Справа № 128/3203/23

РІШЕННЯ

Іменем України

25 листопада 2024 року                                                                місто Вінниця

         Вінницький районний суд Вінницької області

         в складі:

головуючої судді Бондаренко О.І.,

при секретарі  Літневській А.Р.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича, ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Первинно ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 10.04.2024 року, згідно розпорядження керівника апарату Вінницького районного суду Вінницької області від 04.04.2024 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справи, з огляду на відрахування судді Вінницького районного суду Вінницької області Ганкіної І.А. зі штату Вінницького районного суду Вінницької області у зв`язку зі смертю, цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна, після повторного автоматичного розподілу, передана судді Вінницького районного суду Вінницької області Бондаренко О.І.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 05.09.2024 року залучено до участі в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – ОСОБА_3 .

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 16.10.2024 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 25.11.2024 року відмовлено у прийнятті визнання відповідачем ОСОБА_4 позову про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна  та вирішено продовжити розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича, ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка ОСОБА_1 вказує на те, що 11.08.2010 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Під час шлюбу за кошти, що були надані матір`ю позивачки, ОСОБА_1 17.11.2011 р. у власних інтересах було придбано земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Також вказують, що невдовзі після укладення шлюбу між сторонами, в силу різних поглядів на життя, подружжя почало жити окремо, в той час як їх шлюб існував виключно у юридичному розумінні. Згодом позивачка вирішила почати на придбаній нею земельній ділянці будівництво будинку, на підставу чого, інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Вінницькій області було зареєстровано повідомлення про початок будівельних робіт на будівництво житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 за № НОМЕР_1 від 25.10.2012 р. на підставі будівельного паспорту № 480 від 23.10.2012 р., виданого відділом містобудування та архітектури Вінницької районної державної адміністрації. Разом з цим в процесі будівництва, в той час, як сторони не проживали разом, як одна сім`я, однак перебували в зареєстрованому шлюбі, позивачка дізналася, що ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.01.2014 р. по справі № 152/2419/13-ц, в порядку забезпечення позову, було накладено арешт на частину належної позивачці земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088. Як вбачається із вищезазначеної ухвали, підставою для накладення арешту є та обставина, відповідно до якої, 02.06.2012 р., її чоловік ОСОБА_2 , без згоди позивачки, отримав у раніше невідомої позивачці особі ОСОБА_5 23 000 євро, однак кошти не повернув. Про факт отримання ОСОБА_2 позики позивачці відомо не було, оскільки, як повідомлялося раніше сторони разом не проживали. Вказане підтверджується також відсутністю письмової згоди ОСОБА_1 на укладення договору позики у вигляді розписки, а також недоведеністю факту як отримання коштів, так і їх використання в інтересах сім`ї. Відповідно до чого, не погоджуючись із накладенням арешту на земельну ділянку позивачки, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.01.2014 р. по справі № 152/2419/13-ц. Однак ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05.11.2014 р. апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 було відхилено, в той час, як ухвалу суду І-інстанції по справі № 152/2419/13-ц залишено без змін. При цьому, відхиляючи апеляційну скаргу, колегія апеляційного суду зазначила, що у даному випадку ОСОБА_1 не може ставити питання про скасування заходів забезпечення позову, оскільки вона не була стороною по справі. А в разі, якщо вона вважає, що майно належить їй, а не стороні у справі, вона може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно чи про зняття з нього арешту. Також варто повідомити, що з метою будівництва будинку, враховуючи, що раніше отриманих в подарунок матір`ю позивачки коштів виявилося недостатньо для його будівництва, позивачка згідно Договору позики від 03.08.2014 р. отримала у власність від позикодавця – ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 50 000 (п`ятдесят тисяч) доларів США. Станом на дату подання позовної заяви, будинок вже зведено, однак в силу відсутності деяких комунікацій, в експлуатацію його не введено. Також позивачка зазначає, що як їй стало відомо з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 18.01.2023 р. по ВП №70769088 з виконання виконавчого листа № 152/2354/13-ц від 11.08.2014 р. про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 борг за договором позики в сумі 1 598 600,00 грн. та 3 відсотки річних від суми боргу в розмірі 10 511,34 грн. – було накладено арешт на частку належної позивачці земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088 та на частку належного позивачці житлового будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці. Також, як стало відомо ОСОБА_1 в подальшому, приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук В.В. 27.01.2023 р. звертався до Шаргородського районного суду Вінницької області із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, яке, як вважає приватний виконавець належить боржнику ОСОБА_2 : частку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088 та на частку житлового будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці. Позивачка вказує, що ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 27.01.2023 р. по справі № 152/2354/13-ц, у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Міністерства юстиції України Собчука В.В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника було відмовлено повністю. Водночас, як зазначив суд, приватним виконавцем не доведено та не надано достовірних доказів на підтвердження того, що право власності на частки земельної ділянки загальною площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, та на частки житлового будинку, який знаходиться на цій земельній ділянці належить боржнику ОСОБА_2 . Таким чином, вищенаведені обставини, а саме: накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_1 створює їй перешкоди у володінні, користуванні та реалізації права розпоряджатися ним. При цьому вирішити питання про зняття арешту з земельної ділянки та житлового будинку у межах виконавчого провадження неможливо, оскільки вона не є стороною у виконавчому провадженні.                За таких обставин, враховуючи, що позивачка - ОСОБА_1 не є боржником у виконавчому провадженні, в межах якого було накладено арешт на земельну ділянку, а набуття нею права власності на цю земельну ділянку відбулося в порядку, передбаченому законом, виникає необхідність в судовому захисті порушеного права.                                Сторони в судове засідання не з`явились, попередньо подали відповідні заяви.

Представник позивачки ОСОБА_1 - адвокат Люлик Р.І. надав суду заяву, за якою позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить вимоги задоволити. Судове засідання просить провести у його відсутність та відсутність позивачки.

Відповідач ОСОБА_2 надав суду заяву про визнання позову та про розгляд даної цивільної справи у його відсутність (а.с.33).

Третя особа Приватний виконавець виконавчого округу Вінницької області Собчук В.В. надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, в задоволені позову просить відмовити.

Третя особа ОСОБА_3 та його адвокат Путілін Є.В. надали спільну заяву, якою просять в задоволені позову відмовити та судове засідання провести у їх відсутність.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд вважає, що справу можливо розглянути без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши думку сторін, викладену у письмових заявах, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до наступного висновку.

Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.

Вказаний спір регулюється положеннями Цивільного кодексу України, Сімейного кодексу України.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Згідно з вимогами статті 319 ЦК України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (стаття 190 цього Кодексу).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (аналогічні положення містить і норма частини третьої статті 368 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними (частина перша статті 70 СК України).

У частині другій статті 372 ЦК України вказано, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 22 лютого 2022 року у справі № 642/8107/14-ц (провадження № 14-108звц21), від 14 лютого 2023 року у справі № 759/864/20 (провадження № 61-10998св21).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року у справі № 127/18349/20.

Судом встановлено, що 11 серпня 2010 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Заперечень з приводу даного факту не надійшло.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.01.2014 р. по справі № 152/2419/13-ц, в порядку забезпечення позову, було накладено арешт на частину належної Позивачці земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088 (а.с.6-7). Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 05.11.2014 р. апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 було відхилено, в той час, як Ухвалу суду І-інстанції по справі № 152/2419/13-ц залишено без змін (а.с.8-9).

На виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильович перебуває зведене виконавче провадження АСВП № 70845075 до складу якого входять: - виконавче провадження АСВП № 70769088 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 152/2354/13-ц виданого 11.08.2014 Шаргородським районним судом Вінницької області про: «Стягнути з ОСОБА_2 (проживаючого в с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області) та ОСОБА_8 (проживаючого в АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_5 борг за договором позики в сумі 1 598 600 (один мільйон п`ятсот дев`яносто вісім тисяч шістсот) гривень та 3 відсотки річних від суми боргу в розмірі 10 511 (десят тисяч п`ятсот одинадцять) гривень 34 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (проживаючого в с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області) та ОСОБА_8 (проживаючого в АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_5 3 441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню судового збору.»; - виконавче провадження АСВП № 70787783 з примусового виконання виконавчого листа по справі № 152/2419/13-ц виданого 07.07.2014 Шаргородським районним судом Вінницької області про: «Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого в с. Хоменки Шаргородського району Вінницької області) на користь ОСОБА_5 в сумі 799 000 (сімсот дев`яносто дев`ять тисяч) гривень згідно розписки від 5.02.2012 року та 3441 (три тисячі чотириста сорок одну) гривню 00 коп. судового збору.» (а.с.67).

Постановою приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука В. В. від 18.01.2023 р. по ВП №70769088 з виконання виконавчого листа № 152/2354/13-ц від 11.08.2014 р. про стягнення з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_9 борг за договором позики в сумі 1 598 600,00 грн. та 3 відсотки річних від суми боргу в розмірі 10 511,34 грн. – було накладено арешт на частку належної ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088 та на частку належного ОСОБА_1 житлового будинку, що знаходиться на цій земельній ділянці (а.с.9-10).

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області від 27.01.2023 р. по справі № 152/2354/13-ц, у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Мінстерства юстиції України Собчука В. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника було відмовлено повністю (а.с.12/зворіт-14).

Згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 28.03.2023 за реєстраційним № 00039035759, зареєстровано шлюб актовий запис № 17 від 11.08.2010 виконкомом Якушинецької сільської ради Вінницького районного управління Вінницької області між ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.75-77).

Земельна ділянка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки за реєстраційним № 130, від 02.02.2021, ВРЕ 171384/ВРЕ 171385, посвідченого приватним нотаріусом Нідзельською І.Є. (а.с. 71-72, 73-74).

Таким чином вказана земельна ділянка придбана ОСОБА_1 у шлюбі. Шлюб на дату винесення судового рішення сторонами не розірвано (а.с.89-93).

Згідно копії договору позики, договір позики укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 03.08.2014, тобто через 3,5 роки після придбання спірної земельної ділянки. Договір позики укладений ОСОБА_1 перебуваючи також у шлюбі з ОСОБА_2 (а.с.15/зворіт -16).

Відповідно до заяви ОСОБА_2 до органів нотаріату від 14.04.2014, посвідченої приватним нотаріусом Новоушицького районного нотаріального округу Хмельницької області за реєстровим № 332, останній надає згоду на укладення дружиною ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2480га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.78).

Відповідно до ухвали Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.01.2014 по справі № 152/2419/13-ц задоволено клопотання ОСОБА_3 , ОСОБА_5 та ОСОБА_11 про забезпечення позову, та накладено арешт у відповідній частці на земельні ділянки ОСОБА_2 , а саме: - 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,2423га, кадастровий номер 0520682506:03:005:0026, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,2480га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.65-66).

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 05.11.2014 по справі № 152/2419/13-ц провадження № 22-ц/772/2883/2014, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_12 відхилено. Ухвалу Шаргородського районного суду Вінницької області від 29.01.2014 по справі № 152/2419/13-ц залишено без змін (а.с.68-69).

Відтак, судом встановлено та доведено матеріалами цивільної справи, що боржнику ОСОБА_2 фактично належить частка земельна ділянка площею 0,2480га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та частки житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини 3 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» в разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Згідно частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Відповідно до розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29.09.2016 за № 2831/5 заявка на реалізацію арештованого майна повинна містити відомості про майно боржника (реєстраційна, технічна документація, відомості про обтяження і т.д.).

Згідно абзацу 2 частини 4 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Ухвалою Шаргородського районного суду Вінницької області по справі № 152/2354/13-ц від 07.06.2023, яка набрала законної сили 22.06.2023, задоволено подання приватного виконавця виконавчого округу Вінницької Собчука Валентина Васильовича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 , та надано дозвіл для звернення стягнення на нерухоме майно, а саме: - 1/2 частки земельної ділянки загальною площею 0,2480га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - 1/2 частки житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.79-81).

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 19.06.2017 року, вирішено визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію права власності від 05.01.2011 року за ОСОБА_13 на нежитлові будівлі площею 1127, 7 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.108-112).

Ухвалою  Вінницького районного суду Вінницької області від 17.02.2017 року, вирішено надати дозвіл для звернення стягнення  на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер  НОМЕР_2 , а саме на:1/2 часток адміністративно-складських приміщень з гаражами (літ. А) приміщення № 1 : № 1- № 25, площею 563,85кв.м; убиральні (літ. Б); насосної ями (літ. н/я); пожежного резервуара (№ 1), підпірної стіни (№ 2) та огорожі № (3), в АДРЕСА_3 ; сторожову будку з ґанком та оглядовим майданчиком (літ. А), загальною площею приміщень 18,9кв.м в АДРЕСА_3 ; шиномонтажне відділення зі складом магазином, підвалом та ґанками, загальною площею приміщень 254,9кв.м в АДРЕСА_3 ; криницю; вигрібну яму; огорожу з воротами (а.с.113-115). 

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.ст. 79, 80 ЦПК України).

Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, судом встановлено, що спірний житловий будинок, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, хоча й зареєстровані на праві власності за позивачкою ОСОБА_1 , проте, були (є) придбані в період перебування сторін у справі ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, які в силу приписів ст. 60 СК України мають статус спільного майна подружжя та сторонами не спростовано даний факт, тому суд доходить висновку, що підстав до задоволення в частині визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 не має.

Щодо позовних вимог про скасування арешту нерухомого майна, який був накладений на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, серія та номер 70769088, виданою 18.01.2023 р. приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В. В., якою накладено арешт на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, номер запису про обтяження 49010327, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Підставою звернення державного виконавця до суду 29.05.2023 року із цим поданням стало те, що бездіяльність боржника ускладнює виконання рішення та на переконання державного виконавця є необхідність у зверненні стягнення на майно боржника, яким він володіє спільно з іншими особами. Таке майно є спільною сумісною власністю боржника та його дружини, набуте ними в шлюбі.

За змістом частини шостої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Конституційний Суд України послідовно наголошує у своїх рішеннях на зобов`язанні держави забезпечувати конституційні права і свободи:

- «конституційні права і свободи є фундаментальною основою існування та розвитку Українського народу, а тому держава зобов`язана створювати ефективні організаційно-правові механізми для їх реалізації. Відсутність таких механізмів нівелює сутність конституційних прав і свобод, оскільки призводить до того, що вони стають декларативними, а це є неприпустимим у правовій державі» (абзац четвертий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012);

- «держава, виконуючи свій головний обов`язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини» (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016).

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (перше речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012); право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових      рішень – складовою права на справедливий судовий захист (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013).

Обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 15 травня 2018 року № 2-р (ІІ)/2019).

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі  від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 07 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Таким чином, визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Відповідно до положень частини четвертої статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

В юридичній науці та судовій практиці договори, дії, бездіяльність та рішення органів, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору і така мета досягнута, називають фраудаторними правочинами.

Правочин, вчинений боржником у період виникнення у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину як такого, що вчинений боржником на шкоду кредиторам.

Порядок вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, спрямований на розв`язання суто процесуальних суперечок та здійснення судового контролю за ключовими аспектами виконавчого провадження, при цьому спір, що існував між боржником та стягувачем, вже вирішений судовим рішенням, що виконується.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Між тим, фраудаторний правочин укладається боржником у період проведення виконавчого провадження з метою виведення свого майна з-під стягнення.

У зв`язку з наведеним та з урахуванням відкритого виконавчого провадження виникає питання щодо порядку звернення до суду щодо визначення частки боржника у спільному майні (позовне провадження, подання державного виконавця).

Практика ЄСПЛ свідчить, що за наявності спору про право цивільне держава повинна забезпечити учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів.

На досягнення цієї мети спрямовані правила процесуального закону, що регламентують позовне провадження.

В аспекті гарантування на конституційному рівні права кожного на судовий захист та забезпечення державою виконання судового рішення відсутність у виконавця окремо визначеного повноваження звертатися до суду із позовною заявою про оспорення фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору, не повинна перешкоджати реалізації права цього кредитора на виконання судового рішення.

Покладення тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від Держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частин першої, другої статті 55, частин першої, другої статті 129-1 Конституції України.

Обов`язок ініціювання будь-якого наступного судового процесу з метою виконання попереднього судового рішення Законом України «Про виконавче провадження» покладено на компетентні органи, уповноважені Державою на забезпечення виконання судових рішень, а не на кредитора, який правомірно очікує від Держави належного виконання остаточного судового рішення про стягнення боргу.

За наявності спору щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, його вирішення судом не є вирішенням процесуального питання, а є вирішенням матеріального спору. Такий спір може виникати, зокрема, тоді, коли відповідно до частини першої статті 368 ЦК України майно належить двом або більше особам на праві спільної власності без визначення часток кожного з них у праві власності (право спільної сумісної власності).

Процесуальні норми виконавчого провадження (частина шоста статті 48 Закону України «Про виконавче провадження») передбачають, що у разі, якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові 15 січня 2020 року (справа № 367/6231/16-ц, провадження № 14-529цс19) поняття «визначення частки» і «виділення частки в натурі» є різними за своїм змістом правовими поняттями, а частиною шостою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачена лише необхідність визначення частки боржника у спільному майні, якщо така частка не визначена; частка у праві спільної часткової власності є самостійним об`єктом цивільних прав, яка може бути об`єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об`єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що звертаючись до суду із позовом про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю та зняття з нього арешту позивачка ОСОБА_1 в першу чергу прагнула у такий спосіб уникнути звернення стягнення на частину спірного нерухомого майна за відкритим виконавчим провадженням, у якому боржником виступає її чоловік – відповідач ОСОБА_2 .

Проте, враховуючи, що заявлені позивачкою ОСОБА_1 позовні вимоги в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження належними, допустимими та достовірними доказами, суд дійшов висновку, що вони не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в позові, судові витрати покладаються на позивача.

Відповідно до ст. 41, 55, 124 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 331, 368 ЦК України, ст.ст. 60, 61,69, 70 СК України, ст.ст. 1, 4, 10, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Приватного виконавця виконавчого округу Вінницької області Собчука Валентина Васильовича, ОСОБА_3 про визнання майна особистою приватною власністю та зняття арешту з майна, а саме: про визнання особистою приватною власністю ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ): - житлового будинку, який знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; - земельної ділянки, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; про скасування арешту нерухомого майна, який був накладений на підставі постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, серія та номер 70769088, виданою 18.01.2023 року приватним виконавцем виконавчого округу Вінницької області Собчуком В. В., якою накладено арешт на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_1 , площею 0,2480 га, кадастровий номер 0520682500:03:005:0088, номер запису про обтяження 49010327 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.                                У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.                                                                

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.                                                        

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

учасники провадження:        

позивач – ОСОБА_1 , адреса: с. Бучая, Новоушицького району, Хмельницької області;

відповідач – ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_4 ;

третя особа – Приватний виконавець Собчук В.В, адреса: АДРЕСА_5 ;

третя особа – ОСОБА_3 , адреса: АДРЕСА_6 .

Повний текст судового рішення складено 27.11.2024.

         Суддя                         Оксана БОНДАРЕНКО