Справа №2-27/11  

                             Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

                                                      І М Е Н Е М  У К Р АЇ Н И     

07.03.2011 року  Рахівський районний суд Закарпатської області    у складі:

                    головуючого –судді Тулик І.І.

                    при секретарі –Шемота М.І.

з участю         позивача –ОСОБА_1

                       адвоката –ОСОБА_2

                       відповідача –ОСОБА_3

                       представника відповідача –ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів цивільну справу за позовом   ОСОБА_1  до ОСОБА_3, Верхньоводянської сільської ради  < суть позову > та справу за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Верхньоводянської сільської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та зобов’язання вчинити певні дії

                                                              В С Т А Н О В И В  :

           ОСОБА_1 звернувся в суд з позовами до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод в її користуванні та стягнення матеріальної та моральної шкоди, які мотивував тим, що з 1999 року є власником земельної ділянки 0,13 га, що розташована в АДРЕСА_1. Відповідачці про даний факт достеменно відомо. Не дивлячись на те, 01.05.2008 року відповідачка самовільно зайняла належну позивачу земельну ділянку площею 0,09 га, зокрема, переорала та посадила сільськогосподарські культури. Восени 2008 року відповідачка на цій ділянці зібрала врожай сільськогосподарських культур, сіно та отаву. До теперішнього часу вона земельну ділянку так і не повернула. Внаслідок чого йому заподіяно шкоду в сумі 1215 гривень, де  площа земельної ділянки 0,09 га. Врожайність сіна 60 цнт/га зібрано сіна із 0,09 га = 5,4 цнт, врожайність ІІ –укосу отави 30 цнт/га, зібрано отави 2,7 цнт. Всього зібрано сіна і отави 8,1 центнерів. Ринкова ціна сіна і отави 1 центнер –150 гривень. 8,1 цнт. * 150 грн. = 1215 гривень. Окрім того, діями відповідачки позивачу заподіяно моральну шкоду, яку він оцінює в 5000 гривень і яка полягає в тому, що він позбавлений можливості протягом року використовувати належну йому власність за призначенням, чим заподіяно йому фізичного болю та страждання. На підставі наведеного просив винести рішення, яким зобов’язати відповідачку повернути йому 0,09 га земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1, в стані придатному для використання, стягнути з відповідачки 1215 гривень та 500 гривень матеріальної шкоди, 5000 гривень моральної шкоди та судові витрати.

            Ухвалою суду від 18 вересня 2009 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод у її користуванні та стягнення матеріальної шкоди, пред?явлена 15 вересня 2009 року об?єднана в одне провадження зі справою за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди.

            Ухвалою суду від 23 липня 2009 року до участі в справі в якості співвідповідача залучено Верхньоводянську сільську раду Рахівського району Закарпатської області.

            В свою чергу до суду звернулася ОСОБА_3 з зустрічним позовом до ОСОБА_1, Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю та зобов’язання вчинити певні дії, зазначивши, що нею з 1997 року відкрито, безперервно та цільовим призначенням використовується земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1, і яку він просить звільнити. Ставити питання про визнання права власності на дану земельну ділянку за давністю користування не може, оскільки відповідно до листа ВСУ від 29.20.2008 року норма ст. 119 ЗК України щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 01.01.2017 року. Однак, відповідно до п.14  цього ж Листа встановлено, що при розгляді справ за позовами до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування про визнання неправомірною бездіяльності щодо не розгляду заяви про надання земельної ділянки в оренду, про передачу земельної ділянки у власність, суди вправі зобов’язати відповідний орган розглянути зазначене питання. Враховуючи наведене, вважає, що Державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_1, видано із порушенням процедури видачі та Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, оскільки на день видачі даного правовстановлюючого документу органом місцевого самоврядування не було вирішено земельний спір, який існував між нею та ОСОБА_1, з приводу володіння ними, використання та отримання у власність даної земельної ділянки. 19 червня 2000 року сином позивачки за зустрічним позовом, ОСОБА_5 було подано заяву з №58 до Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області про виділення їм та передачу у приватну власність спірної земельної ділянки, що розташована на території колишньої бригади №1 КСП «Верхньоводянське». 22.03.2001 року на ім’я начальника Рахівського районного відділу земельних ресурсів було подано від її імені заяву про зупинення розгляду матеріалі щодо передачі у приватну власність ОСОБА_1 даної спірної земельної ділянки. Однак, не зважаючи на існування земельного спору між особами, які претендували на виділення їм земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, Верхньоводянська сільська рада Рахівського району Закарпатської області, однобоко та упереджено розглядає дане спірне питання та приймає рішення про передачу даної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, хоча у рішенні сільської ради про передачу останньому земель у власність спірна земельна ділянка не зазначена. Оскільки про існування рішення органу місцевого самоврядування та правовстановлюючого документу, які є предметом судового оскарження, позивачка дізналася у травні 2009 року при отриманні позовних документів ОСОБА_1, нею пропущено строк звернення до суду за захистом порушеного права, який просила поновити, а рішення 15 сесії 23 скликання Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 20.03.2001 року в частині передачі ОСОБА_1, у приватну власність земельної ділянки для сільськогосподарського використання площею 0,13 га, що розташована на території колишньої бригади №1 КСП «Верхньовдянське»скасувати, Державний акт на право приватної власності на землю від 28.08.2001 року визнати недійсним, зобов’язати Верхньодянську сільську раду винести а розгляд чергової сесії ради питання щодо передачі у власність та відведення в натуру земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території колишньої бригади №1 КСП «Верхньовдянське»та стягнути з ОСОБА_1, судові витрати.

               В судовому засіданні позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовові, ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві, просить такі задовольнити. Позов ОСОБА_3 не визнав, пояснив, що земельна ділянка прийшлася йому у власність після розпаювання земель КСП «Верхньоводянське», оскільки пропрацював у колгоспі 40 років і рішенням Верхньоводянської сільської ради та Державним актом на право приватної власності на землю правомірно узаконено його право на спірну земельну ділянку, як на земельний пай.  Право на земельний пай ОСОБА_3 не мала. Просить в зустрічному  позові  відмовити.

                Відповідачка за первісним позовом, позивачка за зустрічним позовом, ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 первісний позов не визнали, пояснили, що площу яку вважає позивач ОСОБА_3 не захоплювала, визнає, що захопила частину земельної ділянки яку зобов»язується повернути. Просять в задоволенні позову відмовити. Свої позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та просять його задовольнити.

               Представник відповідача –Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області в судове засідання не з»явився, однак надали суду заяву про розгляд справи у їх відсутності.

             Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами суд приходить до наступного висновку.

              Відповідно до ст.ст. 10,60 ЦПК  кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Доказуванню  підлягають ті обставини, які мають  значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін, які беруть  участь у справі, виникає спір.   

              В судовому засіданні  позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 довів своє право на земельну ділянку, площею  0,13 га  для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_1, на території бувшого КСП «Верхньоводянське»,  надавши правовстановлюючий документ –Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ –ЗК № 009418.  

             Як передбачено ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки  може вимагати усунення  будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

             Захист права на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.   

            На підставі пред’явлених позивачем доказів та з матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_3 захопила частину земельної ділянки, що належить позивачу чим перешкоджає в її користуванні, зокрема, у засадженні нею сільськогосподарських культур. Такими діями вона чинить перешкоди позивачу  у користуванні  цією ділянкою за цільовим призначенням.

          Наведені обставини  підтверджуються неодноразовими судовими рішеннями, які містяться в матеріалах справи,  а крім того, не заперечуються і самою відповідачкою.   

              Вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_3 1215 грн., що становить вартість врожаю (сіна та отави), який би він мав отримати, виходячи із урожайності цих культур, та її вартості, визначеної на підставі довідок,  не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.   

             Чинним законодавством передбачено порядок визначення розміру та відшкодування збитків, заподіяних власникам землі та землекористувачам.   

            Відповідно до ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування,  громадяни  та юридичні особи,  які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права  власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у  зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення   території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.   

         Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і  землекористувачам  встановлюється  Постановою  Кабінетом  Міністрів України №284 від 19 квітня 1993 року .

         Згідно з п.2 цього Порядку  розміри  збитків  визначаються   комісіями,    створеними Київською  та  Севастопольською  міськими,  районними   державними адміністраціями, виконавчими комітетами  міських  (міст  обласного значення) рад.      

        До   складу   комісій   включаються  представники  Київської, Севастопольської   міських,   районних   державних  адміністрацій, виконавчих   комітетів   міських  (міст  обласного  значення)  рад (голови  комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким   заподіяні   збитки,   представники   підприємств,  установ, організацій   та   громадяни,   які   будуть   їх  відшкодовувати, представники  державних  органів  земельних  ресурсів і фінансових органів,   органів  у  справах  містобудування  і  архітектури  та виконавчих  комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення)    рад,   на   території   яких   знаходяться   земельні ділянки.  .      

        Результати роботи комісій оформляються  відповідними  актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.      

        Виходячи із установлених судом обставин і наведених вимог законодавства,  суд  приходить до висновку про недоведеність вимог позивача щодо відшкодування йому неодержаного доходу за 2008 –2009 роки у розмірі 500 грн. та 1215 грн.  у зв’язку із самовільним зайняттям спірної земельної ділянки відповідачкою, оскільки в установленому порядку розмір цієї шкоди визначений не був.  

        Стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди, то ні в позовній заяві ні під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачем моральних страждань, зокрема, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Адже, п.5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди») роз’яснює, що суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

         Таким чином вимога про стягнення з відповідачки моральної шкоди в сумі 5000 гривень так само не підлягає до задоволення.

          При цьому, суд не може погодитися з доводами позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 про неправомірність надання частини земельної ділянки, площею 0,13 га,, на яку вона претендує, у власність відповідача за зустрічним позовом, і в результаті чого визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю, виходячи з наступного.

         Стаття 142 Конституції України  і стаття 69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлюють, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є перш за все земля і природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селиш, міст.   

        Як власнику землі, сільській раді, належить право розпорядження нею, передачі земельної ділянки  у власність чи користування, що передбачено ст.12  ЗК України.

         Матеріалами справи стверджується, що спірна земельна ділянку  по АДРЕСА_1 Закарпатської області виділена відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 на підставі протоколу засідання ліквідаційної комісії по КСП «Верхньоводянське»від 20 травня 1999 року «Про  виділення земельних ділянок під майнові паї для обслуговування об’єктів та розподіл решта територій в рахунок земельних сертифікатів в бригадах № 1,2,4», де вирішено територію бригади № 1, яка не зайнята під будівлями дати колгоспникам, яким не вистачає до 0,91 га, решта розділити за об’єктами для обслуговування і фонду сільської ради та просити сесію ради затвердити слідуючі розміри земельних ділянок для обслуговування будівель майнового паю за колгоспниками,  в тому числі ОСОБА_1 –0,13 га.

          Рішенням Верхньоводянської сільської ради Рахівського району Закарпатської області від 24 грудня 1999 року затверджено рішення ліквідаційної комісії КСП «Верхньоводянське»від 20 травня 1999 року про закріплення земельних ділянок для обслуговування будівель на території бригад колгоспу згідно додатку до виготовлення державних акті на право приватної власності на землю, де земельна ділянка площею 0,13 га на території бригади № 1 колгоспу закріплена за ОСОБА_1

           Оскаржуваним рішенням сесії Верхньоводянської сільської ради від 20 березня 2001 року затверджено матеріали по передачі земельних часток (паїв) в натурі і видано Державні акти на право приватної власності на землю власникам сертифікатів  для сільськогосподарського використання.

             Отже, відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку в результаті розпаювання земель, як член колгоспу. Тому, на думку суду Верхньоводянська сільська рада, видаючи рішення та Державний акт на право приватної власності на землю, що оскаржуються, діяла в межах своїх повноважень та на підставі Закону.   

               Посилання позивачки за зустрічним позовом, ОСОБА_3  що не зважаючи  на існування земельного спору між особами, які претендували на виділення їм земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, Верхньоводянська сільська рада Рахівського району Закарпатської області, однобоко та упереджено розглянула дане спірне питання та прийняла рішення про передачу даної земельної ділянки у власність ОСОБА_1, хоча у рішенні сільської ради про передачу останньому земель у власність спірна земельна ділянка не зазначена, суд оцінює критично, оскільки, як в же було зазначено, спірна земельна ділянка ( земельний пай)  була передана ОСОБА_1  ще у 1999 році рішенням Ліквідаційної комісії по КСП «Верхньоводянське»як члену колгоспу.  При цьому, про виділення спірної земельної ділянки ОСОБА_3 до сільської ради  не зверталася, з цього приводу із відповідною заявою звертався ОСОБА_5, який не є стороною у справі.

                 Таким чином, доводи позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 необґрунтовані, є голослівними та базуються на припущеннях, тому суд вважає, що в задоволення позову останньої слід відмовити.

                 Відповідно до ст. 88 ЦПК України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві –пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. За таких обставин, враховуючи, що позивачеві за первісним позовом ОСОБА_1 у відшкодуванні матеріальної та моральної шкоди відмовлено, з відповідачки ОСОБА_3 слід стягнути судові витрати в сумі 94 гривні, що складаються 17 гривень  судового збору та 60 гривень витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, відповідно до задоволених вимог, що випливають зі спору немайнового характеру. При цьому, відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»від 21 січня 1993 року № 7-93, постанови КМУ №1258 від 21 грудня 2005 року, із позовних заяв немайнового характеру, що подаються до суду, судовий збір сплачується у розмірі  одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 17 гривень, розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом позовної заяви немайнового характеру  станом на 2009 рік, становив 30 гривень.

          Керуючись ст.ст. ст.ст. 6, 8, 10, 11, 57,58, 60, 88, 212- 215, 223 ЦПК України, суд

         В И Р І Ш И В :

         В позові ОСОБА_1 задоволити частково.

Зобов"язати ОСОБА_3, мешканку АДРЕСА_2 повернути ОСОБА_1, мешканцю АДРЕСА_3 самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,09 га на території бувшої бригади № 1 КСП «Верхньоводянське» в АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою.

        Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 94 гривні судових витрат.

           В частині стягнення з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди відмовити.

       В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Верхньоводянської сільської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю та зобов?язання вчинити певні дії відмовити в цілому.

          Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня його проголошення до цивільної палати апеляційного суду Закарпатської області  через Рахівський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

                                   Суддя:  Тулик І.І.