Справа № 216/4213/24

                                                провадження №2/216/2033/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

21 листопада 2024 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого, судді: Чирського Г.М.,

за участю секретаря судового засідання: Смолдирева М.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6, в порядку спрощеного провадження з викликом сторін, цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

                                                             в с т а н о в и в:

Позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ - «Сенс Банк») звернувся до суду з позовом до відповідача   ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за кредитним договором №631659571, у розмірі 316747,38 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов договору. В обґрунтування позову зазначено, що 21.05.2021 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії №631659571. Відповідно до умов договору, банк зобов`язувався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов`язувався в порядку та на умовах, що визначені договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором. Умовами договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов`язаний достроково виконати всі боргові зобов`язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від банку інформації. 12 серпня 2022 року загальним зборами акціонерів АТ «Альфа Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30 листопада 2022 року. Свої зобов`язання за договором щодо надання позичальнику кредиту банк виконав у повному обсязі, однак відповідач, як позичальник, свої зобов`язання виконував неналежним чином, тому з метою захисту прав кредитора позивач просить вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 21 червня 2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

15.10.2024 року від відповідача до суду надійшов відзив, у якому останній просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що З позовної заяви, а також доказів, які додані до неї вбачається, що між позивачем та відповідачем було укладено оферту на укладення угоди про надання кредиту, відповідно до якої у позивача виникло зобов`язання на надання відповідачу кредиту в сумі 155 000,00 грн. Аналізуючи таке формулювання позивача, відповідач аргументовано вбачає, що оферта на укладення угоди про надання кредиту позивачем замінюється поняття «кредитний договір», що за своєю суттю, формою та змістом є категорично різними документами.

З оферти та інших матеріалів справи не вбачається за можливе встановити волевиявлення ОСОБА_1 на надання оферти на укладання угоди про надання кредиту №631659571, оскільки оферта не містить його засвідчення ні шляхом електронного підпису, ні шляхом підпису від руки. Будь-яких доказів, які б свідчили, про те, що ОСОБА_1 було підписано цю оферту електронним підписом, в матеріалах справи немає. Також, як вбачається з оферти, ОСОБА_1 вказано, що підставою на укладання угоди про надання кредиту є договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», що укладений між ОСОБА_1 та Банком.

Жодними належними та допустимими доказами також не підтверджується надання банком грошових коштів позичальнику в сумі 155 000 грн., хоча, як вбачається з оферти на укладання угоди про надання кредиту № 631659571 та акцепту пропозиції, грошові кошти в сумі 155 000 грн. повинні були бути видані на рахунок відповідача.

Також, паспорт споживчого кредиту, який додано до позовної заяви не підтверджує факту укладання договору про споживче кредитування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування (Публічну пропозицію), що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

У зв`язку з вищезазначеним, відповідач вважає, що АТ Сенс Банк при укладенні договору з ним, не дотримав вимог, передбачених діючим законодавством про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які він вважав узгодженими. Таким чином, обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, не знаходять свого підтвердження в ході ознайомлення з позовною заявою та її додатками, в зв`язку з чим в його задоволенні слід відмовити.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, до суду надіслав заяву, в якій просить проводити розгляд справи за його відсутності, наполягаючи на задоволенні позовних вимог.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явилися, від представника надійшла заява про розгляд справи у відсутність сторони відповідача, у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Враховуючи, що сторони до суду не прибули, в матеріалах справи мається достатня кількість доказів для вирішення справи по суті, суд відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України вважає за доцільне ухвалити рішення без участі сторін по справі та без фіксації процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.        

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. У відповідності до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

На підтвердження заявлених вимог позивачем надано копію Акцепту пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, згідно якої АТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію ОСОБА_1 на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк».

До матеріалів позовної заяви, окрім того, долучено довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб та паспорт споживчого кредиту, підписаний 21.05.2021 ОСОБА_1 (ідентифікатор 2184), згідно з яким мета отримання кредиту на споживчі цілі, ліміт кредиту 155000,00 грн, максимальна сума кредиту 200000,00 грн, процентна ставка 35,99 %, тип процентної ставки фіксована.

Як вбачається зі змісту довідки про ідентифікацію, виданої АТ «Сенс Банк», клієнт ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , з яким укладено Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк», укладеного між Банком та Клієнтом, ідентифікований АТ «СЕНС БАНК». Акцепт договору позичальником здійснено (підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового Ідентифікатора 2184).

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитом загальна заборгованість ОСОБА_1 відповідно до кредитного договору № 631659571 від 21.05.2021 станом на 17.07.2023 становить 316747,38 грн., з яких 166 660,94 грн – прострочене тіло кредиту, 37 970,87 грн – відсотки за користування кредитом, 108 303,49 грн – тіло кредиту, 3 812,08 грн – відсотки за прострочене тіло кредиту.

Відповідно до витягу з державного реєстру банків від 02.12.2022 року Акціонерне товариство «Альфа-Банк» 01.12.2022 року змінило назву на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

25.01.2024 року представником АТ «Сенс Банк» відповідачу направлено досудову вимогу щодо виконання договірних зобов`язань за кредитним договором № 631659571 про необхідність протягом 30 календарних днів повернути заборгованість за договором в розмірі 316747,38 грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги АТ «Сенс Банк» не підлягають задоволенню, виходячи із таких підстав.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що передбачено ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до абз. 1 ч. 12 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання,зокрема: електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис - електронні дані, що додаються до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються підписувачем як підпис (п. 15 ч. 1ст. 1 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У силу ч. 5 ст. 18 Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та не розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Наданий суду примірник Акцепту пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії містить посилання на те, що угода направлена/надана Позичальнику у спосіб, обраний останнім у Оферті на укладення цієї угоди, однак в матеріалах справи відсутня Оферта на укладення угоди, як і копія Кредитного договору №631659571 від 21.05.2021.

Окрім того, Довідка про ідентифікацію клієнта ОСОБА_1 не містить ні дати такої ідентифікації, ні дати її складення. Вказані обставини, на переконання суду, викликають обґрунтовані сумніви щодо підтвердження наміру відповідача на укладання договору.

З матеріалів справи не вбачається та судом не встановлено, що кредитні кошти за вказаним вище кредитним договором надійшли на рахунок ОСОБА_1 , як і те, що сторони погодили інший рахунок для перерахування кредитних коштів за договором.

Також долучений до матеріалів цивільної справи розрахунок заборгованості та довідка про ідентифікацію особи є роздруківками, які не містять ані печатки Банку, ані підпису посадової особи Банку, тобто надані документи не відповідають положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором є внутрішнім документом фінансової установи, не відображає за якою процентною ставкою було нараховано заборгованість зі сплати процентів. Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за кредитним договором не є належним та допустимим доказом розміру заборгованості відповідача за кредитом перед Банком.

Аналізуючи докази у справі у їх сукупності, суд вважає, що позивачем не надано докази, які б беззаперечно свідчили про факт отримання та користування відповідачем кредитними коштами, про дійсний розмір отриманих у кредит коштів, а також не доведено обґрунтованість заявленої суми заборгованості по нарахованих відсотках, а отже не доведено факту порушення його прав внаслідок невиконання відповідачем умов зазначеного кредитного договору.

Зважаючи на ознаку реальності договорів позики та кредиту, для підтвердження виконання позикодавцем (кредитодавцем) своїх зобов`язань за таким договором недостатньо наявності лише факту підписання даного виду договору, а судом має бути встановлено наявність факту отримання позичальником грошових коштів та моменту їх отримання (як певний проміжок часу), що є обов`язковою та істотною умовою договору.

Доказів отримання відповідачем грошових коштів за кредитними договорами, а також доказів перерахування за дорученням позичальника грошових коштів матеріали справи не містять і позивачем суду не надано.

У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року по справі № 910/14452/20 вказано, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18 зазначив, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Отже, обов`язком позивача, який стверджує про надання відповідачу безготівкових кредитних коштів первісним кредитором за кредитним договором, у якому він набув право вимоги, є надання доказів, що підтверджують зарахування позичальнику таких коштів, а у разі неможливості самостійно подати такий доказ - право на обґрунтування такої неможливості та заявлення клопотання про витребування доказів судом.

Сам зміст договору не свідчить про факт надання кредиту відповідачу в момент його підписання, а лише вказує про можливість надання клієнту кредиту в безготівковій формі у національній валюті на рахунок клієнта. Однак, будь-яких фінансово-бухгалтерських документів про перерахування кредиту на рахунок відповідача, позивачем суду не надано.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 15 грудня 2015 року у справі № 21-4266а15, договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, а свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, в той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг. Про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунка, а також прибуткові та видаткові касові ордери в разі внесення грошей до каси підприємства.

Аналогічні за змістом правові висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 жовтня 2020 року у справі №194/1126/18. Тобто, судова практика зі спірних правовідносин є сталою і незмінною.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

До такого ж висновку дійшов Верховний Суд, розглядаючи справу № 755/2284/16-ц (постанова від 11 вересня 2019 року), у справі № 61/16891/15-ц (постанова від 30 січня 2018року).

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач, не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту та користування ним а, отже, не є належним доказом наявності заборгованості. Інформація, яка зазначена в розрахунку заборгованості за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

У позові банк наполягав на тому, що підписання позичальником паспорта споживчого кредиту свідчить про дотримання письмової форми договору про споживче кредитування.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23.05.2022 року (справа № 393/126/20, провадження № 61-14545сво20) відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду  від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження  № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Згідно ч. 1, ч. 2  ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець розмішує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійне ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту. Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту за формою встановленою у Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування - у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті.

Згідно ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків де нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що: під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація; правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами: першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін; зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів, (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину;         потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.

Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

До такого висновку прийшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 травня 2022 року по справі №393/126/20 (провадження №61-14545сво20), в якій відступив від висновку Верховного Суду, викладеного у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61- 17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.

Згідно з вимогами ч. 3 ст.12 та ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

В ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи всі встановлені судом обставини, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк».

У силу ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 5-8, 10,11, 12,13,81,141,259,263-265, 259 ч.6 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками  апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 26 листопада 2024 року.

Суддя Г. М. Чирський