ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 152/1046/19

провадження № 51-3654км24

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої ОСОБА_7 ,

представника третьої особи ОСОБА_8 ,

у режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_9 ,

засудженого ОСОБА_10 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги представника третьої особи ОСОБА_11 , щодо майна якої вирішується питання про арешт, - адвоката ОСОБА_8 , і захисника засудженого ОСОБА_10 - адвоката

ОСОБА_9 , на вирок Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 квітня

2024 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019020000000135, за обвинуваченням

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області, жителя

АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187;

ст. 257; ч. 1 ст. 263 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 11 грудня 2023 року ОСОБА_10 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187; ст. 257; ч. 1 ст. 263 КК, та призначено йому покарання:

- за ст. 257 КК у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього належного йому на праві власності майна;

- за ч. 1 ст.263 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років;

- за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК у виді позбавлення волі на строк 15 років

з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_10 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна.

Вирішено питання, які стосуються: початку строку відбування покарання; зарахування строку попереднього ув`язнення; запобіжного заходу; спеціальної конфіскації; арешту майна; відшкодування процесуальних витрат; речових доказів. Зокрема, ухвалено конфіскувати в дохід держави ключ із брелоком від автомобіля «Lexus LX 470» (р. н. НОМЕР_1 ), а цей автомобіль, власником якого був

ОСОБА_12 , залишено на зберіганні Вінницької філії ДП МВС України

«Інформ-Ресурси». У задоволенні клопотання представника третьої особи ОСОБА_11 , щодо майна якої вирішується питання про арешт, - адвоката ОСОБА_8 (далі - представника третьої особи) про скасування арешту відмовлено.

Задоволено цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 та ухвалено стягнути з ОСОБА_10 на її користь 492 776,08 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди і 500 000 грн моральної шкоди.

За обставин, детально викладених у вироку суду, ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він у першій половині березня 2019 року, з метою вчинення низки тяжких та особливо тяжких злочинів, пов`язаних з нападами на окремих громадян (зокрема, скоєння нападів, які потребують ретельної довготривалої підготовки), створив і очолив озброєну організовану групу - банду, до складу якої увійшов він, особа, провадження щодо якої закрито у зв`язку зі смертю (далі - особа, провадження щодо якої закрито), та особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження (далі - особа, матеріали щодо якої виділено), а саме організував її та брав участь у вчинюваному нею нападі як керівник.

Так, усередині березня 2019 року ОСОБА_10 , особа, провадження щодо якої закрито й особа, матеріали щодо якої виділено, діючи в складі організованої та очолюваної ОСОБА_10 озброєної злочинної групи - банди, досягли згоди щодо вчинення розбійного нападу з проникненням до житла двоюрідного брата ОСОБА_10 - ОСОБА_13

15 березня 2019 року приблизно о 21:30 ОСОБА_10 , з метою не бути викритим своїм двоюрідним братом ОСОБА_13 , залишився неподалік його будинку та спостерігав, щоб не з`явилися інші особи, які можуть їх викрити. Водночас особа, матеріали щодо якої виділено, та особа, провадження щодо якої закрито, проникли всередину будинку, де стали чекати на появу господаря, перед цим вдягнувши для маскування на голову чорні в`язані шапки з прорізами для очей (балаклави), а також рукавиці. Згодом у будинок зайшов ОСОБА_13 разом із дружиною ОСОБА_14 . У цей час особа, матеріали щодо якої виділено, та особа, провадження щодо якої закрито, за допомогою попередньо заготовлених пластикових хомутів та клейкої стрічки, зв`язали руки і ноги потерпілих. Щоб отримати інформацію про місце зберігання грошових коштів, по черзі почали завдавати ударів руками та ногами у різні частини тіла ОСОБА_13 . Крім того, особа, провадження щодо якої закрито, погрожувала заздалегідь заготовленою організованою групою зброєю невстановленої марки та моделі - пістолетом.

Не витримавши знущань і погроз застосування зброї, потерпілий указав на місце схованки грошових коштів (пакет із 434 000 грн та 2200 дол. США, що еквівалентно 58 776,08 грн). Особа, матеріали щодо якої виділено та особа, провадження щодо якої закрито, заволоділи цими коштами, а також належною ОСОБА_13 самозарядною рушницею моделі «ATA Arms Venza», ринкова вартість якої могла становити 16 366,33 грн, і залишили місце події на заздалегідь придбаному автомобілі «Hyundai Accent», завдавши потерпілим шкоди на загальну суму 509 143,41 грн.

Через декілька хвилин ОСОБА_13 вивільнив свої руки і ноги, вибіг з будинку,

сів за кермо автомобіля BMW та став наздоганяти нападників. При виїзді з

АДРЕСА_2 , ОСОБА_13 наздогнав «Hyundai Accent», який почав котитися в кювет до річки Мурашка , а особа, провадження щодо якої закрито, ОСОБА_10 , та особа, матеріали щодо

якої виділено, що перебували в цьому автомобілі, по черзі почали вистрибувати

з нього.

Надалі особа, провадження щодо якої закрито, маючи намір не повертати потерпілому відібрані в нього грошові кошти, а також не бажаючи бути викритим

і затриманим потерпілим, який у цей час вийшов зі свого автомобіля та стояв з мисливською рушницею ІЖ-17 у руках, використовуючи пістолет

не встановленої слідством марки та моделі, умисно здійснив три постріли в ОСОБА_13 , унаслідок чого одна з куль влучила в грудну клітку та заподіяла поранення, від якого він помер на місці події. Після цього ОСОБА_10 , особа, провадження щодо якої закрито та особа, матеріали щодо якої виділено, зникли

з місця події з викраденими грошовими коштами.

Крім того, ОСОБА_10 восени 2017 року через Інтернет у не встановленої слідством особи незаконно придбав за грошові кошти в сумі 5000 грн вогнепальну зброю, а саме перероблений саморобним способом газовий пістолет марки «Rohm RG 88», переніс її до квартири, яку винаймав для проживання ( АДРЕСА_1 ), і залишив там.

Під час проведення 16 березня 2019 року обшуку зазначеної вище квартири в одній із кімнат було виявлено та вилучено пістолет, який відповідно до висновку експерта від 19 липня 2019 року № 250 є короткоствольною гладкоствольною вогнепальною зброєю - самозарядним пістолетом, виготовленим шляхом перероблення газового пістолета моделі «Rohm RG 88», № НОМЕР_2 , калібру

9 мм.

Суд кваліфікував дії ОСОБА_10 : за ст. 257 КК як бандитизм, тобто організація озброєної банди з метою нападу на підприємства чи на окремих осіб, а також участь у вчинюваному нею нападі; за ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК як організація розбою, тобто нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, поєднаного з проникненням у житло, спрямованого на заволодіння майном у великих розмірах, вчиненого організованою групою; за ч. 1 ст. 263 КК як придбання, зберігання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської) без передбаченого законом дозволу.

Вінницький апеляційний суд ухвалою від 25 квітня 2024 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_10 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги, і заперечення інших учасників провадження

Захисник ОСОБА_9 , посилаючись на незаконність вироку місцевого суду та ухвали суду апеляційної інстанції, просить змінити ці судові рішення, виключивши з них посилання на винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 та ч. 1 ст. 263 КК, а також відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 .

Суть доводів захисника зводиться до посилань на недопустимість доказів, отриманих органом досудового розслідування у зв`язку з порушенням підслідності, відсутністю в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи прокурорів, а також невідкриттям стороні захисту в порядку, передбаченому ст. 290 КПК, низки доказів, на яких, зокрема, базуються висновки експертів.

До того ж наголошує, що крім порушення підслідності, слідчі не мали повноважень здійснювати досудове розслідування ще й через те, що в постанові про створення слідчої групи, долученій до матеріалів кримінального провадження, невідома особа виправила дату її прийняття, внаслідок чого неможливо визначити конкретну дату створення цієї слідчої групи, а тому вважає, що всі докази, отримані цими слідчими, є недопустимими.

Також зазначає про недопустимість фактичних даних, що містяться у протоколі проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки ця процесуальна дія була здійснена до надання дозволу на її проведення слідчим суддею.

Вважає, що визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК, не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження. Зауважує, що в матеріалах відсутня постанова про об`єднання кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 травня 2019 року за ст. 257 КК стосовно ОСОБА_10

(№ 12019020000000207), з кримінальним провадженням № 12019020000000135 від 16 березня 2019 року.

Крім того, стверджує, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи цивільний позов потерпілої, не навів жодного доказу заподіяння матеріальних збитків.

Представник третьої особи, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить змінити вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, скасувати арешт автомобіля «Lexus», р. н. НОМЕР_1 ,

і повернути його спадкоємцю ОСОБА_12 - ОСОБА_11 разом з ключами від нього.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, зазначає, що місцевий суд, усупереч приписам

ст. 370 КПК, не навів жодних мотивів стосовно відмови в задоволенні клопотання про скасування арешту на вказаний вище автомобіль, а суд апеляційної інстанції виклав мотиви про правомірність ухваленого районним судом рішення, які, на переконання представника третьої особи, є неспроможними, оскільки наразі немає підстав, передбачених приписами кримінального процесуального закону, для арешту цього транспортного засобу.

У письмовому запереченні на касаційні скарги захисника та представника третьої особи прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судами першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на безпідставність викладених

у них доводів, просить скарги залишити без задоволення, а постановлені щодо ОСОБА_10 судові рішення - без зміни.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_9 , навівши відповідні пояснення, та засуджений ОСОБА_10 , а також представник третьої особи ОСОБА_8 підтримали подані касаційні скарги.

Прокурор ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення касаційної скарги представника третьої особи, та висловила міркування про необхідність часткового задоволення касаційної скарги захисника, скасування ухвали апеляційного суду і призначення нового розгляду в цьому суді.

Потерпіла ОСОБА_6 та її представник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення обох касаційних скарг.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені

у касаційних скаргах, Суд дійшов висновку, що подані касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. Водночас він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Під час вирішення питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Як передбачено ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених у апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких її визнано необґрунтованою.

Суд апеляційної інстанції практично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження

й оцінки доказів, але з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК під час перегляду вироку місцевого суду апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було в передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 цього Кодексу і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Тобто в цьому рішенні необхідно проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь (див., наприклад, постанови Верховного Суду

від 17 липня 2018 року у справі № 125/2485/15-к, від 2 липня 2019 року у справі

№ 515/331/17, від 30 вересня 2020 року у справі № 523/16917/15-к та інші).

Однак суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_10 цих вимог не дотримався, оскільки істотні доводи сторони захисту та представника третьої особи залишив без переконливих мотивованих відповідей.

Так, не погоджуючись із вироком місцевого суду, захисник ОСОБА_9 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просив скасувати вирок місцевого суду

та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_10 винуватим за ч. 3 ст. 187 КК

і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років, а за статтями 257 і 263 ч. 1 цього Кодексу - виправдати і відмовити в задоволенні цивільного позову потерпілої.

Крім того, представник третьої особи, вказуючи на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просила скасувати вирок районного суду в частині відмови у скасуванні арешту автомобіля «Lexus», р. н. НОМЕР_1 , та конфіскації в дохід держави ключів від нього.

Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими. Заразом поза належною увагою цього суду залишилися доводи захисника і представника третьої особи, викладені на спростування висновків, покладених в обґрунтування вироку.

Стосовно оцінки судом апеляційної інстанції доводів, викладених в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_9 .

Апелянт акцентував, зокрема, на відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови про призначення групи прокурорів.

У цьому контексті Верховний Суд зауважує, що апеляційний суд проігнорував зазначений довід апеляційної скарги захисника, що є неприпустимим.

Так, відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду, викладеному в постанові від 22 лютого 2021 року у справі № 754/7061/15 (провадження № 51-4584кмо18), призначення прокурора або групи прокурорів у конкретному кримінальному провадженні має бути оформлене постановою, що має міститися у матеріалах досудового розслідування. Відсутність такої постанови чи її непідписання уповноваженою особою обумовлює недопустимість доказів, як таких, що зібрані під наглядом і процесуальним керівництвом прокурора, який не мав на те законних повноважень.

З наведених вище висновків касаційного суду вбачається, що відсутність

у матеріалах досудового розслідування постанови про призначення прокурора або групи прокурорів, які здійснюють повноваження прокурора у кримінальному провадженні, має значення для вирішення питання щодо допустимості доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому суд апеляційної інстанції зобов`язаний був звернути увагу на цей довід сторони захисту та надати на нього обґрунтовану відповідь.

Крім того, захисник звертав увагу на внесення виправлень невідомою особою до постанови про створення групи слідчих, а саме в даті її прийняття, унаслідок чого стверджував про неможливість визначення конкретної дати створення цієї слідчої групи. Тому вказував про недопустимість доказів, зібраних слідчими, що зазначені в цій постанові.

Також вважав недопустимими фактичні дані, що містяться у протоколі проведення негласних слідчих (розшукових) дій, оскільки ця процесуальна дія була здійснена до надання дозволу на її проведення слідчим суддею.

Зауважував, що до матеріалів не долучено постанови про об`єднання кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07 травня 2019 року за ст. 257 КК стосовно ОСОБА_10 за

№ 12019020000000207, з кримінальним провадженням № 12019020000000135

від 16 березня 2019 року.

Акцентував на порушенні ст. 290 КПК у зв`язку з невідкриттям стороні захисту речових доказів, просив суд визнати ці докази недопустимими. На цій підставі стверджував про недопустимість висновків експертів, оскільки вони ґрунтуються на недопустимих доказах, які не були відкриті стороні захисту. У цьому контексті захисник звертав увагу, що місцевий суд не дав належної оцінки

висновкам експертів, а лише вказав, що вони повністю доводять винуватість

ОСОБА_10 . Додатково стверджував про недопустимість висновків експертів за результатами судово-біологічних експертиз ще й через те, що біологічні зразки для їх проведення відібрані на підставі постанови прокурора, який не мав повноважень у цьому кримінальному провадженні.

Крім того, зазначав, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи цивільний позов, не навів жодного доказу заподіяння матеріальних збитків саме в тому розмірі, який ухвалено стягнути з нього на користь потерпілої.

Натомість указані вище твердження в апеляційній скарзі залишилися без будь-якої відповіді апеляційного суду.

Також захисник в апеляційній скарзі посилався на недоведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених статтями 257 та 263 ч. 1 КК і в цьому аспекті скаржився на неврахування місцевим судом показань особи, матеріали щодо якої виділено. Вважав, що ці показання доводять непричетність ОСОБА_10 до інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 257 КК. Апеляційний суд, відхиляючи вказані вище доводи, лише зазначив у своєму рішенні низку доказів, які були предметом дослідження місцевого суду, без будь-якого аналізу, вказав, що їх сукупність поза розумним сумнівом дає підстави вважати доведеною винуватість ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 257; ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 187 та ч. 1 ст. 263 КК.

Отже, колегія суддів відмічає, що Вінницький апеляційний суд, усупереч приписам ч. 2 ст. 419 КПК, не проаналізував викладених вище доводів апеляційної скарги сторони захисту та не зазначив підстав з яких визнав їх необґрунтованими, що є істотним порушенням кримінального процесуального закону; та, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, не здійснив власного аналізу доказів, якими обґрунтовано доведеність винуватості ОСОБА_10 , а лише, продублювавши практично зміст вироку місцевого суду, зазначив узагальнено про те, що винуватість ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень доведена поза розумним сумнівом.

Водночас доводи у касаційній скарзі щодо недопустимості доказів, отриманих слідчими ГУНП у Вінницькій області, у зв`язку з тим, що в матеріалах провадження відсутня постанова про визначення підслідності за ГУНП у Вінницькій області, є неспроможними, а суд апеляційної інстанції дав обґрунтовану оцінку цим доводам сторони захисту.

Колегія суддів апеляційного суду встановила, що інкриміновані ОСОБА_10 кримінальні правопорушення вчинені в с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області. 16 березня 2019 року огляд місця події здійснював старший слідчий слідчого управління ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_16 (т. 4,

а. с. 110-120), та він же вніс відомості до ЄРДР (т. 4, а. с. 94, 101), а тому дійшла висновку про дотримання органом досудового розслідування правил підслідності.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про дотримання органом досудового розслідування правил підслідності під час здійснення цього кримінального провадження.

Так, досудове розслідування здійснюється відповідно до правил підслідності, установлених у ст. 216 КПК.

Слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених, зокрема, статтями 187, 257 та 263 КК.

Досудове розслідування у цьому кримінальному провадженні здійснювалося

слідчими слідчого підрозділу ГУНП у Вінницькій області, оскільки злочини було вчинено на території цієї області, що не суперечить положенням ст. 218 КПК.

Верховний Суд зауважує, що норма ч. 5 ст. 36 КПК покликана вирішити питання про передоручення досудового розслідування у випадку, коли воно здійснюється неефективно. Однак це не означає, що слідчий підрозділ вищого рівня в межах одного органу, якому підслідне кримінальне провадження, не вправі проводити досудове розслідування відразу після внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР. До того ж, відповідно до вимог ст. 216 КПК вказані злочини віднесені до підслідності слідчих органів Національної поліції.

Така позиція узгоджується з усталеною судовою практикою Верховного Суду (див., наприклад, постанови від 25 січня 2022 року у справі №127/14139/16-к (провадження № 51-4343км21), від 20 червня 2024 року у справі № 502/945/18 (провадження № 51-6562км23), від 23 січня 2023 року у справі № 442/2909/15-к (провадження № 51-1512км22).

Отже, твердження захисника про порушення правил підслідності Суд уважає безпідставними.

Щодо оцінки судом апеляційної інстанції доводів апеляційної скарги представника третьої особи

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги представника третьої особи щодо необґрунтованого рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про вирішення долі речових доказів, а саме автомобіля «Lexus»,

р. н. НОМЕР_1 , та ключів від нього, Верховний Суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КПК позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У цьому кримінальному провадженні вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької областівід 11 грудня 2023 року речові докази, а саме автомобіль «Lexus LX 470», р. н. НОМЕР_1 , власником якого був ОСОБА_12 , залишено на зберіганні Вінницької філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси», а також відмовлено в задоволенні клопотання представника третьої особи про скасування арешту цього транспортного засобу. Крім того, ключ з брелоком до автомобіля «Lexus» ухвалено конфіскувати в дохід держави.

Апеляційний суд, відмовляючизахиснику у скасуванні вироку в частині вирішення питання щодо речових доказів, зазначив, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2019 року (справа № 127/9613/19)

у межах кримінального провадження № 12019020000000135, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16 березня 2019 року, накладено арешт на належний ОСОБА_12 автомобіль «Lexus LX», р. н. НОМЕР_1 , проте дійшов висновку, що питання про цей речовий доказ має вирішуватися в межах провадження стосовно особи, матеріали щодо якої виділено та на цей час перебувають на стадії судового розгляду у Вінницькому міському суді.

Верховний Суд не погоджується з указаними вище висновками з огляду на таке.

Як убачається з оскаржуваних судових рішень, місцевий суд вирішив питання щодо речових доказів (автомобіль «Lexus LX» та ключі від нього), заразом відмовивши представнику третьої особи у скасуванні арешту вказаного вище транспортного засобу, без будь-яких обґрунтувань ухваленого рішення в цій частині. А суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням районного суду, не з`ясував належним чином питання щодо того, чи дійсно вказаний речовий доказ (автомобіль «Lexus LX») передано до іншого кримінального провадження, яке було виділено з кримінального провадження стосовно ОСОБА_10 та в межах якого накладено арешт на цей транспортний засіб. Водночас колегія суддів залишила без будь-якої відповіді доводи апеляційної скарги про безпідставне ухвалення місцевим судом рішення щодо конфіскації ключів від зазначеного вище автомобіля.

У цьому контексті Верховний Суд звертає увагу, що суд першої інстанції, залишаючи автомобіль «Lexus LX 470» на зберіганні Вінницької філії ДП МВС України «Інформ-Ресурси» та ухвалюючи рішення про конфіскацію в дохід держави ключів від нього, допустив істотні суперечності, на які апеляційний суд не зважив.

Про формальний розгляд апеляційним судом цього питання свідчить також те, що колегія суддів, погоджуючись з вироком місцевого суду в частині вирішення питання щодо речових доказів, залишила без будь-якої оцінки доводи апеляційної скарги представника третьої особи, де, крім іншого, зазначено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 червня 2023 року у справі

№ 127/12118/22 за обвинуваченням особи, матеріали щодо якої виділено,

у задоволенні клопотання про скасування арешту автомобіля «Lexus LX» відмовлено з посиланням на те, що арешт на вказаний транспортний засіб було накладено саме у кримінальному провадженні № 12019020000000135 (стосовно ОСОБА_10 ).

Отже, колегія суддів касаційного суду вважає, що наведені в ухвалі апеляційного суду мотиви є явно недостатніми для переконливості як підстави, з яких апеляційні скарги захисника та представника третьої особи визнано необґрунтованими.

З урахуванням викладеного ухвалу суду апеляційної інстанції не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає приписам статей 370, 419 КПК, а процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально,

що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону (ч. 1

ст. 412 КПК).

Беручи до уваги особливості касаційного розгляду, визначені в ст. 433 КПК, за якими суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, Верховний Суд позбавлений можливості самостійно усунути вказані порушення. Тому наведені обставини має перевірити саме суд апеляційної інстанції, який, як зазначалося, є судом факту.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що касаційні скарги захисника ОСОБА_9 та представника третьої особи ОСОБА_8 підлягають частковому задоволенню, а оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд апеляційної інстанції має врахувати наведене в цій постанові, належним чином перевірити аргументи, викладені в апеляційних скаргах, провести апеляційний розгляд із дотриманням вимог КПК та ухвалити судове рішення, що відповідає положенням статей 370, 419 КПК.

Стосовно ухвалення рішення про обрання ОСОБА_10 запобіжного заходу

Згідно з ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді першої чи апеляційної інстанції.

Враховуючи, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні злочинів, два з яких є особливо тяжкими, а один - тяжким, з метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, зокрема переховуванню від суду та вчиненню іншого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне обрати йому запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги представника третьої особи ОСОБА_8 та захисника

ОСОБА_9 задовольнити частково.

Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 25 квітня 2024 рокустосовно

ОСОБА_10 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_10 запобіжний захід

у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 25 січня 2025року включно.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3