РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2024 рокуСправа №160/25264/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №047050027864 від 10.07.2024р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.09.2024р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-1 №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2;

- зобов`язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №2 період навчання в СПТУ №23 м. Дніпродзержинська з 01.09.1985р. по 18.07.1988р.;

- зобов`язати відповідача-2 зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи з 31.01.1992р. по 11.11.1999р. у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат";

- зобов`язати відповідача-2 призначити та виплачувати пенсію позивачеві за її заявою від 02.07.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, так як остання має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком №2 та досягла необхідного пенсійного віку.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02.07.2024 року вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої надала всі необхідні документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №047050027864 від 10.07.2024р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у рішенні зазначено зокрема про те, що пільговий стаж заявниці становить 2 роки 04 місяці 17 днів, до якого зараховано періоди згідно довідки №018-1-110 від 02.04.2024; згідно наданої архівної довідки  №Г-21/2-09/586 від 15.04.2024 період роботи з 31.01.1992 до 02.08.2021 року не зараховано до пільгового стажу роботи, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Постанови КМУ від 12.08.1993р. №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». Позивач вважає таке рішення відповідача-1 протиправним та таким, що порушує її право на пенсійне забезпечення, а тому звернулася до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р. та постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 25.09.2024р. було відкрито провадження у даній справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.66).

Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 25.09.2024р. та позов з додатками відповідач-1 отримав 26.09.2024р. та 19.09.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.68,69).

Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 25.09.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 25.09.2024р. та позов з додатками відповідач-1 отримав 26.09.2024р. та 19.09.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.70,71).

У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. 25.11.2024р. у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається 26.11.2024р.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

02.07.2024р. ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, до якої позивачем були додані, зокрема, трудова книжка та довідки про підтвердження пільгового стажу роботи, що підтверджується копіями розписки-повідомлення та оспорюваного рішення №047050027864 від 10.07.2024р., наявними у справі (а.с.59,60-61).

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах №047050027864 від 10.07.2024р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах в зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу відповідно до п.2 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», при цьому, у рішенні зазначено зокрема про те, що пільговий стаж заявниці становить 2 роки 04 місяці 17 днів, до якого зараховано періоди згідно довідки №018-1-110 від 02.04.2024; згідно наданої архівної довідки  №Г-21/2-09/586 від 15.04.2024 період роботи з 31.01.1992 до 02.08.2021 року не зараховано до пільгового стажу роботи, оскільки довідка не відповідає додатку 5 Постанови КМУ від 12.08.1993р. №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що підтверджується змістом його копії (а.с.60-61).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-1 №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв`язку з чим позивач просить захистити її порушені права шляхом визнання такого рішення протиправним, його скасування та зобов`язання відповідача-2 зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №2 період навчання в СПТУ №23 м. Дніпродзержинська з 01.09.1985р. по 18.07.1988р.; зарахувати позивачеві до пільгового стажу роботи за Списком №2 період роботи з 31.01.1992р. по 11.11.1999р. у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат"; призначити та виплачувати пенсію позивачеві за її заявою від 02.07.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, так як остання має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком №2 та досягла необхідного пенсійного віку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

З 01.01.2004 таким законом є, насамперед, Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, який був прийнятий на зміну положення Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Отже, оскільки і Закон України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, і Закон України “Про пенсійне забезпечення” регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні за загальним правилом мають норми Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” як акта права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України “Про пенсійне забезпечення” підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

При цьому, суд наголошує на існуванні і виключень з даного загального правила.

Згідно з п. “б” ч. 1 ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” (у редакції від 02.03.2015 р. № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менш 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України від 02.03.2015 №213-VIII раніше передбачений пункт “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, дати народження яких припадали після 31 грудня 1970 року набували право на пенсію по досягненню 55 років.

Закон України від 02.03.2015 №213-VIII набув чинності з 01.04.2015р.

Згідно з п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України “Про пенсійне забезпечення”. У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом. Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону. Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів “в” - “е” та “ж” статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Отже, і після набуття чинності нормами Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”.

Такий стан правового регулювання існував до календарної дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII (11.10.2017), яким текст Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” був доповнений, зокрема, ст. 114, згідно з частини 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Разом з цим, Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII у новій редакції був викладений п. 2 розділу XV Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, де зазначалось, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.

В силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Таким чином, з 01.10.2017р. правила призначення пенсій за Списком № 2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів були повністю уніфікованими.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 “У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII”.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини вказаного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У відповідності до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: “На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам…”.

Відтак, з 23.01.2020р. в Україні існують два Закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII.

Таким чином, правила означених законів містять розбіжність відносно позивача щодо вікового цензу, який складає 50 років за пунктом “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 по справі “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.

Так у цих рішеннях зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону”. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

Аналізуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку, що перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивача, а саме: така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України.

Таке застосування судом вказаних вище норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Відтак, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Як встановлено судом з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 - 02.07.2024, позивачці виповнилось 54 роки, що підтверджується копіями паспорта позивача та оспорюваного рішення (а.с.20-21,60-61).

При цьому, згідно копії оскаржуваного рішення пенсійного органу №047050027864 від 10.07.2024р. вбачається, що станом на 02.07.2024р. (звернення за призначенням пенсії) страховий стаж позивача становить 38 років 02 місяці 12 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 2 роки 04 місяці 17 днів (а.с.60-61).

Тобто, на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач досягла необхідного віку (54 роки при необхідних 50 років) та у неї наявний необхідний стаж для призначення такої пенсії (38 років, тобто більше 20 років).

Окрім того, статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, п.2, п.3 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній” (далі – Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж   встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За  відсутності  трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні  необхідні  записи  або  містяться неправильні чи неточні записи про періоди   роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного   реєстру  загальнообов`язкового державного  соціального  страхування, довідки, виписки із наказів, особові   рахунки   і   відомості   на  видачу  заробітної  плати, посвідчення,  характеристики,  письмові трудові договори і угоди з відмітками  про  їх  виконання  та  інші  документи,  які  містять відомості  про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що у тих випадках, коли  в трудовій  книжці  відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу  років,  установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств,  установ,  організацій  або  їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу;  професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт,  найменування  списків  або їх номери, куди  включається  цей  період  роботи; первинні документи за час виконання  роботи,  на  підставі  яких  видана  зазначена довідка.

При цьому, згідно до ч.4 ст.24 Закону №1058 встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, згідно п.109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР №590 від 03.08.1972р. (далі – Положення №590), при призначенні пенсії на пільгових умовах період навчання в професійно-технічному училищі прирівнювалася до роботи, яка слідувала за навчанням.

Окрім того, за приписами ст.38 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» визначено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Так, як вбачається з матеріалів справи, у період з 01.09.1985р. по 18.07.1988р. ОСОБА_2 навчалася в Середньому професійно-технічному училищі №23 м. Дніпродзержинськ за професією «апаратник хімічного з вмінням виконувати роботу лаборанта хімічного аналізу 2 розряду», що підтверджується копією диплому НОМЕР_1 від 18.07.1988р. та копією трудової книжки позивача (а.с.25,26-31).

З 20.07.1988р. позивача було прийнято на посаду лаборанта хімічного аналізу в Дніпродзержинське виробниче об`єднання «Азот», на якій позивач працювала по 14.12.1990р., що підтверджується копією трудової книжки позивача (а.с.26-31).

Наведений стаж роботи позивача в Дніпродзержинському виробничому об`єднанні «Азот» було зараховано пенсійним органом до пільгового стажу позивача за Списком №2 (що підтверджується копією оспорюваного рішення – а.с.60-61), а відповідно, оскільки з моменту закінчення позивачем навчання в СПТУ №23 та працевлаштування на наведене підприємство пройшло менше трьох місяців, то такий період навчання підлягає зарахування до пільгового стажу позивача за Списком №2.

Окрім того, ОСОБА_1 , зокрема, у період з 31.01.1992 по 11.11.1999 працювала на Дніпровському металургійному комбінаті ім. Ф.Е. Дзержинського (перейменоване в ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат») на посаді сортувальника-здатчика металу, яка була атестована за Списком №2, що підтверджується копіями трудової книжки позивача, архівних довідок від 15.04.2024 Архівного управління Кам`янської міської ради Дніпропетровської області та наказів про атестацію робочих місць, наявними у справі (а.с.26-31,32-41,54-58).

Вказаний період не було зараховано відповідачем до пільгового стажу позивача за Списком №2 при вирішенні питання щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах, так як архівна довідка №Г-21/2-09/586 від 15.04.2024 не відповідає додатку 5 Постанови КМУ від 12.08.1993р. №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що підтверджується змістом копії рішенням пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії №047050027864 від 10.07.2024р. (а.с.60-61).

Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача у зв`язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальним працівником підприємства, на якому позивач працював.

Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

У спірні періоди роботи позивача діяли Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі – Інструкція №162) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 (далі – Інструкція №58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».

Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».

Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».

Згідно до пункту 1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 2.2. Інструкції №58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або  уповноваженим  ним  органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня  професійно-технічного  навчального  закладу,  що  здобули професію (кваліфікацію)  за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник",  "молодший  спеціаліст",  "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному  освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу,  переведення на іншу  постійну  роботу, звільнення; відомості про нагородження  і  заохочення:  про  нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх  у  роботі  та  інші  заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про  відкриття,  на   які   видані   дипломи,   про використані винаходи   і   раціоналізаторські  пропозиції  та  про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 2.14 Інструкції №58 визначено, що якщо працівник має право на  пенсію  за  віком  на  пільгових умовах, запис  у  трудовій  книжці  робиться  на  підставі наказу, виданого за  результатами  атестації   робочих місць, і має відповідати найменуванню   Списків  виробництв,  робіт,  професій, посад і   показників,   що   дають   право  на  пільгове  пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов`язково  повинні  бути підтверджені у   карті  оцінки  умов праці  робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Згідно з п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.

При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Окрім того, судом враховується і те, що доказів того, що посада, яку займала позивач у спірний період – «сортувальник-здатчик металу», не належить до Списку №2 та не дає позивачеві права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 матеріали справи не містять, а відповідачем-1 суду не надано.

За викладеного, суд приходить до висновку про протиправність рішення відповідача-1 №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зазначеної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20), що набрала законної сили 03.11.2021р.

Дана адміністративна справа відповідає ознакам типової справи, що визначені у рішенні Верховного Суду та Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20).

Відповідно до ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У відповідності до ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем-1 не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішення пенсійним органом №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2, з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р., постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (Пз/9901/32/20) та вищенаведених постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-1 рішення №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд приходить до висновку, що відповідач-1, відмовляючи позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач-1, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, порушив права позивача на пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також, слід зобов`язати відповідача-1 зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 період її навчання в СПТУ №23 м. Дніпродзержинська з 01.09.1985р. по 18.07.1988р. та період роботи з 31.01.1992р. по 11.11.1999р. у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу про відмову у призначенні позивачеві такої пенсії у зв`язку із не зарахуванням наведених періодів, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст.9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист  прав  людини і основоположних свобод  передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України” зазначив, що якщо чинне правове положення  передбачає  виплату  певних  надбавок, і дотримано всі вимоги,  необхідні для цього, органи державної влади не можуть  свідомо  відмовляти  у  цих  виплатах  доки  відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції – гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі – провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 період її навчання в СПТУ №23 м. Дніпродзержинська з 01.09.1985р. по 18.07.1988р. та період роботи з 31.01.1992р. по 11.11.1999р. у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат., є належним способом захисту порушеного права позивача.

Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача-2 призначити та виплачувати пенсію позивачеві за її заявою від 02.07.2024р. про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, так як остання має необхідну кількість пільгового стажу роботи за Списком №2 та досягла необхідного пенсійного віку, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача необхідного пільгового стажу за Списком №2, передбаченого ст.114 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком на пільгових умовах, при цьому, за нормами Закону №1058 повноваження щодо обчислення стажу, зокрема і пільгового, є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати пільговий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов`язувати призначати пенсії.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача-1 №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2, а також і зобов`язання відповідача-1 зарахувати позивачеві до пільгового стажу її роботи за Списком №2 період її навчання в СПТУ №23 м. Дніпродзержинська з 01.09.1985р. по 18.07.1988р. та період роботи з 31.01.1992р. по 11.11.1999р. у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат", є саме зобов`язання відповідача-1 повторно розглянути заяву позивача про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 02.07.2024р. згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.

З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.

Такий підхід висловлений у постановах Верховного Суду від 24.05.2024р. у справі №460/17257/23, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22, висновки викладені в яких підлягають обов`язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по сплаті судового збору, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин,  підлягають стягненню за рахунок  бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки №N0M574731М від 16.09.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 605 грн. 60 коп., виходячи із розрахунку: 1211,20 грн./2 (а.с.19,65).

Керуючись  ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення №047050027864 від 10.07.2024р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №047050027864 від 10.07.2024р. про відмову у призначенні пенсії позивачеві за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до пільгового стажу її роботи за Списком №2 період її навчання в СПТУ №23 м. Дніпродзержинська з 01.09.1985р. по 18.07.1988р. та період роботи з 31.01.1992р. по 11.11.1999р. у ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 від 02.07.2024р. згідно п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-УІІІ, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020 та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. (шістсот п`ять грн. 60 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.О. Конєва