УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

м. Вінниця

25 листопада 2024 р.                                                            Справа № 120/15581/24

Суддя Вінницького окружного адміністративного суду Віятик Наталія Володимирівна, розглянувши матеріали позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

У відповідності до ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує чи подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з позовною заявою та доданими матеріалами, вважаю, що зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Ст. 5 КАС України передбачено право на звернення до адміністративного суду.

Позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб та повинна відповідати загальним вимогам, що встановлені ст.160, 161 КАС України.

Норми ст. 160, 161 КАС України не містять виключень і поширюються на всі випадки звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим недотримання положень даних норм свідчить про невідповідність позовної заяви вимогам Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 160 КАС України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до п. п. 4, 5 ч. 5 ст. 160 КАС України позивач у позовній заяві має зазначити зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно із ч. 4 ст. 161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Пунктом 8 ч. 5 ст. 160 КАС України визначено, що в позовній заяві зазначаються перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.

Згідно з ч. 2 та 5 ст. 94 КАС України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він проходив військову службу та перебував на речовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . В подальшому його звільнено  та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Крім того, позивачу нарахована та виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно.

Разом з тим, доказів на підтвердження зазначеного не надано.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить витребувати наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 22.12.2023 №1130-АГ "Про доведення розрахунку вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсаї".

З приводу витребування доказів суд роз`яснює позивачу, що відповідно до статті 80 КАС України, учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу.

У клопотанні про витребування доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, що подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів, та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Більш того, частиною 4 статті 161 КАС України на позивача покладено обов`язок додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Зазначені вище недоліки свідчать про невідповідність поданої позивачем позовної заяви вимогам, встановленим статтею 160, 161 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строків звернення до суду, суд керується таким.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Інститут строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою спонукання учасників адміністративного судочинства до своєчасного вчинення ними процесуальних дій. Регламентування строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Крім цього, строки звернення до суду із адміністративним позовом обмежують час, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізналася» та «повинна була дізнатись».

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 року у справі №380/2355/20.

Предметом позову у даній справі є дії відповідача щодо нарахування грошової компенсації вартості неотриманого під час проходження військової служби речового майна, яка підлягає виплаті, зокрема, в разі звільнення військовослужбовця з військової служби.

Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.

Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого.

Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме п. 3 ч. 1 ст. 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, ст. 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а ст. 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні ст. 116 КЗпП України.

Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26.05.2021 року у справі №380/5093/20, від 30.08.2021 року у справі №520/7668/20 та від 12.10.2021 року у справі №380/6200/20, від 23.08.2022 року у справі №540/2001/21.

Враховуючи вищевикладене, до позовних вимог щодо нарахування відповідачем компенсації вартості за неотримане речове майно застосовується місячний строк звернення до суду.

В позовній заяві зазначено, що позивача наказом відповідача від 14.05.2024 №399-ОС виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби.

По тексту позовної заяви позивач вказує про нарахування компенсації вартості за неотримане речове майно, при цьому не уточнено коли саме відбулось таке нарахування.

До матеріалів справи позивачем долучено копію довідки про вартість речового майна, що належить до видачі від 14.05.2024.

Суд зауважує, що позивачем оскаржується саме нарахування відповідачем компенсації за неотримане речове майно в меншому розмірі.

Водночас, з листа військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2024 вбачається, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №495-ОС від 14.06.2024 позивачу нарахована та виплачена грошова компенсація за неотримане речове майно під час проходження служби 14.06.2024.

З наведеного слідує, що про нарахування зазначеної компенсації у відповідному розмірі позивач дізнався щонайменше 14.06.2024.

Відтак, з огляду на наведене, звернувшись до суду з позовними вимогами щодо оскарження дій відповідача щодо нарахування компенсації за неотримане речове майно в меншому розмірі лише 20.11.2024, позивач допустив порушення місячного строку такого звернення до суду .

Частиною 6 ст. 161 КАС України визначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Заява про поновлення строку звернення до суду позивачем не подана.

В силу ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Крім того, як зазначалось вище компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України та не є заробітною платою.

За таких обставин позивачу необхідно сплатити судовий збір відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір».

Підпунктом 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" встановлено, що за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, встановлюється ставка судового збору у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2024 року - 3 028,00 грн.

Позивачем заявлено одну немайнову позовну вимогу, отже сума судового збору за подання даного позову, з урахуванням подання позову в електронній формі, становить 968,96 грн, однак доказів сплати судового збору в зазначеному розмірі до позову не додано, як не подано і документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

З огляду на викладене, суд зазначає, що пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимоги позивача про виплату грошової компенсації за не отримане речове майно під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

Посилання скаржника на пункт 12 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», як на підставу для звільнення від сплати судового збору, суд також відхиляє, оскільки відповідно до зазначеної норми від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються - військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка є військовослужбовцем, військовозобов`язаним та резервістом, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, для правильного застосування норм пункту 12 частини першої статті Закону України «Про судовий збір», суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа виконання військового обов`язку, а також виконання службового обов`язку.

Спірні правовідносини в цій справі виникли щодо реалізації права позивача на виплату грошового компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно, тому справа не пов`язана з виконанням військового обов`язку та під час виконання службових обов`язків, що спростовує твердження скаржника про звільнення його від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Таким чином, позивач має надати до суду докази сплати судового збору в сумі 968,96 грн за наступними реквізитами: ГУК у Він, обл./м.Вінниця/22030101, ЄДРПОУ 37979858, Банк одержувач: Казначейство України (ЕАП), р/р UA028999980313181206084002856, призначення платежу: судовий збір, за позовом (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Вінницький окружний адміністративний суд.

За правилами, визначеними ч. 1 ст. 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

З огляду на викладене та враховуючи невідповідність поданого позову вимогам ст. 160, 161 КАС України, позовну заяву необхідно залишити без руху, надавши особі, яка її подала, строк для усунення недоліків.

Керуючись ст.ст. 169, 248, 256 КАС України, -

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1  до Військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без руху.

2. Запропонувати позивачу у 10- денний строк з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви, зазначені в мотивувальній частині ухвали суду.

3. Копію ухвали надіслати позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Суддя                                                                                Віятик Наталія Володимирівна