ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року   ЛуцькСправа № 140/10517/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (вул. Кравчука, 22-В, м. Луцьк, Волинська область, 43026, код ЄДРПОУ 13358826) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії щодо нарахування та виплати підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб (згідно із Законом про Державний бюджет на відповідний рік), з 26.07.2024.

В обґрунтування позову позивач вказав, що має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, є непрацюючим пенсіонером та постійно проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" було виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І вказаного Закону визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), що має наслідком відновлення дії статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Однак відповідач протиправно не здійснює йому нарахування та виплату щомісячного підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на територіях радіоактивного забруднення, починаючи із 17 липня 2018 року. Вважає, що така бездіяльність є порушенням його майнових та соціальних прав, тому просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 01.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач, має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорія 3) серії НОМЕР_2 .

Позивач проживає: с.Полиці, Камінь-Каширський р-н., Волинська обл., яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.

Позивач перебуває на обліку в органах ПФУ як одержувач пенсії.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено в Законі України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).

Стаття 39 Закону №796-ХІІ у редакції, чинній до 01 січня 2015 року, була викладена так: "Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:

- у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;

- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;

- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.

Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.

Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".

28 грудня 2014 року прийнято Закон України №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.

04 лютого 2016 року прийнято Закон України №987-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 "Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження" такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 17 липня 2018 року №6-р/2018 указав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

За змістом частини третьої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

В резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 вказано, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. При цьому у рішенні встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом № 76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ воно не містить.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01 січня 2016 року, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01 січня 2015 року, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у рішенні від 21 січня 2019 року та Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 за позовом ОСОБА_1 до Овруцького ОУПФУ про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії дійшли висновку, що відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом №76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону №987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та стаття 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.

Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом №987-VIII.

З урахуванням наведеного, суд дійшов переконання, що з 17 липня 2018 року відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.

Відповідачем у листі від 19.08.2024 року акцентовано увагу суду на тому, що передчасність звернення позивача до суду, оскільки, позивач не зверталась із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо нарахувань та виплат підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XI.

Суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на те, що згідно із статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003   №  1058-IV (далі – Закон №  1058-IV) за зверненням особи  здійснюється лише призначення та перерахунок пенсії.

Водночас, призначення пенсійним органом пенсіонеру підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №  796-ХІІ не є призначенням чи перерахунком пенсії в розумінні Закону №  1058-IV.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №  22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №  1566/11846 (далі – Порядок №  22-1), затверджені лише такі форми заяв, що стосуються пенсій: про призначення/перерахунок пенсії, про виплату пенсії, про виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, про виплату допомоги на поховання.

Пунктом 2.6 розділу ІІ Порядку №  22-1 визначений перелік документів, які надаються особою при призначенні до пенсії   надбавок, допомог, додаткової пенсії, компенсації, пенсії за особливі заслуги перед Україною та підвищень. Проте, приписами пункту 2.6 розділу ІІ Порядку №  22-1 не передбачено подання додаткових документів для призначення до пенсії підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №  796-ХІІ.

Більше того, за змістом пункту 4.2 розділу IV Порядку №  22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень  , надбавок, доплат. Тобто, звертаючись із заявою про призначення пенсії, пенсіонер не повинен подавати окремо письмової заяви про встановлення підвищення до пенсії.

Отже, Законом №  796-ХІІ, Законом №  1058-IV, Порядком №  22-1 чи іншими нормативно-правовими актами у галузі пенсійного забезпечення не покладено на особу (яка має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №  796-ХІІ) юридичного обов`язку звертатися з окремою заявою про призначення (встановлення) до пенсії зазначеного підвищення, та, на думку суду, вказане підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону №  796-ХІІ підлягає встановленню пенсійним органом, на обліку у якому перебуває пенсіонер, за матеріалами пенсійної справи без окремого звернення позивача.

Суд зауважує, що відновлення виплати щомісячного отримання підвищення до пенсії входить до обов`язку органів Пенсійного фонду на підставі рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 і не потребує додаткового подання заяви чи будь-яких документів від пенсіонера, який має право на таку доплату, так як нормами чинного законодавства вказане не передбачено.

Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного суду від 4 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-XI, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу таке підвищення до пенсії у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року, з 26.07.2024 року.

Згідно із частиною першою та третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки судом позовні вимоги задоволено, тому судовий збір в розмірі 1211,20 грн підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 244-246, 255, 262, 291, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області провести ОСОБА_1 з 26.07.2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановленим на 1 січня календарного року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул.Київський майдан,6, код ЄДРПОУ 13358826).

Суддя                                                                                                                                 Ю.Ю. Сорока