НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 2-113/11/2211
20.06.2011 Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:
головуючого-судді Стасюк Р. М.
при секретарі –Федорчук Л.О. .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нетішині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ,третя особа - Комунальне підприємство Нетішинської міської ради " Житлово-комунальне обєднання" про визнання особи втратившою право користуватися житловим приміщенням , зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третіх осіб – КП НМР «ЖКО», орган опіки та піклування ВК НМР про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру та виселення з квартири, визнання втратившим право користування житлом та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третьої особи – КП НМР «ЖКО»про визнання особи втратившою право користуватися житловим приміщенням., -
ВСТАНОВИВ:
09.01.2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи втратившою право користуватися житловим приміщенням. На підтвердження своїх вимог вказує, що відповідач в добровільному порядку вибула в м. Київ. Будь-яких перешкод в користуванні житлом для відповідачки ним не чиниться. Тому вважає, що відповідачка втратила право користування спірною квартирою.
Рішенням Нетішинського міського суду від 05.02.2007 року позов задоволено, визнано ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 08.06.2010 року рішення Нетішинського міського суду від 05.02.2007 року скасовано. Справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно розпорядження голови суду справа була передана на розгляд судді Стасюк Р.М.
У ході попереднього судового засідання представником ОСОБА_2 було подано зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третьої особи – КП НМР «ЖКО» про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру та виселення з квартири, визнання втратившим право користування житлом. На підтвердження своїх вимог вона вказує, що в квартиру по АДРЕСА_1 вселилась разом із сином ОСОБА_4, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 Через погіршення відносин між ними шлюб було розірвано, спочатку 15.08.1995 року, потім 30.05.2003 року. Оскільки ОСОБА_1 не допомагав їй із сином ОСОБА_4, вона була змушена шукати додатковий заробіток, так як працюючи за договором в ТОВ «Кранове господарство» УБ ХАЕС отримувала невелику зарплату. Таку додаткову роботу, за строковим договором, вона змогла знайти в ТОВ «Екомат» с. Підгірці Обухівського району Київської області. Починаючи з кінця 2006 року, в результаті отриманої травми змушена була тривалий час лікуватися, що в свою чергу не давало можливості навіть періодично користуватися квартирою. Після повернення ОСОБА_1 із за кордону, він змінив замки на вхідних дверях, а вона за рекомендацією лікарів СМСЧ-4, щоб не нервуватися, змушена була повернутися до своєї матері і продовжувати працювати згідно укладеної трудової угоди. Приїжджаючи в м. Нетішин зупинялась у знайомих. В березні 2010 року, повернувшись з новонародженим сином в м. Нетішин з’ясувалось, що рішенням суду від 05.02.2007 року її визнано такою, що втратила права на житло. Незважаючи, що дане рішення скасовано, вона не має можливості проживати в спірній квартирі. Вважає, що ОСОБА_3 проживає в квартирі без законної підстави, так як вселилась туди в липні 2010 року, тоді як ОСОБА_1 не був вже квартиронаймачем, оскільки знявся з реєстрації та зареєструвався за новим місцем проживання в травні 2010 року.
31.08.2010 року ОСОБА_3 пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_2, третьої особи – КП НМР «ЖКО» про визнання особи втратившою права користування житловим приміщенням. На підтвердження своїх вимог вона вказує, що 11.03.2010 року зареєструвалась разом із сином ОСОБА_5 в квартирі по АДРЕСА_1. Вважає, що оскільки ОСОБА_2 вибула в грудні 2003 року в добровільному порядку разом з усім своїм майном на інше постійне місце проживання в м. Київ, то вона втратила право користування спірною квартирою. За даних обставин вона не потребувала її згоди на вселення та користування жилою площею в АДРЕСА_1, оскільки таку згоду отримала від ОСОБА_1, з яким проживає однією сім’єю. Будь яких перешкод в користуванні квартирою ОСОБА_2 не чинила.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник – адвокат ОСОБА_6 позов підтримали та просили його задоволити з мотивів викладених в позовній заяві. Прооти задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 заперечували в повній мірі.
Представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні позов своєї довірительки підтримала, проти позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_3 заперечувала.
Представник ОСОБА_3 – ОСОБА_8 позов своєї довірительки підтримала, проти позову ОСОБА_2 заперечувала.
Представник третьої особи - органу опіки та піклування ВК НМР при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.
Представник третьої особи - комунального підприємства Нетішинської міської ради “Житлово-Комунальне об’єднання” в судове засідання не з’явився, подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи у його відсутність.
Заслухавши сторони, третю особу, свідків, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст.60 ч.1, ч. 4 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.61 ЦПК України. Доказування не повинно ґрунтуватися на припущеннях. Доказами в розумінні ст.57 ЦПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статей 3, 11, 15 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Цивільні права і обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Право громадян на житло закріплено ст.47 Конституції України. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст.58 ЖК УРСР на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.
09.03.1995 року ОСОБА_1 з сім’єю було видано ордер №2121 на зайняття жилого приміщення за адресою АДРЕСА_1. Факт отримання ордеру сторонами не заперечується.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 ЖК України особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Враховуючи вищевикладене ОСОБА_2 набула права користуватися спірною квартирою з моменту вселення.
Відповідно до ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Факт вибуття на інше постійне місце проживання не заперечується ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_9, яка підтвердила його реєстрацією за адресою свого місця проживання.
Таким чином, ОСОБА_1 втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 в зв’язку з вибуттям на інше постійне місце проживання з 21.05.2010 року, що стверджується наявною в матеріалах справи копією талона реєстрації місця проживання в Україні.
ОСОБА_1 та представником ОСОБА_3 подано клопотання про застосування позовної давності щодо позовних вимог ОСОБА_2 Дане клопотання задоволенню не підлягає, так як суд приходить до висновку про поважність причин пропуску ОСОБА_2 строку позовної давності, а саме тривалим лікуванням, характером та умовами роботи та запевненням ОСОБА_9, з якою у неї був постійний зв'язок і в якої вона зупинялась приїжджаючи в м. Нетішин, про тривалий ремонт в спірній квартирі. Крім того, знаючи про створення ОСОБА_1 нової сім'ї, вона не хотіла заважати, оскільки вважала, що порушення її прав не існує.
Відповідно до ч.1 ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
ОСОБА_3 вселилась у спірну квартиру у березні 2007 року. 11.03.2010 року, вона разом із сином ОСОБА_5 була зареєстрована по АДРЕСА_1, що стверджується наявною в матеріалах справи копією талона реєстрації місця проживання в Україні.
Оскільки реєстрація у спірній квартирі відбулася до скасування рішення Нетішинського суду про втрату ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1, єдиним квартиронаймачем на той час був ОСОБА_1 який дав згоду на таку реєстрацію, тому вона була проведена відповідно до норм чинного законодавства.
Враховуючи вищевикладене в частині позовних вимог ОСОБА_2 про виселення ОСОБА_3 із спірної квартири слід відмовити.
У члена сім'ї наймача, включеного до ордера на заселення жилого приміщення, право користування останнім виникає у зв'язку із включенням до ордера, а не у зв'язку із вселенням у це приміщення.
Враховуючи, що рішення про втрату ОСОБА_2 права користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано, позовна вимога про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру підлягає задоволенню.
Зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання особи втратившою права користування житловим приміщенням з підстав вибуття на інше постійне місце проживання задоволенню не підлягає, так як відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12.04.1985 р №2, суд може визнати особу такою, що втратила право користування жилим приміщенням, лише з однієї, зазначеної позивачем підстави, передбаченої ст. 71 або ст. 107 ЖК. Змінити підстави позову суд вправі тільки за згодою позивача.
Суду не надані докази вибуття ОСОБА_2 на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті.
Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Керуючись ст.ст. 64,65,107 ЖК України, ст. ст. 10,60, 88, 209, 212, 213, 214,215 ЦПК України
В И Р І Ш И В:
В позові ОСОБА_1 відмовити.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволити частково.
Усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом вселення ОСОБА_2 в дану квартиру.
Визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 в зв’язку з вибуттям на інше постійне місце проживання.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 – 8,50 грн. грн. державного мита, 18,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу,
В решті позовних вимог відмовити.
В зустрічному позові ОСОБА_3 відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Хмельницької області протягом десяти днів з дня його проголошення через Нетішинський міський суд.
Суддя : Стасюк Р. М.