Справа № 189/2418/24

2/189/821/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді  Лукінової К.С.

за участю секретаря Копиці С.І.,

розглянувши відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Покровське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що він перебуває з відповідачкою у зареєстрованому шлюбі з 8 березня 2008 року. Під час перебування у шлюбі у них народилося двоє дітей – донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після народження старшої доньки подружжя мало труднощі та сторони певний час не проживали разом. Відповідачка звернулася до Міловського районного суду Луганської області з позовною заявою про стягнення аліментів на утримання дитини. 24 листопада 2008 року Міловським районним судом Луганської області було видано виконавчий лист за №2-232 про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі частини від усіх його доходів. В подальшому сторони примирилися та продовжили проживати однією сім`єю. Позивач є кадровим військовим та проходить службу з 2002 року. З початком повномасштабного вторгнення позивач з ВЧ НОМЕР_1 , де на той час проходив службу, вийшов з території Луганської області. Дружина з дітьми залишати непідконтрольну територію відмовилася. Відповідачка по цей час проживає у смт. Мілове, окуповане з 24 лютого 2024 року. У травні 2024 року відповідачка через свого представника за допомогою «Електронний Суд» звернулася з заявою про видачу судового наказу про стягнення з позивача аліментів на утримання сина ОСОБА_5 . 30 травня 2024 року Покровським районним судом Дніпропетровської області видано судовий наказ про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_5 в розмірі частини від усіх його доходів. При цьому, ОСОБА_1 при поданні заяви про видачу судового наказу не було зазначено про наявність ще однієї спільної дитини та про стягнення на неї аліментів в розмірі від доходів батька. Станом на день подання цього позову з позивача стягуються аліменти в розмірі від усіх його доходів згідно виконавчих проваджень №10263417 та №75435946, що здійснюються Старобільським ВДВС у Старобільському районі Луганської області СМУМЮ. У зв`язку з чим, просить позов задовольнити.

       Представник відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_6 , надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_7 надіслала до суду відповідь на відзив, в якому зазначила, що позивач не відмовляється і не уникає обов`язку утримувати своїх дітей. Вважає, що стягнення з нього аліментів в розмірі 1/3 від усіх доходів на двох спільних дітей є достатнім для їх гармонічного розвитку та задоволення їх потреб. Позовні вимоги підтримують, просять задовольнити. Крім того, розгляд справи просила провести за її відсутності та відсутності позивача.

Враховуючи, що сторони, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Так, відповідно до п. п. 1,3 частини 1 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1). чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5). чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6). як розподілити між сторонами судові витрати; 7). чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8). чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається зі змісту ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 08.03.2008 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .

Крім того, сторони на утриманні мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_3 від 02.10.2008 року та серії НОМЕР_4 від 25.11.2014 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі рішення Міловського районного суду Луганської області від 24.11.2018 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_1 стягуються аліменти на утримання доньки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх доходів щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.11.2008 року та до досягнення дитиною повноліття.

Крім того, на підставі судового наказу Покровського районного суду Дніпропетровської області від 30.05.2024 року з ОСОБА_1 стягуються аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі однієї чверті заробітку (доходу) боржника, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 29.05.2024 року та до досягнення дитиною повноліття.

З 2002 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_5 .

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачається, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно зі ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до положень ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними і той із батьків хто проживає окремо від дитини може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Стаття 182 СК України встановлює, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч.2 ст.182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом збільшено або зменшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось з них.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

Верховний Суд України в постанові від 05 лютого 2014 року в справі №6-143цс13 дійшов висновку, що з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки ст. 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (ст. 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», ст. 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», ст. 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

З аналізу даних правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти - платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

При цьому, суд, з урахуванням встановлених обставин і сукупності належних та допустимих доказів, при наявності підстав щодо неможливості сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі, може вирішити питання щодо зменшення розміру аліментів. За правилами ст.191 СК України, лише для стягнення аліментів встановлено час, з якого вони присуджуються, а зменшення розміру аліментів відбувається за загальними правилами, а саме з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Ураховуючи положення ч.1 ст. 3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст. 7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

За змістом ст. 141 СК України, батьки мають рівні права і обов`язки щодо дитини, в тому числі і щодо її утримання.

Згідно до § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олссон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

При розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення (п.п. 3, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України).

Позивач зазначив, що в нього на утриманні перебуває двоє неповнолітних дітей, а тому загальна сума сплачуваних на них аліментів повинна становити 1/3 його заробітку (доходу) та буде достатньою для їх гармонійного розвитку та задоволення їх потреб.

Суд не погоджується з позицією позивача щодо підстав зменшення розміру аліментів наявність судових рішень, відповідно до яких з нього стягуються аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі по частці від усіх його доходів на кожну дитину, оскільки ним не надано доказів зміни його матеріального стану, стану здоров`я, внаслідок чого виникла необхідність у зменшенні розміру аліментів через неможливість їх сплачувати у визначених розмірах.

Позивач є особою працездатного віку, проходить військову службу, отримує грошове забезпечення та інші види виплат, має задовільний стан здоров`я, будь-яких інших належних доказів про погіршення його матеріального стану з моменту стягнення аліментів не надав, а також обставини, що наводить позивач в обґрунтування та на підтвердження заявлених вимог, в розумінні вищезазначених норм матеріального закону (ст. 192 СК України) та позиції Верховного Суду України, не є істотними та достатніми для зменшення визначених за рішеннями суду розмірів аліментів.

Приймаючи до уваги, що сплата аліментів у визначених розмірах не є надмірним тягарем для позивача, а їх зменшення не відповідає інтересам дітей, враховуючи баланс інтересів дітей та матеріальних можливостей батька, суд приходить висновку про недоведеність позивачем неспроможності сплачувати щомісячно аліменти на утримання дітей у розмірах, раніше визначених судовими рішеннями, які набрали законної сили та приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати у виді судового збору віднести за рахунок позивача.

Керуючись ст.ст.12, 76-81, 89, 263 - 265, 273, 354, 355 ЦПК, ст.ст. 180, 184, 192 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

       У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_1 про зміну розміру аліментів – відмовити.

       Судові витрати у вигляді понесеного судового збору – покласти на позивача ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: К.С. Лукінова

04.12.2024