ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/1202/23 Номер провадження 22-ц/814/2885/24Головуючий у 1-й інстанції Баранська Ж.О. Доповідач ап. інст. Обідіна О. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2024 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

Головуючого : Обідіної О.І.

Суддів :  Карпушина Г.Л., Триголова В.М.

За участю секретаря : Дороженка Р.Г

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу представника позивача  ОСОБА_1 – адвоката Стаханова Михайла Володимировича на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – приватний нотаріус Кременчуцького районного нотаріального округу Волошина Наталії Анатоліївна, про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки, на якій вони розташовані, площею 0, 0735 га кадастровий номер 5322483801:01:009:0309, посвідчений приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Волошиною Н.А. від 09 вересня 2021 року, укладений між ним та відповідачем, а також просив скасувати державну реєстрацію вказаного вище договору.

Вказував, що він з 29 квітня 2008 року був власником спірного домоволодіння, яке на прохання свого онука, відповідача по справі, переоформив на нього шляхом укладання нотаріального договору, за яким останній мав доглядати його до кінця днів.

Певний час після переоформлення домоволодіння між ними існували нормальні відносини, онук разом з дружиною переїхали до нього, допомагали в побуті. В подальшому відповідач перестав спілкуватися та взагалі з`їхав з будинку, в зв`язку з чим він вимушений сам піклуватися за себе, самостійно утримувати будинок та земельну ділянку.

Зважаючи, що переоформленням домоволодіння займався відповідач, договір, що підписував, він не читав в зв`язку з вадами зору, позивач сподівався на укладання договору утримання, а не договору дарування, який не покладає на обдарованого ніяких обов`язків по наданню допомоги дарувальнику.

Оскільки він помилився в правовій природі укладеного договору, прохає останній визнати недійсним.

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 22 червня 2023 року, а саме, скасовано арешт на майно – житловий будинок з господарськими будівлями, за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку на якій вони розташовані, власником якого є ОСОБА_2 .

Відмова в задоволенні позову обґрунтована відсутністю доказів, які б свідчили про існування у позивача помилки щодо правової природи оспорюваного договору та недоведеністю ним обставин, які б свідчили, що він мав намір укласти договір довічного утримання.

В апеляційній скарзі адвокат Стаханов М.В., посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального прав та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Вказує, що ОСОБА_1 укладаючи договір помилявся щодо фактичних обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладання договору дарування, замість договору довічного утримання.

Зазначає, що позивач не має іншого житла, а відтак не міг свідомо позбавити себе домоволодіння, подарувавши його онуку.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, що з`явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що остання задоволенню не підлягає, за таких обставин.

Згідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 09 вересня 2021 року між ОСОБА_1 як дарувальником, та ОСОБА_2 як обдаровуваним, укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій вони розташовані, площею 0,0735 га, кадастровий номер 5322483801:01:009:0309.

Даний договір дарування посвідчено приватним нотаріусом Кременчуцького районного нотаріального округу Волошиною Н.А. та зареєстровано в Реєстрі за № 1127.

В листопаді 2021 року обдарований, як власник домоволодіння, уклав договори з комунальними підприємствами - КП «Кременчукводоканал» та ТОВ «Полтаваенергозбут» на постачання води та електричної енергії відповідно.

В подальшому, 08 червня 2023 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0, 0735 га, кадастровий номер 5322483801:01:009:0309 та житловий будинок з господарськими будівлями за адресою АДРЕСА_1 , що вбачається з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

В будинку фактично проживали як позивач, так і відповідач розам з своєю співмешканкою.

Стверджуючи, що через деякий час після укладання договору, між ним та онуком погіршилися відносини, останній перестав допомагати по господарству та дбати про нього, а потім взагалі з`їхав з будинку, позивач зрозумів, що він помилився під час укладання договору в його правовій природі, тобто сподіваючись на укладання договору довічного утримання, фактично ним був підписаний договір дарування, що не відповідало його волі як власника будинку, у зв`язку з чим був вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд дійшов висновку, що позивачем недоведена істотність помилки при укладенні оспорюваного договору дарування та не надано доказів того, що він дійсно мав намір укласти договір саме довічного утримання, а не подарувати онукові належне йому домоволодіння. Зазначивши при цьому, що сама по собі наявність у позивача певних вікових хвороб не позбавляла його можливості усвідомлювати значення своїх дій під час укладання договору дарування та ознайомитись з його текстом перед підписанням.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду

Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фатів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Матеріалами справи доводиться, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09 вересня 2021 року уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував члену сім`ї другого ступеня споріднення – онуку належний йому на праві власності будинок з земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 .

Також в договорі сторони засвідчили, що вони однаково розуміючи значення і умови цього договору та його правові наслідки, підтверджують дійсність намірів при його укладанні, а також те, що він не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із статтями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

За змістом ч. 1ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 вказував, що укладаючи договір дарування він помилився, оскільки мав намір укласти спадковий договір з метою свого утримання, разом з тим, в силу похилого віку, стану здоров`я, не маючи можливості прочитати документ, він підписав договір, вважаючи, що це договір довічного утримання.

Зазначені позивачем обставини в ході судового розгляду заперечувались відповідачем та третьою особою – приватним нотаріусом Волошиною Н.А.

Зокрема остання зазначала, що перед підписанням договору з власником будинку було проведено декілька консультацій з приводу укладання договору дарування та його відмінностей від договору довічного утримання, після виготовлення тексту договору за допомогою окулярів він з ним попереднього ознайомився і лише після цього підписав договір та отримав свій екземпляр.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9 обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Допитані в ході судового розгляду свідки пояснювали, що в розмові позивач вихвалявся, що зробив онукові «дарчу» на будинок.

Встановлено, що після укладання договору дарування, онук з сім`єю проживав разом з дідом в будинку, оформив на себе рахунки в комунальних службах, між сторонами існували доброзичливі взаємовідносини та мало місце спільне ведення побуту та господарства.

В подальшому, між ними погіршились взаємовідносини та почали виникати сварки, в ході яких позивач висловлював наміри розірвати договір дарування, у зв`язку з чим відповідач залишив будинок.

Фактично ті самі обставини зазначає і позивач у своїй заяві.

Зазначене сторонами свідчить про те, що лише після погіршення взаємовідносин між ними, у позивача виникли сумніви щодо природи укладеного договору у зв`язку з чим він переосмислив його значення для себе, що і стало підставою для подальшого звернення до суду.

Між тим, сама по собі зміна свого рішення або ставлення до його наслідків в результаті переусвідомлення його значення для себе, що настали в майбутньому, тобто вже після укладання такого правочину, не повинні створювати уявлення про наявність такої помилки станом на момент укладання оспорюваного договору.

В такому випадку, підстави недійсності правочину повинні існувати саме на момент його укладання, усі подальші сумніви та зміна намірів і ставлення до такого правочину, що виникли після моменту укладання, не впливають на його дійсність, а можуть слугувати лише підставами для розірвання такого правочину.        

Таким чином, вірно встановивши обставини по справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не було доведено обставин, які б свідчили про існування підстав недійсності правочину саме на момент його укладання.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду та не містять посилань на обставини, з якими процесуальне законодавство пов`язує підстави для зміни чи скасування судового рішення.

Посилання адвоката на консультативний огляд офтальмолога від 16.09.2013 року. щодо наявності у ОСОБА_1 очних хвороб не береться судом до уваги, оскільки правовою підставою визнання правочину недійсним позивач вказує наявність помилки в його правовій природі, а не з підстав наявності у нього вікових хвороб, які призвели до неможливості розуміти його значення та усвідомлювати наслідки такого договору.

При цьому, колегія суддів погоджується з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів по справі та прийняття до уваги заперечень третьої особи – приватного нотаріуса, яка стверджувала, що лише після попереднього ознайомлення з текстом договору, який позивач особисто причитав в її службовому кабінеті, такий договір ним був підписаний.

Стосовно твердження апелянта про те, що подароване майно є єдиним житлом позивача, колегія суддів зазначає, що будинок позивач подарував не сторонній особі, а своєму онукові, про що розповідав свідкам, між сторонами відсутній спір про проживання в будинку ОСОБА_1 , останній зареєстрований в ньому, проживає та особисто ним користується. Намірів щодо виселення діда з будинку відповідач не висловлює та подібних дій з цього приводу не вчиняє.

За вказаних обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення місцевого суду, як ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382, 383, 384 ЦПК України колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника позивача  ОСОБА_1 – адвоката Стаханова Михайла Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 10 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Повний текст постанови складено 15 листопада 2024 року.

Судді: Обідіна О.І. Г.Л. Карпушин В.М. Триголов