Справа № 303/8439/24

2/303/1765/24

РІШЕННЯ (заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року                                                        м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого судді                                Заболотного А.М.

секретар судового засідання                        Желізняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Мукачево в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року на загальну суму 82876,00 грн. та за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року на загальну суму 39820,20 грн., що разом становить 122696,20 грн.

В обґрунтування свої позовних вимог вказує про те, що 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» був укладений кредитний договір № 881841950. 28.11.2018 року між ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого до ТзОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року, що підтверджується витягом з реєстру боржників № 170 від 25.01.2022 року. 20.10.2022 року між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 20102022 відповідно до умов якого ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а останнє в свою чергу приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах права вимоги. Зокрема, відповідно до реєстру прав вимоги № 2 від 06.03.2023 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача на суму 84876,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 22000,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 62876,00 грн.

Крім того позивач також зазначає, що 17.11.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «МІЛОАН» був укладений кредитний договір № 102184320. 16.07.2024 року між ТзОВ «МІЛОАН» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 16072024 відповідно до умов якого ТзОВ «МІЛОАН» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «МІЛОАН» права вимоги до боржників вказаних у реєстрі боржників. Таким чином, відповідно до витягу з реєстру боржників від 16.07.2024 року ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 на суму 39820,20 грн., що складається з наступного 8755,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29165,20 грн. – сума заборгованості за відсотками; 1900,00 грн. – заборгованість за комісією.

У зв`язку з тим, що відповідач свої зобов`язання не виконує ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року та за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року на загальну суму 122696,20 грн. Також просить вирішити питання судових витрат, а саме стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Ухвалою суду від 16.10.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.. Судове засідання по справі призначено на 12.11.2024 року та відкладено на 02.12.2024 року.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі в якій також просить позов задовольнити у повному обсязі з наведених в ньому підстав, проти ухвалення судом заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання з розгляду справи не з`явилася повторно, хоча про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином. У зв`язку із неявкою відповідача, яка була належним чином повідомлена про дату та час розгляду справи, без поважних причин в судове засідання, оскільки про поважність причин неявки суд не повідомила, відзиву на позовну заяву не подала, то зі згоди позивача суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до наступного висновку.

Щодо про стягнення заборгованості за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року судом встановлено, що 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» був укладений кредитний договір № 881841950. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, що надісланий 21.10.2021 року о 16 год. 36 хв. на номер телефону позичальника про, що свідчить розділ 5 кредитного договору.

Згідно з п. 4.1. кредитного договору невід`ємною частиною цього договору є Правила та паспорт споживчого кредиту продукту «Смарт». Уклавши цей договір, відповідач підтвердила, що вона ознайомлена, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил.

Відповідно до п. 4.4. кредитного договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

За умовами кредитного договору ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надало відповідачу кредит в розмірі кредитного ліміту на суму 22000,00 грн. строком на 3 дні, а саме до 04.11.2021 року (п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.7. кредитного договору).

Сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього договору, є процентами за користування грошовими в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України (п. 4.3. кредитного договору).

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання відповідно цього договору.

Звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року.

У зв`язку з цим судом також встановлено, що 28.11.2018 року між первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був укладений договір факторингу № 28/1118-01 відповідно до умов якого ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» відступає ТзОВ «Таліон Плюс» право вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а ТзОВ «Таліон Плюс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Також встановлено, що 31.12.2020 року між та ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» була укладена додаткова угода № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року відповідно до умов якої сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції.

Відповідно до п.п. 1.3. додаткової угоди № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року під правом вимоги розуміється права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

В п. 2.1. додаткової угоди № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року визначено, що згідно з умовами договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у реєстрах прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. При цьому, наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру вимоги, по формі, встановленій у відповідному додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права до боржника та додаткового оформлення не потребує (п. 4.1. додаткової угоди № 26).

Крім того, судом встановлено, що відповідно до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року, укладеного між ТзОВ «Таліон Плюс» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ТзОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТзОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.

Згідно з п 2.1. договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року, за цим договором клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.

В п. 1.2. договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року визначено, що кредитний договір це договір, укладений між первісним кредитором ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» і боржником, право вимоги за яким отримав клієнт (ТзОВ «Таліон Плюс») на підставі договору № 28/1118-01 від 28.11.2018 року.

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 2 до договору факторингу № 20102022 від 20.10.2022 року до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 881841950 на загальну суму 84876,00 грн., що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 22000,00 грн., заборгованості за відсотками в розмірі 62876,00 грн.

З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року судом встановлено, що 17.11.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «МІЛОАН» був укладений кредитний договір № 102184320. Вказаний договір підписаний електронним підписом позичальника, відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

За умовами договору кредитодавець зобов`язується на умовах та в строк, визначені договором, надати позичальнику грошові кошти, а позичальник - повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту, проценти за користування кредитом на умовах, що визначені договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. 1.2., 1.3., 1.4., 1.5.1. договору сума кредиту становить 10000,00 грн.; кредит надається загальним строком на 15 днів з 17.11.2021 року з терміном повернення 02.12.2021 року. Комісія за надання кредиту становить 1900,00 грн.

Відповідно до п. 1.5. договору загальні витрати позичальника 4450,00 грн. та 776,357,00 % річних у процентному співвідношенні. Орієнтовна загальна вартість кредиту складає 14450,00 грн. Проценти за користування кредитом – 2550,00 грн., які нараховуються за ставкою 19,00 % від суми кредиту одноразово (п.п. 1.5.2.); тип процентної ставки фіксована (п. 1.7 договору). В п. 2.1. кредитного договору зазначено, що кредит надається позичальнику шляхом переказу на його картковий рахунок.

Згідно з п. 2.2.2. нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3. договору.

Відповідно до п. 2.4.1. договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну передбаченого п. 1.4. договору.

Згідно з п. 5.1. договору позичальник підтверджує, що до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа, розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною цього договору, а також з інформацією, передбаченою ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав його проект разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, розміщеними на сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору; умови договору йому зрозумілі; до укладення договору отримав від кредитодавця інформацію, зазначену в Законі України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та Законі України «Про споживче кредитування».

Пунктом 6.1. договору визначено, що цей кредитний договір укладається в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства та доступний зокрема через сайт товариства та/або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Згідно з п. 6.4., 6.5. договору укладення кредитодавцем кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню кредитодавцем ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки. Цей договір прирівнюється до такого, що укладений у письмовій формі.

Додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 102184320 від 17.11.2021 року містить графік платежів за вказаним договором, згідно з яким кредит надається на строк 15 днів, сума кредиту – 10000,00 грн., проценти за користування кредитом – 2550,00 грн., комісія – 1900,00 грн., реальна річна процентна ставка – 776,357,00 %, загальна вартість кредиту – 14450,00 грн.

Згідно з паспортом споживчого кредиту (додаток № 2 до договору), який підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, визначено умови кредитування: тип кредиту - кредит; сума кредиту – 10000,00 грн.; строк кредитування - 15 днів; мета отримання кредиту - задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням найманого працівника; спосіб надання кредиту - безготівково на рахунок з використання картки.

Таким чином судом встановлено, що ТзОВ «МІЛОАН» свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. У свою чергу, позичальник зобов`язалася своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, повернути кредит у визначені кредитним договором терміни, а також виконати інші свої зобов`язання відповідно цього договору.

Одночасно, звертаючись до суду з цим позовом ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» також зазначає про те, що до нього перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року.

Так, судом встановлено, що ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТзОВ «Мілоан» уклали договір факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року згідно з п. 1.1. якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу ) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання (суму позики), плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належать клієнту. Перелік боржників, підстави виникнення права грошової вимоги до боржників, сума грошових вимог та інші дані зазначені в реєстрі боржників, який формується згідно з додатком № 1 та є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2. договору факторингу перехід до клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників - підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною договору.

16.07.2024 року між ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» та ТзОВ «Мілоан» підписано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року, згідно з яким клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року позивач набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 102184320 у розмірі 39820,20 грн., що складається з: 8755,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29165,20 грн. – сума заборгованості за відсотками; 1900,00 грн. – заборгованість за комісією.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором № 102184320 від 17.11.2021 року заборгованість за вказаним договором за період з 16.07.2024 року по 31.08.2024 року становить 39820,20 грн. з яких 8755,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 29165,20 грн. – сума заборгованості за відсотками; 1900,00 грн. – заборгованість за комісією.

Оскільки позичальник не виконав свої зобов`язання добровільно, товариство звернулося до суду за захистом своїх прав.

Із врахуванням встановленого вище суд вважає, що в першу чергу слід вирішити питання наявності у позивача права грошової вимоги за вказаними вище кредитними договорами до відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Тлумачення ч. 1 ст. 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (ч. 3 ст. 656 ЦК України); (б) дарування (ч. 2 ст. 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно з ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення ст. 516, ч. 2 ст. 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15.

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Частиною 1 ст. 1077 ЦК визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Згідно з ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

З наведеного вище слід прийти до однозначного висновку про те, що до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшли всі права кредитора за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року на підставі договору факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року.

Щодо наявності у позивача права грошової вимоги за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року суд зазначає про таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц та у постанові Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 року викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14.06.2023 року у справі № 755/15965/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

У постанові від 18.10.2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 512 ЦК України).

При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 року у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 року у справі № 910/11177/20).

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.12.2021 року у справі № 911/3185/20).

Як встановлено судом 21.10.2021 року між ОСОБА_1 та ТзОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» був укладений кредитний договір № 881841950.

В той же час договір факторингу № 28/1118-01 укладений 28.11.2018 року. Вказаним договором встановлено, що предметом відступлення за ним є, в тому числі, вимоги, які виникнуть у клієнта в майбутньому (майбутня вимога). Разом з цим, виходячи з умов договору, таке право вимоги на майбутнє існувало лише з дня укладання договору, з 28.11.2018 року.

Таким чином, між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога та ТзОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору відступлення прав вимоги 28.11.2018 року так і на час укладення додаткової угоди № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора і, вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.

З вищенаведеного слідує, що на момент укладення договору про відступлення права вимоги від 28.11.2018 року боргові зобов`язання за кредитним договором від 21.10.2021 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору відступлення права вимоги від 28.11.2018 року. Відтак у ТзОВ «Таліон Плюс» не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати позивачу на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року.

Додатково суд звертає увагу на те, що ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів»» не надало доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги № 28/1118-01 від 28.11.2018 року.

Крім того, обґрунтовуючи позов, позивач зазначає, що на виконання положень договору факторингу № 28/1118-01 між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» був складений та підписаний реєстр права вимоги № 170 від 25.01.2022 року за яким передані (відступлені) права вимоги до відповідача за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року.

В той же час, такого доказу (реєстр права вимоги № 170 від 25.01.2022 року) позивачем суду не надано.

Також суд враховує те, що укладенням додаткових угод до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року лише продовжено строк дії договору факторингу, який укладений між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс». При цьому, обсяг прав та обов`язків сторін по договору факторингу від 28.11.2018 року додатковими угодами не змінений, по своїй суті вони не є новими договорами факторингу і не свідчать жодним чином про перехід до ТзОВ «Таліон Плюс» від первісного кредитора ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року.

Таким чином, між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТзОВ «Таліон Плюс» на час укладення договору факторингу 28.11.2018 року не були погоджені його істотні умови в частині обсягу вимог, що перейшли до нового кредитора і, вочевидь, договором не могли бути охоплені зобов`язання відповідача, які виникли після укладення цього договору.

З вищенаведеного слідує, що на момент укладення договору факторингу від 28.11.2018 року боргові зобов`язання за кредитним договором від 21.10.2021 року ще не існували, а тому не могли бути передані новому кредитору на час укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року. Відтак у ТзОВ «Таліон Плюс» та, як наслідок, у ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не виникло право вимоги до відповідача.

З приводу наявності підстав для стягнення заборгованості за кредитними договорами суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог Закону. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). Визначення поняття зобов`язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання – це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Таке визначення розкриває сутність зобов`язання як правового зв`язку між двома суб`єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов`язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов`язання надано право, що кореспондує обов`язку першої. Обов`язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов`язання (ст. 510 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якої договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 року у справі № 404/502/18, від 07.10.2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

З врахуванням встановленого суд приходить до висновку про укладеність кредитного договору № 102184320 від 17.11.2021 року між відповідачем та відповідною фінансовою установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів, та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за вищевказаним кредитним договором за договором факторингу № 16072024 від 16.07.2024 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. В силу ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

При цьому право дострокового повернення означає, що кредитор вимагає виконання зобов`язання до настання строку виконання, визначеного договором.

Так, одним із видів порушення зобов`язання є прострочення – невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Згідно з ст.ст. 610, 611, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України).

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У ст. 80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договорам суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 102184320 від 17.11.2021 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за цим кредитним договором в частині заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту) в розмірі 8755,00 грн. та заборгованості за комісією в розмірі 1900,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача процентів за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року в розмірі 29165,20 грн., то суд вважає за необхідне зазначити таке.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 року по справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18, вказала, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Також Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Як вже було згадано, в кредитному договорі № 102184320 від 17.11.2021 року сторони визначили строк його дії з 17.11.2021 року до 02.12.2021 року, тобто 15 днів.

Таким чином і з врахуванням встановленого вище слід зробити висновок, що за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року відсотки за користування кредитними коштами можуть бути нараховані лише протягом 15 днів, тобто строку на який були надані кредитні кошти, а тому розмір заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами за договором з врахуванням його умов щодо розміру денного відсотку за користування коштами становить 2550,00 грн. Нарахування відсотків після 02.12.2021 року є неправомірним, а тому правові підстави для стягнення таких відсутні.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивачем не заявлялися вимоги про стягнення грошових коштів в порядку ст. 625 ЦК України. При цьому слід відзначити, що в представлених суду розрахунках заборгованості відсутні будь-які дані щодо періоду нарахування відсотків за користування коштами, розміру відсоткової ставки, тощо.

Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Із врахуванням встановленого, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, враховуючи що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними, а також в їх сукупності достатніми доказами факт переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року від первісного ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТзОВ «Таліон Плюс», а наступні переходи прав вимоги, які є похідними, не можуть підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього кредитора ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», суд приходить до висновку про те, що кредитним договором № 881841950 від 21.10.2021 року, укладеним між ТзОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , не порушуються права і законні інтереси ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а відтак останнє не має права вимагати від ОСОБА_1 сплати заборгованості за вказаним вище кредитним договором, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині.

Крім того, оскільки відповідач доказів щодо часткового чи повного погашення заборгованості за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року суду не представила, не спростувала документально нарахований позивачем розмір заборгованості, з урахуванням наведеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, та, враховуючи факт невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору № 102184320 від 17.11.2021 року, суд приходить до висновку, що позов ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» в частині стягнення заборгованості за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 13205,00 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких 8755,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2550,00 грн. - сума заборгованості за відсотками та 1900,00 грн. - сума заборгованості за комісією.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» підлягають задоволенню частково, то розмір сплаченого ним судового збору при зверненні до суду з цим позовом підлягає стягненню з відповідача на його користь пропорційно задоволеним вимогам.

Розмір заявлених вимог – 122696,20 грн. (100 % - 3028,00 грн. - розмір судового збору, що підлягав сплаті при зверненні до суду з цим позовом), розмір вимог, що підлягають задоволенню – 13205,00 грн. (10,76 % - 325,81 грн. - розмір судового збору, пропорційний до задоволеної частини вимог).

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 325,81 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 279, 354-355 ЦПК України, ст.ст. 526, 527, 530, 610, 629, 1048-1050, 1054 ЦК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 102184320 від 17.11.2021 року в розмірі 13205,00 гривень, з яких: з яких 8755,00 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 2550,00 гривень - сума заборгованості за відсотками та 1900,00 гривень - сума заборгованості за комісією.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 325,81 гривень судових витрат.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (01032 м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014, рахунок № НОМЕР_1 в АТ «ТАСкомбанк» (для погашення заборгованості та судових витрат).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Суддя                                                                        А.М.Заболотний