Справа № 129/2024/24

Провадження №11-кп/801/1302/2024

Категорія: крим.

Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції:

обвинуваченої ОСОБА_7 ,

захисника ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці кримінальне провадження за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 18.11.2024 про продовження строку тримання її під вартою в кримінальному провадженні №22023020000000149 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 109, ч. 1 ст. 110, ч. 2 ст. 111, ст. 436, ч. 2 ст. 436-2, ч. 3 ст. 436-2 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 18.11.2024 продовжено строк тримання під вартою щодо обвинуваченої ОСОБА_7 на шістдесят днів до 16.01.2025.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, адвокат ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування ухвали та зміну запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю або ж на запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням максимального розміру застави. Вказує на відсутність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, прокурор не довів, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам. При винесені ухвали, суд не врахував дані, які характеризують особу обвинуваченої ОСОБА_7 , та тривалий час перебування останньої під вартою.

Заслухавши доповідь судді, виступ адвоката ОСОБА_8 та обвинуваченої на підтримку апеляційної скарги, прокурора, яка заперечила проти її задоволення, перевіривши матеріали контрольного провадження та апеляційні доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченої запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду клопотання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати шістдесяти днів. До спливу строку дії запобіжного заходу суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченої під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_7 , дотримався вимог кримінального процесуального закону.

Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , суд першої інстанції достатньо обґрунтував своє рішення.

Так, суд першої інстанції врахував тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_7 , та продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які не зменшились та виправдовують обраний запобіжний захід.

Колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні ряду злочинів, у тому числі особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк п`ятнадцять років або довічне позбавлення волі, а тому реальними залишаються ризики, зазначені в оскаржуваній ухвалі.

Доводи в апеляційній скарзі адвоката не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, запобігти яким в даному випадку може лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26.07.2001 ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.

Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).

Також, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.

При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об`єктивні підстави вважати, що обвинувачена може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов`язків.

Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

З огляду на це колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ризики, які існували на час обрання ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою продовжують існувати, що виправдовує її тримання під вартою та унеможливлює застосування більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, домашнього арешту, оскільки він не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченої.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов`язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував ступінь тяжкості інкримінованих обвинуваченій кримінальних правопорушень, дані про її особу, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та прийняв судовн рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно не визначив обвинуваченій ОСОБА_7 розмір застави, оскільки відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування не встановлено, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 18.11.2024 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Ухвала набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4