ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року  м. ОдесаСправа № 916/2527/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Принцевської Н.М.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича

на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024, суддя суду першої інстанції Малярчук І.А., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 12.08.2024

по справі №916/2527/24

за позовом Державного підприємства «ТВК»

до Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича

про стягнення 97 195,12 грн,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Державне підприємство «ТВК» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича про стягнення 97 195,12 грн.

Позивач у позові в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.03.2018 між ДП «ТВК» та ФОП Лерманом А.Г. було укладено договір про надання послуг №С1-25/2018, відповідно до умов якого позивач надає відповідачу в якості торгового місця складсько-торгівельне приміщення та послуги обслуговування вказаного складського торгівельного приміщення, а відповідач зобов`язується своєчасно сплачувати послуги з обслуговування, а також витрати по тарифам  в терміни, які встановлені договором. Між тим, відповідач не виконав зобов`язання за договором № С1-25/2018 від 06.03.2018, а саме не сплатив позивачу за надані послуги в сумі 59 000,00 грн, на яку також нараховано до стягнення з відповідача 26  831,00 грн інфляційних втрат та 8 336,12 грн три проценти річних.

09.07.2024 за вх.№ 26438/24 до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить суд також стягнути з відповідача 11800,00 грн штрафу, нарахованого за період з червня по листопад 2019 року, 61,34 грн заборгованості за спожиту електроенергію.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на користь Державного підприємства «ТВК» 59  000,00 грн заборгованості, 61,34 грн вартості спожитої електроенергії, 11  800,00 грн 20% штрафу, 26  831,00 грн інфляційних втрат, 7  946,07 грн проценти річних, 3  016,00 грн судового збору.

Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач у період з червня по листопад 2019 року не сплатив позивачу за послуги користування складсько-торгівельним приміщенням на загальну суму 59  000,00 грн та вартість спожитої електроенергії у сумі 61,34 грн.

Суд першої інстанції також дійшов висновку про обґрунтованість вимог щодо стягнення штрафу у сумі 11 800,00 грн.

Частково задовольняючи вимоги щодо стягнення процентів річних, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було допущено арифметично помилку в розрахунку.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 33  308,22 грн, між тим, відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак, судом підлягає стягненню з відповідача на користь позивача заявлені позивачем інфляційні витрати у розмірі 26 831,00 грн.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга скаргу Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24.

Відповідач, не згодний з ухваленим рішенням суду, вважає його прийнятим на підставі не повністю досліджених доказів, з порушенням норм матеріального права при недотриманні норм процесуального права.

Апелянт вказує, що ним не був поданий відзив на позов у зв`язку з хворобою та неможливістю отримання правової допомоги. Крім того, часті повітряні тривоги та вибухи, дуже негативно впливають на емоційний і психологічний стан, що в свою чергу не дає змоги нормально оцінювати ситуацію і неможливо завчасно щось планувати у ситуації безперервних воєнних дій, частих відключень світла.

Апелянт вказує, що дана справа розглянута без з`ясування всіх обставин, без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог, без можливості відповідача надати свої докази і скористатись своїм правом на захист своїх інтересів.

Відповідач вказує, що договір, укладений між сторонами спору, є дискримінаційним, та таким, що підписаний під тиском, як і підписаний під тиском Акт звірки, на який посилається у своєму рішенні від 12.08.2024 суд першої інстанції.

Апелянт вказує, що представники позивача, зловживаючи своїм становищем, постійно порушували умови договору, а саме в односторонньому порядку постійно змінювали вартість оплати за обслуговування торгівельно-складського приміщення. З моменту підписання Договору на протязі одного року вартість змінювалась тричі.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

05.11.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича про застосування строків позовної давності до заявлених ДП «ТВК» позовних вимог, адже на думку відповідача позовні вимоги заявлено позивачем з пропуском строку позовної давності, що є окремою підставою відмови у задоволенні позовних вимог.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від ДП «ТВК» надійшов відзив на апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24.

Позивач вказує, що твердження Лермана А.Г., що ним не подано відзив на позов у зв`язку із хворобою не підтверджено жодним документом, довідками або лікарняними, які б підтвердили дане посилання Відповідача.

Крім того, позивач вказує, що виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного хворого) містить дати надходження до стаціонару ОСОБА_1 20 серпня 2024 року, що не спростовує його неможливість надання відзиву з 11.06.2024 по дату винесення рішення, а саме 12.08.2024.

Позивач також вказує, що твердження Лермана А.Г., що договори були підписані ним під тиском, спростовуються тими обставинами, що він особисто звертався із позовними вимогами до ДП «ТВК» про скасування розірвання, визнання наказів про зміну тарифів недійсними, та наданими до суду письмовими поясненнями та усними поясненнями, наданими під час судових засідань по інших справах, що на всіх складах, за якими були укладені Договори про надання послуг, продовжує здійснювати свої обов`язки за Договорами про надання послуг.

Керуючись викладеним вище, позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду Одеської області від 12 серпня 2024 року по справі №916/2527/24 залишити без змін.

05.11.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ДП «ТВК» надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

Позивач у даній заяві вказав, що в порушення вимог ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 встановлений строк для будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 25.10.2024 іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 ГПК України, ОСОБА_1 та його представником – адвокатом Коюда М.А., порушений.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/2527/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді – Поліщук Л.В., Принцевська Н.М. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.08.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/2527/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/2527/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2527/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 - залишено без руху; встановлено Фізичній особі-підприємцю Лерман Аркадію Георгійовичу строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 4   542,00 грн – протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено Фізичній особі-підприємцю Лерман Аркадію Георгійовичу, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги до якої були додані докази сплати судового збору у сумі 4 542,00 грн. Таким чином, недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24; розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 25.10.2024.

Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2, 4  ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи або день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 30.09.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №916/2527/24, була отримана в електронному кабінеті позивачем – 01.10.2024, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання.

Крім того, дана ухвала направлялася засобами поштового зв`язку на адресу відповідача, однак повернулась без вручення у зв?язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.

Фактичні обставини, встановлені судом.

06.03.2018 між ДП «ТВК» (сторона 1) та ФОП Лерман А.Г. (сторона 2) було укладено договір про надання послуг з обслуговування складського-торгівельного приміщення №С1-25/2018.

Відповідно до п. 2.1. Договору, сторона 1 зобов`язується передати стороні 2 в якості торгового місця, складсько-торгівельного приміщення, яке належить Стороні 1 та розташоване на місці С1-25 загальною площею 72,0 кв.м., згідно технічного паспорту.

Пунктами 2.2.2., 2.2.3. Договору передбачено, що сторона 2 зобов`язується своєчасно сплачувати послуги з обслуговування, а також витрати по тарифам в терміни, які встановлені умовами договору у п.п.22.3, 2.3.1, 3.1, 3.3. та 3.4, відшкодовувати витрати за спожиту електроенергію, згідно тарифів, встановлених НКРЕ на день оплати, за показниками лічильника, який знаходиться із зовнішньої сторони складсько-торгівельного приміщення, встановлення якого здійснюється за рахунок «Сторони 2», за додатковою угодою. Відшкодовування витрат спожитої електроенергії здійснюється з моменту фактичного допуску «Сторони 2» до складсько-торгівельного приміщення за двостороннім актом.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору Сторона 1 має право змінювати вартість плати за обслуговування складсько-торгівельного приміщення, шляхом встановлення відповідних тарифів на такі послуги.

Відповідно до п. 3.1. Договору сторона 2 здійснює оплату послуг за обслуговування складсько-торгівельного приміщення та послуг щодо здійснення вантажно-розвантажувальних робіт згідно тарифів, які встановлюються стороною 1. Термін сплати до 20 числа кожного поточного місяця.

Відповідно до п. 3.2. Договору сторона 2 відшкодовує витрати спожитої електроенергії за минулий місяць до 15 числа поточного місяця, за умовою, яка визначена п. 2.2.3. Договору.

Відповідно до п. 4.1. Договору, за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим Договором, сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.3. Договору, термін сплати до 20 числа кожного поточного місяця. За прострочення платежу у розмірі, визначеному в п. 3.1 договору, сторона 2 щомісяця сплачує штраф у розмірі 20% від суми, визначеної п. 3.1. договору.

Відповідно до п. 5.1. Договору, даний договір укладений  на 30 років, набуває чинності з 01 березня 2018 року та є дійсним до 28 лютого 2048 року.

Додатковою угодою від 06.03.2018 до договору №С1-25/2018 від 06.03.2018 закріплено, що сторони підтверджують, що з моменту підписання даної додаткової угоди сторона 2 приступає до фактичного використання складсько-торгівельного приміщення, розташованого на місці №C1-25, а також зафіксовано показники електролічильника, які складають 2549 кВт.

23.11.2018 позивач направив на адресу відповідача пропозицію про розірвання договору №С1-25/2018 від 06.03.2018, разом із додатковою угодою №2 від 17.12.2018 про розірвання договору №С1-25/2018 від 06.03.2018. Відповідач на дану пропозицію позивача не відповів.

Згідно з наказом директора ДП «ТВК» «Про встановлення тарифів на послуги підприємства на 2019 рік» від 02.01.2019 №1-а-2019 вартість послуг з обслуговування складсько-торгівельного приміщення за договорами, які були укладені до серпня 2018 року, складає 14 000,00 грн. з ПДВ.

13.11.2019 між ДП «ТВК» та ФОП Лерман А.Г. складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків, згідно якого сторони підтверджують, що послуги з обслуговування складсько-торговельного приміщення, розташованого на місці С1-25 згідно договору №С1-25/2018 від 06.03.2018, державним підприємством надані в повному обсязі, ОСОБА_1 вони отримані та заборгованість за їх отримання в сумі 58999,16 грн. з ПДВ підлягає сплаті не пізніше 3 календарних місяців з дати підписання сторонами цього акту звірки взаєморозрахунків, а саме до 13.02.2020.

01.12.2019 позивач на адресу відповідача направив повідомлення №122 про розірвання договору №С1-25/2018 від 06.03.2018, у зв`язку із наявністю заборгованості ФОП Лермана А.Г. у розмірі 58 999,16 грн.

Згідно бухгалтерської довідки ДП «ТВК» станом на 20.05.2024 заборгованість ОСОБА_1 за договором №С1-25/2018 від 06.03.2018 становить 70 861,34 грн, що складається з 1  000,00 за червень 2019 року; 2 000,00 грн за липень 2019 року; 14 000,00 грн за серпень 2019 року; 14 000,00 грн за вересень 2019 року; 14000,00 грн за жовтень 2019 року; 14000,00 грн за листопад 2019 року, відшкодування електроенергії за листопад 2019 року 61,34 грн, а також нараховано штраф у розмірі 20% від суми, визначеної п. 3.1. договору №С1-25/2018 від 06.03.2018, який становить 11 800,00 грн (за червень 2019 року – 1 800,00 грн, за липень 2019 року – 1 800,00 грн, за серпень 2019 року – 1 800,00 грн, за вересень 2019 року – 1 800,00 грн, за жовтень 2019 року – 1 800,00 грн, за листопад 2019 року – 2 800,00 грн).

Відповідно до картки розрахунку №361 за договором №С1-25/2018 від 06.03.2018 про надання послуг, вбачається, що ФОП Лерман А.Г. здійснював останній платіж 17.10.2019 року у сумі 5000,00 гривень, так заборгованість з червня 2019 року по листопад 2019 року склала 70800,00 грн.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист – це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як свідчать наявні у справі докази, зокрема, договір №С1-25/2018 від 06.03.2018, додаткова угода від 06.03.2018 до договору №С1-25/2018 від 06.03.2018, позивач надав відповідачу у платне користування складсько-торгівельне приміщення, розташоване на місці №C1-25, площею 72,0 кв.м.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання  або одностороння зміна його умов не допускається.

Як передбачено ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В свою чергу, відповідач у період з червня по листопад 2019 року не сплатив за послуги користування складсько-торгівельним приміщенням на загальну суму 59 000,00 грн та вартість спожитої електроенергії у сумі 61,34 грн, передбачені п. 2.2.3. договору №С1-25/2018 від 06.03.2018, що підтверджується бухгалтерською довідкою ДП «ТВК» та актом звірки взаєморозрахунків від 13.11.2019 за договором №С1-25/2018 від 06.03.2018, який підписаний та не заперечується ФОП Лерманом А.Г.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню плата за послуги користування складсько-торгівельним приміщенням на загальну суму 59 000,00 грн та 61,34 грн вартості спожитої електроенергії, адже відповідачем не було спростовано ні факт надання відповідних послуг, ні факт наявності відповідної заборгованості.

Щодо вимог про стягнення штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

У відповідності до приписів ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 ст.547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. За змістом п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 4.3. Договору, термін сплати до 20 числа кожного поточного місяця. За прострочення платежу у розмірі, визначеному в п. 3.1 договору, сторона 2 щомісяця сплачує штраф у розмірі 20% від суми, визначеної п. 3.1. договору.

Як було встановлено вище, термін сплати заборгованості за надані послуги у сумі 59  000,00 на момент звернення з позовом наступив, як виходячи з умов укладеного між сторонами договору, так і з умов акту взаєморозрахунків.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 20% штрафу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що даний розрахунок зроблено вірно, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення штрафу у сумі 11 800,00 грн підлягають задоволенню.

Щодо заявлених вимог про стягненнях відсотків річних за період з 01.12.2019 по 27.05.2024 в сумі 8 336,12 грн та інфляційних втрат за період з 01.12.2019 по 27.05.2024 в сумі 26 831,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У даному випадку, позивачем надано до суду розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат у період з 01.06.2019 по 27.05.2024, однак, у прохальній частині позову вказаний період нарахування з 01.12.2019 по 27.05.2024.

У даному випадку, колегія суддів погоджується з розрахунком інфляційних втрат, наведеному в оскаржуваному рішенні, відповідно до якого інфляційні втрати у період з 01.12.2019 по 27.05.2024, виходячи із суми заборгованості 59 000,00 грн, складають 33  308,22 грн.

Однак, відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, відтак, суд першої інстанції вірно зазначив про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних витрат у розмірі 26  831,00 грн.

Крім того, колегія суддів перевірила наведений судом першої інстанції розрахунок 3 відсотків річних, відповідно до якого відсотки річних у період з 01.12.2019 по 27.05.2024, виходячи із суми заборгованості 59 000,00 грн, складають 7 946,07 грн, та вважає, що він є арифметично вірним та обґрунтованим.

Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив про необхідність часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення відсотків річних у сумі 7 946,07 грн.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що договір  №С1-25/2018 від 06.03.2018 та акт звірки до нього є дискримінаційними, та були підписані під тиском, з огляду на наступне.

Приписами статті 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

В той же час, відповідач жодним чином не довів обставини того, що вказаний правочин було вчинено під тиском. Крім того, вчинення правочину під тиском є саме підставою для визнання такого правочину недійсним судом, а звільнення від виконання зобов`язань за таким правочином.

У даному випадку договір  №С1-25/2018 від 06.03.2018 не було визнано недійсним судом та він не є нікчемним в силу закону, тому самі лише посилання апелянта на вчинення такого правочину під тиском не приймаються колегією суддів до уваги.

Посилання апелянта на те, що позивач в односторонньому порядку змінював вартість оплати за обслуговування торгівельно-складського приміщення, колегія суддів не приймає до уваги.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 2.3.1 Договору Сторона 1 має право змінювати вартість плати за обслуговування складсько-торгівельного приміщення, шляхом встановлення відповідних тарифів на такі послуги.

Таким чином, при укладенні договору сторони погодили можливість односторонньої зміни позивачем вартості послуги, що не може свідчити про зловживання з боку позивача та відповідно не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

05.11.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича про застосування строків позовної давності до заявлених ДП «ТВК» позовних вимог, адже на думку відповідача позовні вимоги заявлено позивачем з пропуском строку позовної давності, що є окремою підставою відмови у задоволенні позовних вимог.

Позовна давність відповідно до вимог ст.256 Цивільного кодексу України – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Статтею 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до вимог статті 267 Цивільного Кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, заява про застосування позовної давності може подаватися стороною лише до ухвалення рішення судом першої інстанції.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 8 постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 923/1137/21.

Як виняток, у разі, якщо відповідача не було належним чином повідомлено судом першої інстанції про час і місце розгляду справи та він не брав участі в такому розгляді, то це є підставою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 200/11343/14-ц).

Отже, умовою для вирішення апеляційним судом заяви відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції, є неналежне (без дотримання вимог процесуального законодавства) повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи в суді першої інстанції (аналогічний висновок викладено в пункті 91 постанови Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 911/4923/14 та пункті 8 постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 923/1137/21).

У даному випадку, апелянт був обізнаний про розгляд справи судом першої інстанції, оскільки відповідно до наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала Господарського суду Одеської області від 11.06.2024, якою було відкрито провадження у справі №916/2527/24, була отримана ФОП Лермана А.Г. 14.06.2024.

Крім того, апелянт звертався до суду першої інстанції з заявами по суті справи:

- 26.06.2024 за вх.№24933/24 до Господарського суду Одеської області від ФОП Лермана А.Г. надійшла заява про розгляд справи №916/2527/24 в порядку загального позовного провадження, з метою з`ясування всіх обставин справи та витребування доказів по справі.

- 22.07.2024 за вх.№ 27705/24 до суду від відповідача надійшла заява про зупинення провадження у справі №916/2527/24.

При цьому, слід відмітити, що відповідач правом на подання відзиву на позов чи заяви про застосування строків позовної давності, не скористався.

Таким чином, у даному випадку обставини не належного повідомлення відповідача про розгляд справи судом першої інстанції не встановлено, а також заявником не доведено обставин подання вказаної заяви до суду першої інстанції, про що встановлено вище у цій постанові.

Відтак, у суду апеляційної інстанції немає правових підстав для розгляду заяви скаржника про застосування позовної давності, зробленої на стадії апеляційного перегляду судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга – залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Лермана Аркадія Георгійовича на рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 12.08.2024 по справі №916/2527/24 – залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.

Постанову складено та підписано 02.12.2024.

Головуючий                                                                                    К.В. Богатир

Судді:                                                                                               Л.В. Поліщук

                                                                                                          Н.М. Принцевська