ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/3521/24 Справа № 214/4857/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року                                                                м.Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого                         ОСОБА_2

суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

секретар                                 ОСОБА_5

за участю прокурора                 ОСОБА_6                

захисника                         ОСОБА_7                

обвинуваченого                 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому  засіданні в режимі відеоконференції матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7  на ухвалу Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2024 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, -

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2024 року продовжено ОСОБА_8 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 02.01.2025 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.

Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, а також, що ризики, які були підставою для обрання запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою.  Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м`які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.

В апеляційній скарзі захисник  ОСОБА_7  просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора відмовити та застосувати до ОСОБА_8  запобіжний захід, який не пов`язаний з реальним позбавленням волі, а саме цілодобовий домашній арешт за адресою АДРЕСА_1 , або  альтернативу у виді грошової застави в розмірі 80-ти мінімумів доходів для працездатних осіб з покладанням на нього обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно продовжив  ОСОБА_8  запобіжний захід у виді тримання під вартою, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів причетності  ОСОБА_8  до інкримінованого йому злочину, а обвинувачення носить формальний характер та є мінімально обґрунтованим. Зазначає, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Звертає увагу, що одна лише тяжкість імовірного покарання не може бути підставою для продовження строку тримання під вартою. Судом не враховано, що обвинувачений самостійно прибув на підконтрольну Україні територію, достовірно знаючи, що його підозрюють у державній зраді, для зустрічі із представниками правоохоронних органів та передання їм відомостей про дислокацію окупаційних військ в м. Херсон. Обвинувачений, маючи можливість, не виїхав через територію анексованого Криму до третьої країни, а також самостійно прийшов до тимчасового місця дислокації управління СБУ в Херсонській області, отримав повідомлення про підозру та самостійно з`явився до Саксаганського районного суду м. Кривий Ріг, де йому було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вказує, що під час надання оцінки можливості обвинуваченого переховуватися від суду, судом не взято до уваги: відсутність у ОСОБА_8 можливості скористатися паспортами для виїзду за кордон, оскільки вони вилучені 20.04.2022 року; заборону перетину кордону, як депутату міської ради, а також, у разі перебування під цілодобовим домашнім арештом з носінням електронного засобу контролю та покладенням певних обов`язків, відсутність можливості перетину кордону. З урахуванням встановлених обставин, вважає ризик переховування вкрай низьким, та який, на його думку, може бути нівельований шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу. Суд не врахував, що обвинувачений виключно позитивно характеризується, раніше не судимий, є підприємцем та меценатом міста Херсон, має стійкі соціальні зв`язки, родину в якій утримує та виховує 6 дітей, наявність постійного місця проживання у АДРЕСА_2 . Зазначає, що обвинувачений перебуває під вартою понад 2 роки 5 місяців, що є тривалим та понад розумним строком, з перебігом якого наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, суттєво зменшилась. Наголошує, що ні прокурором, ні судом не доведено, що інші, менш суворі запобіжні заходи не забезпечать належну процесуальну поведінку обвинуваченого. 

       Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.

       Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.

       Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, визначених у п. 1-5 частини 1 вказаної статті.

Підставами застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Хоча зміст поняття «достатні підстави» не має чіткого законодавчого визначення, аналіз кримінального судочинства свідчить про те, що такими підставами є передбачувана небезпека вчинення обвинуваченим протиправних дій, зазначених у ч. 1 ст. 177 КПК України, та дозволять суду на основі закону та внутрішнього переконання зробити висновок про необхідність обрання запобіжного заходу.

У кримінальному судочинстві поняття ризиків передбачає як тактичні ризики, так і конкретні небажані для кримінального провадження наслідки поведінки підозрюваних та обвинувачених.

Відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою є заходом забезпечення кримінального провадження, тобто заходом кримінального процесуального примусу, оскільки такий захід дає можливість виявляти та зберігати докази, запобігти прогнозованій протиправній поведінці чи унеможливити ухилення від слідства та суду обвинуваченого. Такий превентивний та забезпечувальний захід спрямований на недопущення можливої протидії з боку обвинуваченого провадженню у кримінальній справі, та є ефективним засобом коригування його неправомірної поведінки.

Обмежуючи конституційні права обвинуваченого у вчиненні злочину, запобіжні заходи виконують позитивну роль, реалізуючи у кримінальному процесі матеріально-правовий принцип крайньої необхідності: завдання меншої шкоди, щоб запобігти більшій шкоді.

Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КПК України, а саме у державній зраді, тобто діянні, умисно вчиненому громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній та економічній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту вчиненого в умовах воєнного стану і наданні іноземній державі допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 02.01.2025 року  включно.

Клопотання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого прокурор мотивував тим, що не перестали існувати ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, що ОСОБА_8 , перебуваючи на волі, може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, що стало підставою для продовження строку обраного запобіжного заходу.

Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість ймовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000р, у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.

Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти суспільства в цілому.

У даному кримінальному провадженні суспільний інтерес є істотним та актуальним.

Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.

Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково, тобто поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної небезпеки України, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за який передбачене максимальне покарання у виді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, з конфіскацію майна, маючи подвійне громадянство та користуючись правами громадян інших держав, обвинувачений може намагатись уникнути відповідальності за кримінальне правопорушення, у якому він обвинувачується та переховуватися від суду з метою уникнення покарання, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_8 своїх процесуальних обов`язків.

Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров`я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м`які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.

При цьому, розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання ОСОБА_8 під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

       Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_8 .

       Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.

Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.

       Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо невизначення альтернативного виду запобіжного заходу – застави, оскільки згідно з вимогами ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.

       Апеляційний суд звертає увагу, що при вирішенні питання про необхідність продовження застосування запобіжного заходу у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є питання наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, продовження існування яких в даному випадку було беззаперечно встановлено.

       Фактичні обставини та зміст обвинувачення у кримінальному провадженні не є предметом розгляду у справах даної категорії.

Доводи апеляційної скарги захисника про те, що обвинувачений не переховувався від правоохоронних органів та самостійно виїхав з окупованої території на підконтрольну Україні територію для зустрічі із представниками правоохоронних органів та передання їм відомостей про дислокацію окупаційних військ в м. Херсон, достовірно знаючи, що його підозрюють у державній зраді, суд апеляційної інстанції також не бере до уваги, оскільки наведені факти є предметом судового розгляду у сукупності із всіма наявними доказами та їх оцінкою відповідно до вимог ст. 91 КПК України.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що обвинувачений виключно позитивно характеризується, раніше не судимий, є підприємцем та меценатом міста Херсон, має стійкі соціальні зв`язки, родину в якій утримує та виховує 6 дітей, наявність постійного місця проживання у АДРЕСА_2 , перед окупацією міста сховав зброю ЗСУ, яку повернув після деокупації, під час окупації переховував військовослужбовців ЗСУ та в подальшому сприяв їх евакуації, не виключають на даний час наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов`язків.

Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 – 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу  Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 05 листопада 2024 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 залишити без змін.                        Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.

Судді