РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 рокуСправа №160/16605/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді                                                   Конєвої С.О.

розглянувши у порядку  спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними  матеріалами у місті Дніпрі  адміністративну справу за  адміністративним  позовом ОСОБА_1  до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

19.06.2024р. (згідно штемпеля поштового зв`язку) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачеві середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 412 грн. 35 коп. у день з 05.11.2021р. по 05.05.2022р. терміном 181 календарних днів, що складає 74635 грн. 35 коп. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2024р. №44.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 26.12.2019р. по 04.11.2021р. проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 згідно наказу №225 від 04.11.2021р. його було звільнено з військової служби в запас через службову невідповідність та виключено зі списків особового складу частини з 04.11.2021р., проте, при звільненні йому не було виплачено грошового забезпечення у повному обсязі, а саме: без  урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020р., 01 січня 2021р., яке у подальшому було нараховано та  виплачено йому у примусовому порядку на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023р. у справі №520/25314/21 у сумі 54989,57 грн. тільки 20.05.2024р. згідно даних банківської виписки. Тобто, на переконання позивача, відповідачем було затримано його розрахунок при звільненні з 05.11.2021р. по 05.05.2022р. терміном на 181 календарних дні (шість місяців), розмір такого середнього заробітку складає 74635 грн.  із розрахунку 412,35 грн. (за серпень-вересень 2021р.)* 181, що є підставою для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 05.05.2022р (згідно прохальної частини позову), у відповідності до вимог ст.117 КЗпП України та з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28.02.2020р. у справі №817/1427/17. Окрім того, позивач  вказав і на те, що при виплаті суми заборгованості у розмірі 74635,35 грн. він не може бути позбавлений і права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб, яка виплачується за місцем одержання  грошового забезпечення у  розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, тому просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому  вищенаведену суму середнього заробітку  у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за вказаний період з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно до пунктів 2-5 Порядку від 15.01.2004р. №44 (а.с.1-11).

Ухвалою суду від 15.07.2024р. було відкрито адміністративне провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами  на 14.08.2024р. відповідно до вимог ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, а також зобов`язано відповідача  надати суду відзив на позов та  докази в обґрунтування відзиву з дотримання вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати довідки, а саме: про середній заробіток позивача за останні  2 місяці роботи до  дати  звільнення, оформлену з дотриманням    вимог  Порядку  №100 від 08.02.1995р.; 2) про суми грошового забезпечення позивача виплачені при звільненні та ті, які не були виплачені при звільненні згідно до вимог ч.2 ст.77, ст.80 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.41).

Зазначена ухвала суду разом з копією адміністративного позову була отримана відповідачем у системі Електронний суд у його електронному кабінеті, а саме: адміністративний позов  з додатками отримано - 26.06.2024р., ухвала суду про відкриття провадження отримано – 15.07.2024р., що є належним повідомленням відповідача про час та місце судового розгляду справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України  про що свідчать довідки про доставку електронних листів, наявних в матеріалах справи (а.с.44,45).

На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, 28.06.2024р. через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов  відзив на позов, у якому останній  проти позову заперечував, просив повернути позов без розгляду посилаючись на те, що позивач у даних правовідносинах не сплатив судового збору та як учасник бойових дій  не звільнений від його сплати, оскільки нарахування та виплата середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні не стосується його прав та інтересів, пов`язаних зі статусом учасника бойових дій та у цій частині порушення права позивача відсутнє. Що стосується суті справи, то відповідач зазначив, що затримка виплат боргу за рішенням суду не має жодного відношення до розрахунків по заробітній платі та не є втратою частини доходу з врахуванням фактичного припинення трудових відносин, розрахунок з позивачем на виконання рішення суду проведений в повному обсязі відповідно до вимог діючого законодавства, згідно до правових висновків, викладених у постанові ВП ВС від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц  з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця, суд за певних умов, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Також відповідач вказав і на те, що позивачем сума втраченого доходу  не конкретизована, відсутнє правове обґрунтування такої суми, виплати за рішенням суду жодним чином не впливають на наявність/відсутність джерела доходу у позивача після звільнення зі служби протягом всього часу судового спору, а тому не можуть бути враховані судом як встановлена підстава для нарахування та стягнення конкретних сум з відповідача, з прийняттям судових рішень статті 116 та 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення, що не регулюються  матеріальними нормами трудового права про що свідчить і правовий висновок, викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.01.2020р. у справі №822/2663/15.  Окрім того, посилаючись на правову позицію ВП у вищенаведеній справі, відповідач зазначив, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було б передбачити, на підставі даних НБУ про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, а відповідно, з аналізу даних, розміщених на офіційному сайті НБУ встановлено, що на дату звільнення позивача розмір облікової ставки НБУ становив 8,5 річних, а враховуючи недоплачену суму 54989,57 грн. 8,5% річних від цієї суми становитиме 4674,11 грн., тобто, 12,81 грн. в день затримки розрахунку (4674,11:365). За викладеного, відповідач вважав, що загальний період затримки розрахунку з дня звільнення відповідно до вимог ст.117 КЗпП України не більше 6 місяців -180 діб, приблизний розмір компенсації може становити 2305,04 грн. (12,81х180) – (а.с.25-28).

Також, на виконання вимог вказаної вище  ухвали суду, відповідачем  за клопотаннями від 16.11.2024р., від  23.11.2024р. були надані додаткові докази, а саме:

- довідка - розрахунок середньоденного заробітку за два місяці до звільнення позивача  з військової служби від 15.11.2024р. за №22/5116 (за вересень-жовтень 2021р.) - (а.с.49);

-  довідка про  виплату грошового забезпечення позивача за період з 01.11.2021р. по 04.11.2021р. при звільненні від 19.11.2024р. №22/5212(а.с.54).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного  строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Ухвалою суду від 02.12.2024р. було продовжено строк розгляду даної справи до 02.12.2024р. (а.с.55).

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 02.12.2024р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Із наявних в матеріалах справи документів, судом встановлені  наступні обставини у даній справі.

Громадянин України ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом строком на 6 (шість) місяців на посаді механіка – водія 2 самохідного артилерійського взводу 2 самохідної артилерійської батареї 2 самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи у військовій частині НОМЕР_1 у період з 26.12.2019р. по  04.11.2021р., є учасником бойових дій,  що підтверджується копією паспорта позивача № НОМЕР_2 виданий 03.09.2018р., копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 15.06.2017р. та копіями Витягів з наказів №280 від 26.12.2019р. та №225 від 04.11.2021р. (а.с.12,15-17).

04.11.2021р. позивача було звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу частини про що свідчить інформація, яка міститься у копії Витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2021р. №225, яка наявна у справі (а.с.17).

Надалі, на підставі  рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.11.2023р. у справі №520/25314/21 відповідачем позивачеві було виплачене грошове забезпечення, обчислене з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, 01 січня 2021 року  у сумі 54989,57 грн. – 20.05.2024р. о 00:00 годині, що підтверджується копією Виписки  «Ощадбанк» по особовому рахунку позивача (а.с.20).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулася до суду з даним позовом.          

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм  належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову частково, виходячи з наступного.

Правове становище осіб, які проходять військову службу, у тому числі і порядок, умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці врегульовані Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ІІ (далі – Закон №2011-ІІ), Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008,  яке є спеціальним законодавством та має пріоритет у його застосуванні над іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, наведеними нормами спеціального законодавства не врегульовані правовідносини щодо відповідальності роботодавця (у тому числі і суб`єкта владних повноважень – державного органу) за затримку розрахунку при звільненні особи, а, відповідно, у разі, якщо спеціальними нормами не врегульовані такі спірні правовідносини, підлягають застосуванню загальні норми права, зокрема, норми  ст.ст.116,117 КЗпП України, що також передбачено і рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002р. №8-рп/2002 та узгоджується із правовою позицією у подібних правовідносинах, яка викладена у постанові Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №809/366/17,та є обов`язковою для врахування адміністративним судом у порядку, встановленому ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, виходячи із того, що предметом даного спору є саме бездіяльність відповідача щодо не відшкодування (компенсації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та спірні правовідносини нормами спеціального законодавства не врегульовані, тому слід дійти до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме приписи трудового законодавства, зокрема, ст.ст.47,116,117 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, в силу ч.1 ст.47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України (у редакції, яка діяла на момент звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму (частина друга статті 116 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України (у редакції, яка діяла на момент звільнення позивача) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування і в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (частина друга статті 117 КЗпП України).

В той же час, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від  1 липня 2022 року №2352-ІХ текст статті 117 КЗпП України  було викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Вказана редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили  з 19 липня 2022 року.

При цьому, слід зазначити, що  Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні статті 117 КЗпП України, яка діяла до внесених змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що закон покладає на підприємство, установу організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Питання щодо можливості  зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, але у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, і у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

За правовими висновками  Великої Палати Верховного Суду, викладеними у його постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, з огляду на мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових  втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, тощо (п.91 постанови).

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зауважила, що зменшення судом розміру означеного середнього заробітку, передбаченого статтею 117 КЗпП України, має залежати від розміру недоплаченої суми, належної працівникові при звільненні.

На підтримку наведеної позиції Великої Палати Верховного Суду 30 листопада 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №806/2473/18. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних  звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять  сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який  підлягав стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті  середнім заробітком підлягав весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Разом з цим, як уже зазначалося вище, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Так, спірний період стягнення середнього заробітку охоплюється періодом з 05 листопада 2021 року (дата звільнення) по 20 травня 2024 року(дата проведення повного розрахунку при звільненні), а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ (до 19 липня 2022 року) і після цього.

А отже, період з 05.11.2021р.  до 19.07.2022р. (до набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1 липня 2022 року №2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України до внесення у неї змін Законом України  №2352-ІХ, тобто, без обмеження строком виплати  у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, тобто обмежується періодом з 19.07.2022р. по 16.01.2023р.

До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Верховного Суду  від  30.11.2020р. у справі №806/2473/18 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічні висновки висловлені і у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 10 квітня 2024 року у справі №360/380/23 та від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23, і ці висновки є застосовними до спірних правовідносин.

За викладених обставин та враховуючи наведені висновки Верховного Суду, які є сталими у даних спірних правовідносинах, суд приходить до висновку, що у межах цієї справи до періоду з 05.11.2021р. по 18.07.2022р. включно, суду належить  застосувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020р. у справі №806/2473/18, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачеві при звільненні у порівнянні із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить врахувати і приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив таку виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Наведений підхід застосований і Верховним Судом у його постановах від  10 квітня 2024 року у справі №360/380/23 та від 19 вересня 2024 року у справі №420/573/23.

Тому, аргументи відповідача у частині необхідності застосування у даних правовідносинах щодо  нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з обмеженням 6-ма місяцями, є неспроможними, з огляду на те, що такі доводи відповідача спростовуються наведеними правовими висновками Верховного Суду, які  є обов`язковими для врахування не тільки адміністративним судом, а й   відповідачем, який у даних правовідносинах виступає суб`єктом владних повноважень згідно до вимог ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.129-1 Конституції України.

Так,  із наявних в матеріалах  цієї справи копій документів судом встановлено, що 04.11.2021р. відповідачем позивачеві було нараховане та виплачене грошове забезпечення при звільненні у загальній сумі 23282,34 грн., що підтверджується змістом  Довідки про виплачені на дату звільнення суми грошового забезпечення від 19.11.2024р. №5212 (а.с. 54).

В той же час, судом  також встановлено, що відповідачем при звільненні (04.11.2021р.) позивачеві не було нараховане та виплачене  грошового забезпечення у повному обсязі, із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для  працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020р., на 01 січня 2021 року, що підтверджується судовим рішенням у справі №520/25314/21, яке міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Таке грошового забезпечення, обчислене із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020р., на 01 січня 2021 року, у розмірі 54989,57 грн. було нараховано та виплачено відповідачем позивачеві тільки 20.05.2024р.  о 00:00 год. про що свідчить зміст копії виписки  «Ощадбанк» по особовому рахунку позивача (а.с.20).

А відповідно, із аналізу встановлених вище судом обставин, слідує, що станом на дату звільнення позивача (04.11.2021р.) він мав право на отримання грошового забезпечення при звільненні у загальній сумі 78271,91 грн. (із розрахунку 23282,34 – виплачена сума при звільненні + 54989,57 грн. – невиплачена сума грошового забезпечення).

Факт невиплати відповідачем позивачеві  грошового забезпечення, обчисленого із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020р., на 01 січня 2021 року, у розмірі 54989,57 грн.  при звільненні 04.11.2021р. підтверджується дослідженими вище матеріалами справи та відповідачем у відзиві на позов жодними доказами не спростовано.

Таким чином, із наведених обставин слід дійти висновку, що відповідач у даних правовідносинах допустив затримку розрахунку при звільненні позивача у період з 05.11.2021р. по 20.05.2024р., що  є підставою для  відповідальності  відповідача, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у вигляді стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

При цьому, як уже зазначалося вище, при проведенні розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній до 19.07.2022р.,  підлягають застосуванню  до періоду з 05.11.2021р. по 18.07.2022р. включно (без обмеження строком виплати у 6 місяців), а норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній після 19.07.2022р., підлягають застосуванню судом до періоду з 19.07.2022р. по 20.05.2024р. (з обмеженнями 6-ма місяцями, а саме: періодом з 19.07.2022р. по 16.01.2023р.).

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995р. (далі – Порядок №100).

Абз.3 п.2 Порядку №100 передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Положеннями пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

А відповідно, із наведених встановлених судом обставин та  проаналізованих приписів Порядку №100 у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем при обчисленні середнього заробітку із показників його грошового забезпечення за серпень  - вересень 2021 року, який наведений у позові (а.с.8) проведений з порушенням вимог  вищенаведених абз.3 п.2, п.8 Порядку №100, а тому не підлягає застосуванню судом при обчисленні суми середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні у даних правовідносинах.

Таким чином, виходячи із аналізу наведених норм, можна дійти висновку, що середньомісячна заробітна плата обчислюється за останні два місяці роботи працівника до його звільнення, у відповідності до вимог абз.3 п.2, п.8 Порядку №100, якими, у даному випадку, з урахуванням того, що позивача було звільнено з військової служби – 04.11.2021р., є вересень та жовтень 2021р.

Так, на вимогу суду відповідачем було надано  довідку-розрахунок середньоденного заробітку позивача від 15.11.2024р. за №5116 зі змісту якого видно, що грошове забезпечення позивача становило  за вересень 2021р. – 12228,38 грн., за жовтень 2021р. – 6092,96 грн., а відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складало 300,35 грн. (12228,38+6092,96/61 днів), про що свідчить зміст наведеної довідки-розрахунку (а.с.49).

Наведений розрахунок  позивачем  не  оспорюється (таких доказів позивачем суду не надано).

Також,  судом встановлено, що період затримки  (прострочення) виплати позивачеві  грошового забезпечення  у повному обсязі у сумі 54989,57 грн. становив з 05.11.2021р. (наступний день після звільнення) по 18.07.2022р. включно (з урахуванням приписів ст.117 КЗпП України у редакції, чинній до 19.07.2022р.), що складає 255 календарних днів затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, середньомісячна заробітна плата позивача, виходячи із розрахунку 300,35 грн. (середньоденна зарплата) х 255 (дні затримки), складає 76589,25 грн., що відповідає приписам п.2 п.8 Порядку №100.

А відповідно, ймовірний розмір майнових втрат позивача у порівнянні із загальним розміром всіх належних позивачеві виплат при звільненні, виходячи з предмету спору, за період з 05.11.2021р. по 18.07.2022р. включно становить  53803,95 грн., виходячи з розрахунку, а саме: 54989,57 грн. (недоотримана сума грошового забезпечення при звільненні) /78271,91 грн. (загальна сума належного позивачеві грошового забезпечення  при звільненні) х 100, тобто, 70,25% від 76589,25 грн. (середньомісячної зарплати позивача).

Отже, виходячи з наведеного, а також враховуючи принципи (критеріїв) пропорційності, співмірності у період з 05.11.2021р. по 18.07.2022р. включно, суд вважає за необхідне зменшити таке відшкодування та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 53803,95 грн., що становить 70,25% від 76589,25 грн. (ймовірний розмір майнових втрат позивача).

При цьому, слід зазначити, що застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, яке реалізується у кожній справі індивідуально на підставі обставин справи, які в кожній з них є різними.

Аналогічний підхід при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні висловлений і Верховним Судом у його постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 та у постанові від 04 листопада 2021р. у справі №806/403/17.

З огляду на викладене, посилання відповідача у відзиві на позов з приводу необхідності обчислення приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні з урахуванням розміру облікової ставки НБУ, яка становила 8,5% річних, а відповідно, приблизний розмір компенсації може становити 2305,04 грн. за 180 діб (12,81х180)  згідно правових висновків ВП ВС, викладених у постанові від 26.06.2019р. у справі № 761/9584/15-ц  не приймаються до уваги, оскільки  не узгоджується із правовими висновками  Верховного Суду, які наведені вище та були сформовані у часі пізніше, тому саме  останні  висновки згаданого Суду  підлягають застосуванню адміністративним судом у даних правовідносинах.

Окрім того, судом враховується і те, що Збройні Сили України фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, станом на момент розгляду цієї справи через вторгнення російської федерації на територію суверенної України у державі введений воєнний стан, тривають воєнні дії, а тому з урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що відшкодування (компенсація)  відповідачем  позивачеві середнього заробітку за  весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 53803,95 грн. за період з 05.11.2021р. по 18.07.2022р. включно, є пропорційним, співмірним та достатнім способом захисту порушеного права позивача.

Між тим, за період  затримки з 19.07.2022р. по 20.05.2024р. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, яка обмежена 6-ма місяцями згідно до норм ст.117 КЗпП України у редакції, чинній з 19.07.2022р., а відповідно, у цій частині розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022р. по 16.01.2023р., затримка становить 6 місяців, тобто, 182 календарних дні.

Тому враховуючи наведене, за період з 19.07.2022р. по 16.01.2023р. сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні позивача складає 54663,70 грн. (виходячи з розрахунку – 182 к.дні х 300,35 (середньоденний заробіток)).

За таких обставин, зменшена судом сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період  з 05.11.2021р. по 18.07.2022р. включно становить 53803,95 грн. (70,25% від 76589,25 грн.), а сума середнього заробітку за затримку при звільненні за період з 19.07.2022р. по 16.01.2023р. (обмеження 6-ма місяцями) – 54663,70 грн., що загалом становить 108 467, 65 грн.

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 16.01.2023р. у загальній сумі 108 467,65 грн. (53803,95 + 54663,70) виходячи з вимог статті 117 КЗпП України, у редакції чинній до 19.07.2022р., та у редакції чинній після цієї дати.

При цьому, у  наведеній частині щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за періоду з 19.07.2022р. по 20.05.2024р. розрахованого судом із застосуванням обмеження, встановленого 6-ма місяцями, який становить за період з 19.07.2022р. по 16.01.2023р. (182 дні) у розмірі 54663,70 грн.,  з метою ефективного  захисту порушеного права позивача, суд  вважає за необхідне  вийти за межі позовних вимог у відповідності до ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, позовні вимоги  щодо  визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві середнього  заробітку за  час затримки розрахунку при звільненні  за період з 05.11.2021р. по 20.05.2024р. (з урахуванням обмеження 6-ма місяцями такої виплати) підлягають задоволенню  повністю.

За приписами ч.1 ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи – ч.1 ст.75 наведеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.76 Кодексу, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем у відзиві на позов не наведено жодних підстав та не надано доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не  нарахування та не  виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 20.05.2024р. (обмежений 6-ма місяцями -, тобто до 16.01.2023р.), що є предметом даного спору,  з урахуванням  встановлених судом обставин у справі та аналізу наведених вище  норм чинного законодавства України.

Не можуть бути покладені в основу даного судового рішення, тому відхиляються судом, доводи відповідача з приводу необхідності  повернення даного  позову без розгляду через несплату позивачем судового збору, з огляду на те, що зазначений позов ухвалою суду від 03.07.2024р.  з підстав не надання документу про сплату судового збору був залишений без руху, позивачеві було надано час для усунення недоліків позову, які були усунуті позивачем шляхом сплати судового збору та надання суду 08.07.2024р. платіжної інструкції про сплату 1211,20 грн. (а.с.37-38), що відповідає вимогам Кодексу адміністративного судочинства України та є підставою для відкриття провадження у даній адміністративній справі згідно приписів ст.171 наведеного Кодексу, тому у адміністративного суду були відсутні підстави для повернення даного позову без розгляду.

Інші доводи відповідача уважно вивчені судом проте, не беруться судом до уваги, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст.19 Конституції України  органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження  рішень,  дій  чи  бездіяльності  суб`єктів  владних  повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши  правомірність бездіяльності  відповідача щодо не  нарахування та не  виплати  позивачеві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 16.01.2023р. (з урахуванням обмеження 6-ма місяцями), суд приходить до висновку, що вказана бездіяльність (пасивна поведінка) відповідача є протиправною, необґрунтованою,  вчиненою без  врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку із чим   відповідачем були порушені права та інтереси позивача у наведеній частині,  які підлягають судового захисту шляхом визнання  вищенаведеної  бездіяльності відповідача  протиправною.

Окрім того, з урахуванням вищенаведених обставин у даній справі,  за якими судом встановлено протиправну бездіяльність відповідача, як суб`єкта владних повноважень, у даних правовідносинах, з метою   ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, слід вийти за межі позовних вимог у відповідності до ч.2 ст.9, п.10 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України та стягнути з відповідача на користь позивача, згідно  проведеного судом вище  обрахування, середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 16.01.2023р. у загальному розмірі 108 467,65 грн.

А відповідно, слід дійти висновку, що позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у даних правовідносинах є неналежним способом захисту порушеного права позивача, тому у цій частині позову позивачеві слід відмовити.

Також  і позовні вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток  у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 05.05.2022р. з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку  від 15.01.2004р. №44, задоволенню не підлягають, оскільки у цій частині  позовні вимоги позивача  є передчасними, таке право позивача ще не є порушеним, а відповідно, не підлягає судовому захисту згідно ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судовому захисту підлягають лише порушені прав та інтереси особи, а не ті права, які будуть порушені в майбутньому.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача   підлягають  задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин підлягають стягненню за рахунок  бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судові витрати  по сплаті судового збору понесені ним згідно платіжної інструкції  №0.0.3748806447.1 від 08.07.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у  сумі 605 грн. 60 коп. виходячи із розрахунку 1211,20/2 (а.с.38,40).

Керуючись  ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 78, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262  Кодексу адміністративного судочинства України, суд  -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1  середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021 року по 16.01.2023 року включно - протиправною.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1    ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) – середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.11.2021р. по 16.01.2023р. у  загальному розмірі 108 467,65 грн. (сто вісім  тисяч  чотириста шістдесят сім гривень  65 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 ) – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп. ( шістсот п`ять  гривень  60 коп.).

У  задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду  шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів  з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили  у строки, визначені  статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                                     С.О. Конєва