РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 рокуСправа №160/25140/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №0463500013165 від 10.09.2024р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.09.2024р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та, з урахуванням уточненого адміністративного позову від 24.09.2024р., просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача №0463500013165 від 10.09.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути її заяву від 03.09.2024 про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 03.09.2024р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058), до якої надала всі необхідні документи. Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046350013165 від 10.09.2024р. позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу — 31 рік. Позивач вважає таке рішення пенсійного органу протиправним, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 02.10.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.31).

14.10.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, у якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що до згідно документів, доданих до заяви про призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 29 років 10 місяців 13 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону № 1058; до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.10.2006 по 30.09.2007 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки в індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за цей період (а.с.36-38,41-42).

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 02.12.2024р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

03.09.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, до якої надала, зокрема, трудову книжку НОМЕР_1 від 21.11.1984р., що підтверджується копією оспорюваного рішення №046350013165 від 10.09.2024р. (а.с.13,43) та не заперечується учасниками справи.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №046350013165 від 10.09.2024р. позивачеві було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу — 31 рік, що підтверджується змістом копії відповідного рішення (а.с.13,43).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача №0463500013165 від 10.09.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з чим позивач просить відновити її права шляхом визнання такого рішення відповідача протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути її заяву від 03.09.2024 про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.4 ст.42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058) встановлено, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі.

Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме  страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати їй проводиться перерахунок пенсії з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу, тобто період, за який сплачено страхові внески, після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, при цьому, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати працівника – застрахованої особи.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у з 18.01.2006р. по 30.09.2007р. позивач працювала у ФОП ОСОБА_2 на посаді продавця за трудовим договором від 18.01.2006р. №21 зареєстрованим в Тернівському міському центрі зайнятості, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.11-12,47-50).   

При цьому, період з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. не було зараховано відповідачем до страхового стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, оскільки в індивідуальних відомостей про застраховану особу Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Довідка ОК-5) відсутня інформація про нарахований дохід та сплачені внески за цей період, що підтверджується змістом відзиву на адміністративний позов (а.с.36-38,41-42).

Разом з тим, слід зазначити, що позивач, як застрахована особа, не повинна нести відповідальність за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної та своєчасної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачеві таких періодів.

Зазначеної правової позиції дотримується і Верховний Суд у своїх постановах від 20.03.2019р. у справі №688/947/17, від 24.05.2018р. у справі № 490/12392/16-а та від 01.11.2018р. у справі № 199/1852/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд  не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина  2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства  України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем рішення №0463500013165 від 10.09.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом, наявних в матеріалах справи доказів та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачами жодними доказами.

Відповідно до ст.19 Конституції України  органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів  владних  повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З  урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем рішення №0463500013165 від 10.09.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд приходить до висновку, що відповідач, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв`язку із не зарахуванням спірного періоду роботи, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача №0463500013165 від 10.09.2024р. про відмову в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв`язку з чим позовні вимог позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також і підлягають задоволенню похідні позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути її заяву від 03.09.2024 про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виходячи з того, що судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії у зв`язку із не зарахуванням наведеного періоду її роботу та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист  прав  людини і основоположних свобод  передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі «Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення  передбачає  виплату  певних  надбавок, і дотримано всі вимоги,  необхідні для цього, органи державної влади не можуть  свідомо  відмовляти  у  цих  виплатах  доки  відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути її заяву від 03.09.2024 про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції №46708425 від 12.09.2024р. у розмірі 1211,20 грн. (а.с.7,30).

Керуючись  ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №0463500013165 від 10.09.2024р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №0463500013165 від 10.09.2024р. про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 01.10.2006р. по 30.09.2007р. згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , та повторно розглянути її заяву від 03.09.2024 про призначення пенсії відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.О. Конєва