня 2004 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки, ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 земельну ділянку площею 200 м.кв., яка розташована в АДРЕСА_1.

            15 березня 2007 року ОСОБА_5 уклав договір дарування будівлі та земельної ділянки площею 0,05 га, на якій розташована дана будівля, що знаходяться в АДРЕСА_1, за яким подарував вказане майно ОСОБА_4. Таким чином, частину земельної ділянки, яка перебувала у спільній частковій власності ОСОБА_5 відчужив двічі, що є грубим порушенням діючого законодавства.

            При цьому, укладаючи, 15 березня 2007 року, договір дарування з ОСОБА_4, ОСОБА_5 подав нотаріусу заяву, в якій ствердив, що «в шлюбі не перебуває і ні з ким не проживає однією сім’єю без укладення шлюбу. Нежитлова будівля, яка розташована в АДРЕСА_1»та земельна ділянка площею 0,05 г є його особистою приватною власністю, оскільки набуті під час не перебування ним у шлюбі, особи, які б могли поставити питання про визнання за ними права власності на земельну ділянку та будівлю ( чи їх частки), в тому числі відповідно до ст.ст. 65, 74 та 97 СК України відсутні». З даною заявою був ознайомлений і обдарований ОСОБА_4, про що на заяві міститься його власноручний напис.

             Однак, судом встановлено і не заперечено сторонами, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 являються рідними братами, таким чином підписуючи вищезгадану заяву у нотаріуса, ОСОБА_4 достовірно  й точно знав, що ОСОБА_5 на даний час перебуває у зареєстрованому шлюбу, має на утриманні неповнолітню дитину та дає нотаріусу завідомо недостовірну інформацію щодо свого сімейного стану. Тому суд не може вважатиОСОБА_4 добросовісним набувачем майна за договором дарування.

          Отримавши у власність будівлю міні-готельного комплексу та земельну ділянку під ним, ОСОБА_4 розпорядився вказаним майном, зокрема уклав іпотечний договір № 11/4-/1140 від 25 липня 2007 року з АКПІБ Промінвестбанк в м. Рахів, за яким, виступаючи майновим поручителем по зобов’язаннях ОСОБА_5, заклав іпотеку належну йому нежитлову будівлю, загальною площею 276,59 кв.м., розташовану в АДРЕСА_1.    

           За таких обставин, суд вважає, що позивачкою та її представником доведено той факт, що вищевказаними договорами порушено право приватної сумісної власності позивачки на майно, що набуте під час перебування її у шлюбі з відповідачем, тому вказаний договір іпотеки слід також визнати недійсним, оскільки він порушує право позивачки на вільне володіння, розпорядження її частиною майна, а також тому, що без її згоди вказане майно знаходиться в іпотеці і надалі може бути звернено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

          За змістом ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою; при укладенні догорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і держаної реєстрації, а також договорів стосовно цінового майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово; згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

           З цього випливає, що ОСОБА_5 незаконно уклав договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_6, а також договір дарування земельної ділянки та споруди, що розташовані на полонині АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 Оскільки відповідачами не доведено факту надання нотаріально посвідченої згоди на укладення таких договорів, на момент укладення даних договорів, дружиною ОСОБА_5 –ОСОБА_2

            Також підлягає до задоволення вимога позивачки про визнання за нею права власності на Ѕ частину приміщення міні-готелю загальною площею 279,59 м.кв. та на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,05 га під цим міні-готелем, що розташований в АДРЕСА_1, що відповідає положенням ст. 392 ЦК України.

          Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 грунтуються на вимогах закону, доведені відповідними доказами, і заперечення відповідачів не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, суд вважає, що позов підлягає до задоволенню в повному обсязі.  

          Відповідно до п.2 ч.3 ч.4 ст. 79 ЦПК України, до судових витрат віднесені витрати на сплату судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та витрати на правову допомогу.   

        При вирішенні питання про стягнення з відповідачів на користь позивачки судових витрат, а саме судового збору, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового розгляду, витрат на правову допомогу суд, виходить з положень ч.1 ст.88 ЦПК України, у відповідності до якої стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.     

      Позивачкою надано до суду документально підтверджені документи про сплату судового збору в сумі 1700 грн., 30 грн. про сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 2 від 24.03.2009 року  про сплату адвокату ОСОБА_9  витрат на правову допомогу в сумі 2500 грн., тому вони підлягають стягненню з відповідачів на користь позивачки у повному обсязі.  

           Керуючись ст.ст. 10, 58, 60, 61, 88, 208, 209, 212, 213, 214 ЦПК України, суд,

         В И Р І Ш И В :

           Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити.

        Визнати за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину приміщення міні-готелю загальною площею 276,59 м.кв. та на Ѕ частину земельної ділянки площею 0,05 га під цим міні-готелем, що розташований в АДРЕСА_1.

      Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки 200 кв.м., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 24 вересня 2004 року, посвідчений нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2227.

     Визнати недійсним договір дарування міні-готелю та земельної ділянки, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Рахівського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 1288.

         Визнати недійсним іпотечний договір за № 1140/1140 від 25 липня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПІБ в м. Рахів».

       Стягнути з відповідачів, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі філії «Відділення ПІБ в м. Рахів», солідарно, на користь ОСОБА_2 4230 гривень судових витрат.  

       Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд. Апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                          Суддя: Тулик І.І.

З оригіналом вірно,

Суддя Рахівського районного суду:                                                            Тулик І.І.