Справа № 202/14013/24

Провадження № 1-кс/202/8202/2024

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року                                                                м. Дніпро

Слідчий суддя Індустріального районного суду м. Дніпропетровська ОСОБА_1 за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Індустріального районного суду м. Дніпропетровська клопотання прокурора Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 про арешт майна, подане в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12023020100000371 від 25 липня 2023 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.190 (в ред.чинній до 11.08.2023), ч.4 ст.190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська надійшло зазначене клопотання в якому прокурор просить накласти арешт у кримінальному провадженні №12023020100000371 від 25 липня 2023 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.190 (в ред.чинній до 11.08.2023), ч.4 ст.190 КК України, на тимчасово вилучені 27.11.2024 під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації та фактичного мешкання ОСОБА_5 речі, а саме: грошові кошти у сумі 20 700 грн; верхній одяг, а саме жилетка чорного кольору та кофта.

В обґрунтування вказаного клопотання слідчий посилається на те, що у невстановлені час та місці, але не пізніше 02.05.2024, у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник кримінально-протиправний умисел спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , достовірно усвідомлюючи, що в Україні відповідно до Указу Президента України ОСОБА_8 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ, введено воєнний стан на всій території України, який останній раз продовжено до 14.02.2024, діючи з корисливих мотивів, розробили алгоритм шахрайських дій.

Відповідно до алгоритму вчинення злочинів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з невстановленого досудовим розслідуванням місця отримували бази даних громадян України - клієнтів мобільного оператора ПрАТ «Київстар», з їх анкетними даними, у тому числі прізвищем, ім`ям, датою та місцем народження, найменуванням банківської установи, у якій ті є клієнтами, адресою проживання тощо.

У подальшому, ОСОБА_7 , діючи до відведеної їй ролі, використовуючи спеціально придбані для вказаних цілей мобільні термінали, здійснювала дзвінки громадянам України, відповідно до отриманих баз даних, і у розмовах з потенційними потерпілими використовувала заздалегідь підготовлений «спітч», а саме заготовлений текст в якому прописана структура діалогу. Так, ОСОБА_7 , відповідно до «спітчу», в розмові з потенційними потерпілими представлялась співробітником відділу безпеки компанії зв`язку – мобільного оператора ПрАТ «Київстар» та повідомляла їм неправдиві відомості щодо вступу в силу Закону України «Про телекомунікацію», який зобов`язує користувачів пройти реєстрацію з мобільним оператором, повідомивши код, який надійшов у смс повідомленні. Надалі, ОСОБА_7 , отримавши таким чином доступ до особистого кабінету вебплатформи « ОСОБА_9 », пропонувала потерпілим встановити послугу «Сімбезпека», шляхом відповіді на виклик оператора-робота та натисканні на цифру «1» в якості підтвердження запиту, про те насправді вказаним підтвердженням потерпілі здійснювали перевипуск сім-карти на «E-sim» - електронну сім-карту, втрачаючи таким чином доступ до мобільного зв`язку та одночасно фінансовий номер телефону від особистих кабінетів облікових записів онлайнбанкінгу.

Отримавши фінансовий номер шляхом перевипуску сім-карти на «E-sim», ОСОБА_7 здійснює вхід до автоматизованих систем віддаленого доступу WEB-банкінгів різних банківських установ, які згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є програмно-технічним комплексом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою, використовуючи опції вказаного «Інтернет сервісу», здійснювала несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається та обробляється в автоматизованій системі, вчиняючи незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки, щодо переведення грошових коштів потерпілих на підконтрольні банківські рахунки, з яких ОСОБА_6 відповідно до відведеної йому ролі, здійснював зняття грошових коштів, тим самим останні незаконно заволодівають грошовими коштами потерпілих.

Так, у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 02.05.2024, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , реалізуючи свій єдиний кримінально-протиправний умисел, діючи відповідно до розробленого алгоритму злочинних дій, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб придбали базу даних громадян України, що містять їх анкетні дані, у тому числі прізвище, ім`я, дата та місце народження, найменування банківської установи, у якій ті є клієнтами, адресою проживання, тощо.

Маючи у вказаних базах даних анкетні дані громадянки України ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обрали останню об`єктом своїх злочинних посягань.

Надалі, 02.05.2024 ОСОБА_7 , діючи відповідно до відведеної їй ролі, перебуваючи у м. Кривий Ріг, точне місце досудовим розслідуванням не встановлено, використовуючи мобільний термінал з IMEI № НОМЕР_1 та сім-карткою НОМЕР_2 , об 11 годині 10 хвилин здійснила дзвінок на мобільний телефон з сім-карткою номером НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_10 .

У подальшому, ОСОБА_7 , реалізовуючи спільний з ОСОБА_6 злочинний умисел, у ході розмови з потерпілою, використовувала заздалегідь підготовлений «спітч», а саме: заготовлений текст, в якому прописана структура діалогу з потенційними потерпілими, отримала доступ до особистого кабінету ОСОБА_10 вебплатформи «Мій Київстар», а надалі вищевказаним способом, здійснивши перевипуск сім-карти з номером НОМЕР_3 , який належить потерпілій, на «E-sim», отримала доступ до особистих кабінетів онлайнбанкінгу АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Банк кредит Дніпро».

Продовжуючи, реалізацію спільного з ОСОБА_6 злочинного умислу, ОСОБА_7 перевела грошові кошти, розміщені на рахунках потерпілої ОСОБА_10 в АТ КБ «ПриватБанк» та АТ «Банк кредит Дніпро», на підконтрольні банківські рахунки, з яких ОСОБА_6 відповідно до відведеної йому ролі, здійснив зняття грошових коштів у м. Кривий Ріг, завдавши таким чином потерпілій ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 50247 гривень 83 копійки.

Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що у невстановлені час та місці, але не пізніше 02.05.2024, у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник кримінально-протиправний умисел спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

Реалізуючи свій кримінально-протиправний умисел ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , достовірно усвідомлюючи, що в Україні відповідно до Указу Президента України ОСОБА_8 від 24.02.2022 № 64/2022 та Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-ХІ, введено воєнний стан на всій території України, який останній раз продовжено до 14.02.2024, діючи з корисливих мотивів, розробили алгоритм шахрайських дій.

Відповідно до алгоритму вчинення злочинів ОСОБА_6 та ОСОБА_7 з невстановленого досудовим розслідуванням місця отримували бази даних громадян України - клієнтів мобільного оператора ПрАТ «Київстар», з їх анкетними даними, у тому числі прізвищем, ім`ям, датою та місцем народження, найменуванням банківської установи, у якій ті є клієнтами, адресою проживання тощо.

У подальшому, ОСОБА_7 , діючи до відведеної їй ролі, використовуючи спеціально придбані для вказаних цілей мобільні термінали, здійснювала дзвінки громадянам України, відповідно до отриманих баз даних, і у розмовах з потенційними потерпілими використовувала заздалегідь підготовлений «спітч», а саме заготовлений текст в якому прописана структура діалогу. Так, ОСОБА_7 , відповідно до «спітчу», в розмові з потенційними потерпілими представлялась співробітником відділу безпеки компанії зв`язку – мобільного оператора ПрАТ «Київстар» та повідомляла їм неправдиві відомості щодо вступу в силу Закону України «Про телекомунікацію», який зобов`язує користувачів пройти реєстрацію з мобільним оператором, повідомивши код, який надійшов у смс повідомленні. Надалі, ОСОБА_7 , отримавши таким чином доступ до особистого кабінету вебплатформи « ОСОБА_9 », пропонувала потерпілим встановити послугу «Сімбезпека», шляхом відповіді на виклик оператора-робота та натисканні на цифру «1» в якості підтвердження запиту, про те насправді вказаним підтвердженням потерпілі здійснювали перевипуск сім-карти на «E-sim» - електронну сім-карту, втрачаючи таким чином доступ до мобільного зв`язку та одночасно фінансовий номер телефону від особистих кабінетів облікових записів онлайнбанкінгу.

Отримавши фінансовий номер шляхом перевипуску сім-карти на «E-sim», ОСОБА_7 здійснює вхід до автоматизованих систем віддаленого доступу WEB-банкінгів різних банківських установ, які згідно Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» є програмно-технічним комплексом, та відповідно до Закону України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» є інформаційною (автоматизованою) системою, використовуючи опції вказаного «Інтернет сервісу», здійснювала несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається та обробляється в автоматизованій системі, вчиняючи незаконні операції з використанням електронно-обчислювальної техніки, щодо переведення грошових коштів потерпілих на підконтрольні банківські рахунки, з яких ОСОБА_6 відповідно до відведеної йому ролі, здійснював зняття грошових коштів, тим самим останні незаконно заволодівають грошовими коштами потерпілих.

Так, у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 02.05.2024, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , реалізуючи свій єдиний кримінально-протиправний умисел, діючи відповідно до розробленого алгоритму злочинних дій, у невстановлений досудовим розслідуванням спосіб придбали базу даних громадян України, що містять їх анкетні дані, у тому числі прізвище, ім`я, дата та місце народження, найменування банківської установи, у якій ті є клієнтами, адресою проживання, тощо.

Маючи у вказаній базі даних анкетні дані громадянки України ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обрали останню об`єктом своїх злочинних посягань.

Надалі, 02.09.2024 ОСОБА_7 , діючи відповідно до відведеної їй ролі, перебуваючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , використовуючи мобільний термінал з IMEI № НОМЕР_4 , приблизно о 13 годині здійснила дзвінок на мобільний телефон з сім-карткою номером НОМЕР_5 , який належить ОСОБА_11 .

У подальшому, ОСОБА_7 , реалізовуючи спільний з ОСОБА_6 злочинний умисел, у ході розмови з потерпілою, використовувала заздалегідь підготовлений «спітч», а саме: заготовлений текст, в якому прописана структура діалогу з потенційними потерпілими, отримала доступ до особистого кабінету ОСОБА_11 вебплатформи «Мій Київстар», а надалі вищевказаним способом, здійснивши перевипуск сім-карти з номером НОМЕР_5 , який належить потерпілій, на «E-sim», отримала доступ до особистого кабінету онлайнбанкінгу АТ КБ «ПриватБанк».

Продовжуючи, реалізацію спільного з ОСОБА_6 злочинного умислу, ОСОБА_7 перевела грошові кошти, розміщені на рахунку потерпілої ОСОБА_11 в АТ КБ «ПриватБанк», на підконтрольні банківські рахунки, з яких ОСОБА_6 відповідно до відведеної йому ролі, здійснив зняття грошових у м. Кривий Ріг, завдавши таким чином потерпілій ОСОБА_11 майнову шкоду на загальну суму 79594 гривні 19 копійок.

Таким чином, ОСОБА_6 підозрюється у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, а саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.

В ході досудового розслідування повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 3 ч.4 ст.190 КК України ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 .

Так, 27.11.2024 на підставі Ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації та фактичного мешкання ОСОБА_5 .

В ході обшуку вилучено речі та документи, які не входять до переліку вказаного в ухвалі слідчого судді та вважаються тимчасово вилученим майном, а саме: грошові кошти у сумі 20 700 грн;

верхній одяг, а саме жилетка чорного кольору та кофта; 27.11.2024 постановою слідчого вказані речі визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

       Вказане рішення обґрунтовано тим, що відповідно до ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

На підставі викладеного, прокурор звернувся до слідчого судді з даним клопотанням в якому просить накласти арешт з метою забезпечення речових доказів.

Прокурор в судовому засіданні підтримав клопотання та просив його задовольнити, посилаючись на доводи, викладені у клопотанні.

Захисник ОСОБА_4 надав суду письмові заперечення, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи, заперечував проти задоволення клопотання посилаючись на те, що вилучене майно не є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегло на собі його слідів, не було об`єктом кримінального правопорушення та жодним чином не може бути використане як доказ у даному кримінальному провадженні. Крім того зазначив, що в клопотанні відсутнє обгрунтування щодо походження вилучених грошових коштів, тоді як грошові кошти належать ОСОБА_13 та були зняті з картки банку з метою сплати за послуги СТО на якому знаходився на ремонті транспортний засіб. Просив відмовити в задоволенні клопотання в частині накладення арешту на автомобіль, інші вимоги клопотання залишив на розсуд суду.

Заслухавши пояснення, вивчивши клопотання, дослідивши надані слідчим матеріали кримінального провадження, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Пунктом 7 ч. 2 ст. 131 КПК України передбачено, що заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до вимог ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України).

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Як вбачається з клопотання, слідчий просить накласти арешт на транспортний засіб з метою забезпечення збереження речових доказів, проте належним чином не обгрунтовує те, що вказане майно відповідає критеріям, зазначеним в статті 98 КПК України.

Як вбачається з матеріалів клопотання, вказане в клопотанні майно вилучено 27.11.2024.

Клопотання про арешт майна було подано до суду 28.11.2024, тобто в межах строку, визначеного ч.ч.3, 5 ст. 171 КПК України.

Так, в судовому засіданні встановлено, що ДРУП №2 ГУНП в Дніпропетровській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12023020100000371 від 25 липня 2023 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст.190 (в ред.чинній до 11.08.2023), ч.4 ст.190 КК України.

Відповідно до протоколу обшуку від 27.11.2024 року, 27.11.2024 на підставі ухвали слідчого судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська було проведено обшук за адресою: АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації та фактичного мешкання ОСОБА_5 в ході якого було виявлено та вилучено речі та документи, які не входять до переліку вказаного в ухвалі слідчого судді та вважаються тимчасово вилученим майном, а саме: грошові кошти у сумі 20 700 грн; верхній одяг, а саме жилетка чорного кольору та кофта.

Відповідно до копії постанови слідчого від 27.11.2024, вищевказані речі та грошові кошти визнані речовими доказами у даному кримінальному провадженні.

Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").

Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх не застосування при зведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Слідчий суддя враховує обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, та приймає до уваги, що органом досудового розслідування доведено, що вилучене майно, а саме: верхній одяг, а саме жилетка чорного кольору та кофта, містить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження, за існування розумних підозр вважати, що це майно є доказом злочину, за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПК України та може бути використаним як доказ обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Також суд враховує наведені в клопотанні правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні.

Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.

Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст.170КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.

Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.

При накладенні арешту на вилучене майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

При вирішення питання про можливість накладення арешту на майно, слідчий суддя виходить з того, що матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого під час обшуку майна ознакам речових доказів,  а саме: верхнього одягу, а саме жилетки чорного кольору та кофту, які містять відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження, може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, не може бути арештованим майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Також, слідчий суддя звертає увагу на те, що слідчий суддя на цій стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті і не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких є накладення арешту на майно.

На думку слідчого судді, вимоги клопотання, на цьому етапі досудового розслідування, виправдовують втручання у права і інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження.

На підставі вищевикладеного, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання в частині накладення арешту на верхній одяг, а саме жилетку чорного кольору та кофту, підлягає задоволенню, оскільки зазначені предмети містять відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження, може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування.

Що стосуються накладення арешту на вилучені в ході обшуку грошові кошти, слідчий суддя приймає до уваги, що відповідно до копії виписки Укрсиббанка за картковим рахунком клієнта за період з 22.11.2024 року по 02.12.2024 року, вилучені в ході обшуку грошові кошти належать ОСОБА_13 , в той же час в клопотанні не конкретизовано, яким саме ознакам речових доказів відповідають зазначені грошові кошти та наявність яких саме обставини, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, передбачені статтею 91 КПК України, сторона обвинувачення має намір доводити за допомогою цього речового доказу, з огляду на об`єктивну сторону кримінальних правопорушень, які розслідуються у межах цього кримінального провадження. В зв`язку з чим, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання не підлягає задоволенню в частині накладення арешту на грошові кошти.

Керуючись ст. 7, 110, 131, 132, 167-168, 170-173, 175, 369-372, 376 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити частково.

Накласти арешт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №  12023020100000371 від 25 липня 2023 року, за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3  ст.190 (в ред.чинній до 11.08.2023), ч.4 ст.190 КК України, а саме: верхній одяг -  жилетку чорного кольору, кофту заборонивши володіння, користування та  розпорядження вищевказаним майном, до скасування арешту у встановленому КПК України порядку.

В задоволенні решти вимог клопотання відмовити.

Тимчасово вилучене майно – грошові кошти у сумі 20 700 грн. – повернути власнику ОСОБА_13 .

Копію ухвали негайно вручити слідчому, прокурору та іншим заінтересованим особам.

Ухвала підлягає негайному виконанню слідчим, прокурором.

Підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду в термін 5 днів з моменту її проголошення. Якщо ухвалу суду або слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Слідчий суддя                                                                 ОСОБА_1