Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Журавльова О.О.,

суддів Тофана В.М., Михайлова М.В.

при секретарі судового засідання   Петрова О.С.

за участю представників сторін:

від позивача:  Гальперін О.Ю. за довіреністю від 15.12.2005р. №118                                        

від відповідачів: ОСОБА_1 за довіреністю від 27.02.2006р. №58

                              ОСОБА_2 -СПД  

розглянувши  у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна”        

на рішення господарського суду Одеської    області від  27 лютого 2006 року

у справі №15/09-06-106

за позовом  Закритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна”        

до  1) Відкритого акціонерного товариства „АТП-15106”

     2) Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2

про стягнення 33028,30 грн., -    

В С Т А Н О В И В:         

          ЗАТ „АСК „Інго Україна” звернулась до господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ВАТ „АТП-15106” 33028,30 грн., що є сумою сплаченого позивачем страхового відшкодування за шкоду, яка виникла внаслідок ДТП за участю транспортного засобу водія відповідача.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27 лютого 2006 року у справі №15/09-06-106  (суддя Петров В.С.) ЗАТ „АСК „Інго Україна”  відмовлено у задоволені позову, з огляду на те, що позивачем не доведено вину водія ОСОБА_2 у скоєні ДТП 13.07.2003р., а також не доведені підстави для стягнення з СПД ОСОБА_2 суми сплаченого страхового відшкодування.

Позивач із судовим рішенням не згодний, в апеляційній скарзі просить його скасувати і прийняти рішення, яким позов задовольнити, з посиланням при цьому на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.

За доводами позивача, в порушення вимог п.4 Роз'яснень ВАСУ від 01.04.1994р. №02-5/215 „Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди”, суд першої інстанції самостійно не вирішив питання щодо наявності вини у діях Федченка І.Л. чи ОСОБА_2, а лише послався на те, що вина ОСОБА_2 в порушенні правил дорожнього руху в судовому порядку доведена не була.  Також судом першої інстанції неправильно встановлено, що ОСОБА_2 не перебував у трудових відносинах з ВАТ „АТП-15106” та користувався автомобілем на підставі укладеного з  ВАТ „АТП-15106” договору оренди транспортного засобу НОМЕР_1 від 24.03.2003р., так як  у ОСОБА_2 відсутній тимчасовий реєстраційний талон, який відповідно до п.15 Постанови КМУ від 07.09.1998р. видається підрозділами ДАІ якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження ним.

З апеляційною скаргою позивача не згодний відповідач у справі (ВАТ „АТП-15106”), у судовому засіданні його представник  просив суд залишити оскаржуване судове рішення без змін, а апеляційну скаргу позивача -без задоволення, з посиланням при цьому на те, що відповідно до ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, а СПД ОСОБА_2 є орендарем транспортного засобу згідно укладеного з ВАТ „АТП-15106” договору оренди. 

Залучений до участі у справі апеляційним господарським судом в якості іншого відповідача Суб'єкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2 також не згодний з апеляційною скаргою позивача і просив суд залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення -без змін, з посиланням при цьому на те, що його вина у скоєні ДТП відсутня, що підтверджується  постановою Малиновського райсуду м. Одеси від 06.08.2003р.

На підставі ст.77 ГПК України у судовому засіданні оголошувалась  перерва до 20.06.2006р.

Відповідно до ст.85 ГПК України, у судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційним господарським судом встановлено: 

ЗАТ „Акціонерна страхова компанія „Остра-Київ”, яке перейменоване у ЗАТ „АСК „Інго Україна” згідно із ст.1 Статуту останнього, 12.03.2003р. уклало з громадянином ОСОБА_3 договір страхування наземного транспорту -страховий поліс НОМЕР_2,  відповідно до якого автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1 державний номер НОМЕР_3 застрахований від ризику аварії.

Згідно наявної у матеріалах справи довідки Державтоінспекції ОМУ УМВС України в Одеській області, 13.07.2003р. на АДРЕСА_1 сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_1 державний номер НОМЕР_3 отримав механічні пошкодження. Іншим учасником ДТП був ОСОБА_2, який керував автомобілем ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4 і  відносно якого робітниками ДАЇ складений адміністративний протокол про порушення п.8.7.3 ПДР і про притягнення його до адміністративної відповідальності.

Дані обставини встановлені у постанові Малиновського райсуду м. Одеси від 06.08.2003р. і відповідно до вимог ч.4 ст.35 ГПК України не потребують доказування.

Після настання страхового випадку, на підставі рахунку-фактури №СФ-0000560 від 17.07.2003р., страхового акту №3567 від 06.08.2003р., заяви про виплату страхового відшкодування від 17.08.2003р., позивач виплатив  страхове відшкодування у розмірі 33028,30 грн., що підтверджується платіжним дорученням №5911 від 08.08.2003р., а 10.01.2006р. подав до господарського суду Одеської області позов про стягнення з ВАТ „АТП-15106” сплаченої суми страхового відшкодування, з посиланням при цьому на те, що  шкода спричинена робітником відповідача ОСОБА_2

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо іншій розмір не встановлений законом. Аналогічні положення містяться і у ст.27 Закону України „Про страхування”, згідно з якою, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, із змісту вищенаведених правових норм випливає, що позивач у справі повинний довести вину відповідача у заподіяній шкоді.

Але, обставини справи свідчать, що шкода автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_1 державний номер НОМЕР_3 завдана внаслідок зіткнення двох автомобілів, зокрема, як автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_1 державний номер НОМЕР_3,  так і   автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4. 

При цьому, володільцем автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_1 державний номер НОМЕР_3 являється ОСОБА_3, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу, а володільцем автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4 являється СПД -фізична особа  ОСОБА_2, який,  до того ж, і  керував автомобілем під час дорожньо -транспортної   пригоди.  Дане підтверджується наявним у матеріалах справи договором оренди транспортного засобу, який 24.03.2003р. укладений між ВАТ „АТП-15106” (Орендодавець) і СПД -фізичною особою ОСОБА_2 (Орендар) і спростовує доводи позивача про те, що ОСОБА_2 являється робітником відповідача у справі.

Такі обставини щодо володіння на підставі договору оренди СПД - фізичною особою ОСОБА_2 автомобілем ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4 встановив і суд першої інстанції, більш того, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з  СПД -фізичної особи ОСОБА_2 суми сплаченого позивачем страхового відшкодування. Тобто, суд першої інстанції фактично прийняв рішення, яке стосується прав і обов'язків  СПД -фізичної особи ОСОБА_2, але не залучив останнього до участі у справі, що відповідно до  п.3 ч.3 ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а отже і прийняття нового рішення у справі про відмову у задоволені позову, з наступних мотивів.  

Як вище встановлено апеляційним господарським судом, шкода автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_1 державний номер НОМЕР_3 завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самими їх володільцями, а тому її відшкодування відбувається за правилами ч.1 ст.1188 ЦК України, згідно з якою, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Тобто, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Ухвалою від 16.05.2006р. апеляційний господарський суд залучив до участі у справі СПД -фізичну особу ОСОБА_2, який є володільцем одного із джерел підвищеної небезпеки -  автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4.

Але, згідно оригіналу наданої СПД -фізичною особою ОСОБА_2 довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців НОМЕР_5, останній станом на 16.06.2006р.  виключений з реєстру,  а отже не є особою, яка за правилами ст.ст.1,21 ГПК України може бути відповідачем у господарській справі. Тому на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України апеляційний господарський суд припиняє провадження у справі відносно відповідача  СПД -фізичної особи ОСОБА_2

Разом з тим, оскільки апеляційний господарський суд встановив, що відповідач у справі ВАТ „АТП-15106” на момент ДТП не було володільцем джерела підвищеної небезпеки (автомобіль ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4), а водій  автомобілю ІНФОРМАЦІЯ_2 державний номер НОМЕР_4 ОСОБА_2 не є  робітником ВАТ „АТП-15106”, то правові підстави для притягнення ВАТ „АТП-15106” до відповідальності щодо відшкодування шкоди відсутні. Дане є підставою для відмови у задоволені позовних щодо стягнення з ВАТ „АТП-15106” сплаченої позивачем суми страхового відшкодування.

Не додержання ВАТ „АТП-15106” вимог п.15  Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою КМУ від 07.09.1998р. №1388,  не може свідчити про відсутність між СПД -фізичною особою ОСОБА_2 і ВАТ „АТП-15106”  орендних відносин, а тому посилання  скаржника на такі обставини є недоцільними. 

Керуючись п.1 ч.1 ст.80, ст.ст.99,101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна”    задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Одеської області від 27 лютого 2006 року у справі №15/09-06-106 скасувати.

3.У задоволенні позову Закритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна”    відносно Відкритого акціонерного товариства „АТП-15106”  відмовити.

        У задоволені позову  Закритого акціонерного товариства „Акціонерна страхова компанія „Інго Україна” відносно Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_2 провадження у справі припинити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.