Судове рішення #1686535316

ОКРЕМА ДУМКА

(спільна)

суддів Великої Палати Верховного Суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8

у справі № 1-144

(провадження № 13-3 зво 23)

Велика Палата Верховного Суду (далі - Велика Палата) 30 жовтня 2024 року розглянула заяви ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 рокущодо ОСОБА_9 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом.

Зміст оскаржуваних рішень національних судів і встановлені обставини справи

Вироком Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року визнано винуватим та засуджено:

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Нехвороще Новосанжарського району Полтавської області, який раніше був засуджений 24 березня 1999 року вироком Волноваського районного суду Донецької області за ч. 2 ст. 86, ч. 3 ст.140, ст. 42, ст. 43 КК України (у редакції 1960 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна, та звільнений 29 травня 2004 року умовно-достроково на 1 рік 6 місяців 27 днів,

- за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК)

до покарання виді довічного позбавлення волі;

- за ч. 2 ст. 194 КК - позбавлення волі на строк 8 років;

- за ч. 2 ст. 185 КК - позбавлення волі строком на 3 роки, звільненого від призначеного за даною статтею покарання на підставі ст. 74 КК

у зв`язку із закінчення строків давності.

На підставі ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено

ОСОБА_9 покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до ст. 71 КК за сукупністю вироків, шляхом поглинення невідбутої частини покарання за вироком Волноваського районного суду Донецької області від 24 березня 1999 року, ОСОБА_9 визначено остаточне покарання

у виді довічного позбавлення волі.

Цим же вироком за пунктами 1, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 185 КК до довічного позбавлення волі засуджено ОСОБА_11 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року зазначений вирок скасовано

у частині стягнення судових витрат за проведення пожежно-технічної експертизи, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд в порядку статей

409, 411 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). У решті вирок залишено без змін.

Кримінальна справа розглядалась за Кримінально-процесуальним кодексом України 1960 року.

ОСОБА_9 та ОСОБА_11 визнано винуватими у тому, що вони 30 липня 2005 року за викладених у вироку обставин, за попередньою змовою між собою, умисно позбавили життя ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , окрім того, таємно викрали майно ОСОБА_13 на суму 530 грн.

Крім того, ОСОБА_9 вчинив підпал будівлі літньої кухні за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок чого було умисно пошкоджено і знищено майно та завдано матеріальну шкоду на суму 16 718 грн.

Зміст рішення Європейського суду з прав людини

06 жовтня 2022 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) прийняв рішення у справі «Демидецький проти України» (заява № 50829/09), яке набуло статусу остаточного (далі - Рішення).

У пункті 1 Рішення ідеться про те, що ця справа стосується стверджуваного жорстокого поводження із заявником з боку працівників міліції усупереч статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та, як стверджується, надмірної тривалості і несправедливості кримінального провадження щодо нього всупереч статті 6 Конвенції.

31 липня 2005 року працівники міліції затримали заявника за підозрою у вчиненні вбивства і крадіжки та доставили до відділу міліції, де тримали його під вартою до 02 серпня 2005 року. Згідно з детально викладеними твердженнями заявника протягом цього часу різні працівники міліції наносили йому удари кулаками та ногами, пластиковими пляшками та книгами, застосовували електричний струм через електроди, прикріплені до його кінцівок, приковували кайданками до батареї на тривалий період часу, одягали на голову поліетиленовий пакет або протигаз і неодноразово перекривали потік повітря, внаслідок чого заявник декілька разів втрачав свідомість. Як стверджувалося, це було зроблено, аби змусити заявника зізнатися у злочинах, у вчиненні яких його підозрювали. У медичних документах від 02 серпня та 12 жовтня 2005 року зазначено, що у заявника були численні садна на тілі, обличчі та кінцівках, більшість з яких утворилися внаслідок ударів «тупими і тупо-загостреними предметами», тоді як садна на його зап`ястях «найімовірніше» були спричинені застосуванням кайданків. У період із серпня 2005 року по червень 2017 року проводилися численні повторні розслідування поданих заявником скарг на жорстоке поводження працівників міліції. Національні суди критикували розслідування, inter alia, у зв`язку з тим, що прокуратура не встановила причину виникнення тілесних ушкоджень заявника. Зрештою, постановою від 06 червня 2017 року, яка не оскаржувалася, прокуратура закрила провадження, встановивши, що хоча описані у відповідних медичних документах тілесні ушкодження заявника могли утворитися у період з 31 липня по 02 серпня 2005 року, не існувало доказів нанесення їх працівниками міліції, на твердженнях яких, головним чином, ґрунтувався цей висновок. Прокуратура також зазначила, що свідок бачив, як заявник бився головою об стіну під час тримання його під вартою у відділі міліції. Невідомо, чи не був цей свідок працівником міліції (пункт 2 Рішення ).

Кримінальне провадження щодо заявника, про що мовиться у пункті 3 Рішення, зрештою закінчилося ухваленням вироку Донецьким апеляційним судом від 11 лютого 2011 року, яким заявник був визнаний винним у вчиненні вбивства за обтяжуючих обставин, крадіжці і знищенні чужого майна, а також йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі. 26 квітня 2012 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ провів засідання за касаційними скаргами сторін, на якому не був присутній заявник, а жоден захисник не представляв його інтереси, та залишив вирок заявника без змін.

Щодо стверджуваного порушення статті 3 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що на національному рівні заявник висунув правдоподібну скаргу на жорстоке поводження працівників міліції. Проте вбачається, що проведені на національному рівні розслідування не свідчили про серйозні спроби встановити відповідні факти і, зокрема, встановити походження тілесних ушкоджень заявника. У рішенні в справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine), пункти 173-180, від 15 травня 2012 року, Суд встановив, що небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів становило системну проблему у розумінні статті 46 Конвенції. З огляду на обставини цієї справи та його практику Суд вважає, що ця справа є ще одним таким прикладом непроведення оперативного та ретельного розслідування (пункти 6, 7 Рішення).

У пункті 8 Суд зауважує, що опис заявником обставин стверджуваного жорстокого поводження є детальним і переважно послідовним. Хоча деякі з його тверджень, зокрема, стосовно застосування до нього електричного струму та удушення одягненим на голову поліетиленовим пакетом чи протигазом, не підтверджені медичними або іншими об`єктивними доказами, результати розслідування з огляду на неспроможність встановити походження тілесних ушкоджень заявника не можуть спростувати його ключове твердження, що тілесні ушкодження, зазначені у відповідних медичних документах, йому нанесли працівники міліції (див. пункт 2). Аргумент Уряду, що тілесні ушкодження заявник завдав собі самостійно, тобто він умисно вдарився головою об стіну, не може бути прийнятий, оскільки Уряд не навів пояснень, як це могло призвести до утворення тілесних ушкоджень на різних частинах його тіла та кінцівках. Суд також не може погодитися з аргументом Уряду, що кайданки були застосовані до заявника законно, у зв`язку з відсутню відповідних деталей чи посилання на відповідний документ. За цих обставин і з огляду на обов`язок держави надати переконливі пояснення щодо тілесних ушкоджень, яких особи зазнали, перебуваючи під контролем працівників міліції (див. згадане рішення у справі «Буїд проти Бельгії» (Bouyid v. Belgium), пункт 83, а також, наприклад, рішення у справах «Аднаралов проти України» (Adnaralov v. Ukraine), заява № 10493/12, пункт 45, від 27 листопада 2014 року, «Кулік проти України» (Kulik v. Ukraine), заява № 10397/10, пункт 59, від 19 березня 2015 року, та «Ярошовець та інші проти України» (Yaroshovets and Others v. Ukraine), заява № 74820/10 та 4 інші заяви, пункт 85, від 03 грудня 2015 року), Суд доходить висновку, що держава несе відповідальність за жорстоке поводження із заявником.

Цих висновків достатньо для встановлення Судом того, що заявник був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність. Отже, Суд доходить висновку, що скарги заявника свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв`язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником (пункти 9, 10 Рішення).

Щодо інших скарг, у пунктах 11,12 Рішення Суд зазначив таке.

Заявник скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього, а за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ проігнорував його клопотання від 17 квітня 2012 року про надання безоплатної правової допомоги під час розгляду провадження у касаційному суді.

З огляду на факти справи, доводи сторін і попередні висновки Суд вважає, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в цій заяві, й немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть цих скарг (див. рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] () [GC], заява № 47848/08, пункт 156, ЄСПЛ 2014).

У пункті 13 Рішення ЄСПЛ зазначив, що у зауваженнях від 25 березня 2020 року заявник також скаржився за статтею 6 Конвенції на те, що визнання його винним ґрунтувалося на його зізнавальних показаннях, отриманих внаслідок жорстокого поводження працівників міліції. Ця скарга була подана більше ніж через шість місяців після того, як Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ 26 квітня 2012 року залишив вирок без змін (див. пункт 2), тому вона має бути відхилена на підставі пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.

За результатами розгляду скарги Суд:

1. Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції на стверджуване жорстоке поводження з боку працівників міліції та неефективність розслідування.

2. Постановляє, що було порушено матеріальний та процесуальний аспекти статті 3 Конвенції.

3. Постановляє, що немає необхідності розглядати питання прийнятності та суть скарг за пунктом 1 статті 6 Конвенції на тривалість кримінального провадження щодо заявника та за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на стверджуване порушення його права на захист під час провадження у касаційному суді.

4. Оголошує решту скарг у заяві неприйнятними.

5. Постановляє, що:

(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 15 000 (п`ятнадцять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування матеріальної шкоди, ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Короткий зміст вимог заяв про перегляд судових рішень та узагальнені доводи заявників. Позиція заявників й інших учасників судового провадження

1. ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 подали до Великої Палати заяви про перегляд судових рішень щодо ОСОБА_9 за виключними обставинами, які є аналогічними за своїм змістом.

2. Заявники, посилаючись на констатоване ЄСПЛ у справі «Демидецький проти України» порушення статті 3 Конвенції, та, на їхню думку, порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо ОСОБА_9 , просили скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

3. Обґрунтовуючи свої вимоги, заявники вказували на те, що за висновками ЄСПЛ у період з 31 липня 2005 року по 02 серпня 2005 року ОСОБА_9 отримав численні тілесні ушкодження, коли перебував під контролем працівників міліції. Вказане, з урахуванням обставин справи, свідчить про жорстоке поводження із засудженим. Заявники також зазначили про те, що органи державної влади зі свого боку не забезпечили оперативне та ретельне розслідування скарг щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів. Крім того, заявники наголошували, що було порушено право ОСОБА_9 на захист, оскільки розгляд кримінальної справи щодо нього у Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ проведено за відсутності ОСОБА_9 та його захисника.

Позиція Великої Палати Верховного Суду.

За наслідками розгляду справи 30 жовтня 2024 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову, якою заяву ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 про перегляд вироку Апеляційного суду Донецької області

від 11 лютого 2011 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2012 року з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом залишила без задоволення.

Рішення мотивоване тим, що ЄСПЛ констатовано порушення лише ст. 3 Конвенції, матеріальний аспект якого знайшов своє відображення в тому, що під час досудового розслідування ОСОБА_9 був підданий жорстокому поводженню з боку працівників міліції. Повне відновлення юридичного стану шляхом скасування судових рішень щодо ОСОБА_9 з призначенням нового розгляду справи не є можливим, оскільки ЄСПЛ у своєму рішенні встановив факт порушення Конвенції щодо жорстокого поводження працівників правоохоронних органів саме під час досудового розслідування. Однак Суд не дійшов висновку про загальну несправедливість судового розгляду справи, у якій заявника було засуджено, та не констатував інших порушень Конвенції, які були б безпосередньо пов`язані з проведеним судовим розглядом і постановленими за його підсумками судовими рішеннями.

Щодо встановленого у рішенніЄСПЛ порушення процесуального аспекту

ст. 3 Конвенції Велика Палата зауважила, що Суд вкотре звернув увагу на системну проблему у розумінні статті 46 Конвенціїщодо небажання органів державної влади забезпечити оперативне та ретельне розслідування скарг на жорстоке поводження працівників правоохоронних органів. Однак, у рішенні ЄСПЛ не міститься приписів щодо конкретних заходів індивідуального характеру, спрямованих на відновлення прав особи, на користь якої воно постановлене, окрім виплати йому грошової компенсації державою-відповідачем. Ефективне розслідування суті тверджень ОСОБА_9 щодо жорстокого поводження з ним працівниками міліції під час досудового розслідування та встановлення винних у цьому осіб належить до повноважень правоохоронного органу відповідно до визначеної законодавством компетенції (підслідності), а не суду в рамках провадження за виключними обставинами.

Також у постанові Великої Палати йдеться про те, що в матеріалах справи міститься лист від територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Краматорську, з якого вбачається, що за скаргами ОСОБА_9 на дії працівників міліції під час досудового розслідування, які були предметом дослідження ЄСПЛ, зареєстровано кримінальне провадження за ч. 2 ст. 365 КК і наразі здійснюється досудове розслідування.

Пославшись на Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини» від 19 січня 2000 року, Велика Палата наголосила, що зазначений захід застосовується у разі, коли оскаржене рішення національного суду визнано таким, що суперечить Конвенції по суті, або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи недоліки, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, а також у випадках, коли людина (потерпіла сторона) і далі зазнає значних негативних наслідків рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше ніж через повторний розгляд або поновлення провадження. Однак ЄСПЛ не визнавав рішення національних судів у справі ОСОБА_9 такими, що по суті суперечать Конвенції або в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінального провадження, які й надалі зумовлюють шкідливі наслідки і не можуть бути усунуті (виправлені) іншим способом, аніж під час повторного розгляду справи.

Мотиви викладення окремої думки

Не погоджуючись з ухваленим ОСОБА_14 судовим рішенням, вважаємо за необхідне викласти окрему думку з таких міркувань.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача (особи, за заявою якої Європейським судом з прав людини постановлено Рішення), крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру.

Одним із таких заходів відповідно до пункту «а» частини другої статті 10 Закону № 3477-IV є відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції.

Зазначений захід здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі (пункт «а» частини третьої статті 10 Закону № 3477-IV).

Враховуючи, що Закон № 3477-IV, як зазначено в його преамбулі, регулює відносини, що виникають, зокрема, у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення ЄСПЛ у справах проти України та необхідністю усунути причини порушення Україною Конвенції, перед ОСОБА_14 у цій справі стояло завдання визначитися щодо можливості повторного розгляду справи судом з метою забезпечення відновлення порушених прав ОСОБА_9 .

Як видно з вироку Апеляційного суду Донецької області від 11 лютого 2011 року, обґрунтовуючи свої висновки щодо винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, суд послався, зокрема, на показання, які заявник давав під час досудового слідства, коли допитувався як підозрюваний, а також при проведенні обстановки і обставин події.

При цьому ОСОБА_9 , про що також зазначено у вироку, заявляв, що ці показання він давав у зв`язку із застосуванням до нього незаконних методів досудового слідства, проте суд розцінив ці заяви як спосіб уникнення кримінальної відповідальності за вчинені злочини. Суд, крім того, вказав, що за відсутністю об`єктивних даних, постановою прокурора Волноваського району Донецької області від 29 січня 2010 року відмовлено в порушенні кримінальної справи відносно працівників Волноваського райвідділу міліції за фактом застосування незаконних методів досудового слідства.

Як видно з матеріалів справи, на ці ж докази міститься посилання і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 26 квітня 2012 року, якою касаційна скарга ОСОБА_9 на обвинувальний вирок щодо нього залишена без задоволення.

Суд касаційної інстанції також зазначив у своїй ухвалі про необґрунтованість доводів ОСОБА_9 щодо застосування до нього незаконних методів досудового слідства.

Водночас, варто нагадати, що ЄСПЛ у Рішенні констатував, що ОСОБА_9 був підданий жорстокому поводженню, яке має бути кваліфіковане як нелюдське та таке, що принижує гідність. Суд дійшов висновку, як зазначалося вище, що скарги заявника свідчать про порушення як процесуального, так і матеріального аспектів статті 3 Конвенції у зв`язку зі стверджуваним жорстоким поводженням із заявником.

Отже, на нашу думку, питання доведеності винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому злочинів вимагає ретельного аналізу доказів у цій справі в межах повторного судового розгляду, оскільки судові рішення щодо заявника у значній мірі ґрунтуються на доказах, ймовірно отриманих з порушенням його процесуальних прав, під примусом, а отже вони можуть бути «плодом отруйного дерева» (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (Gafgen v. Germany) [ВП] заява № 22978/05, п. 168, ECHR 2010).

Варто нагадати, що згідно з матеріалами справи, станом на сьогодні триває досудове розслідування за скаргами ОСОБА_9 на дії працівників міліції, які були предметом дослідження ЄСПЛ і дані цього розслідування також могли б мати неабияке значення для суду під час повторного розгляду справи.

До того ж, як видно з Рішення, ЄСПЛ не визнав неприйнятною скаргу ОСОБА_9 за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції - на те, що Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ проігнорував його клопотання від 17 квітня 2012 року про надання безоплатної правової допомоги під час розгляду провадження у касаційному суді. Суд лише зазначив, що він розглянув основні юридичні питання, порушені в заяві ОСОБА_9 , і немає потреби окремо розглядати питання прийнятності та суть цієї скарги.

Враховуючи, що право на захист / юридичну допомогу є одним із прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, статтею 59 Конституції України та статтею 20 КПК, а порушення цього права є безумовною підставою для скасування судових рішень, при повторному розгляді справи суд мав би, зваживши на висновки ЄСПЛ, забезпечити ОСОБА_9 це основоположне право та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Підсумовуючи, висловлюємо переконання, що, на нашу думку, саме такий індивідуальний захід як відновлення попереднього юридичного стану ОСОБА_9 шляхом повторного розгляду справи судом щодо нього був би належним виконанням Рішення.

Судді: ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3

ОСОБА_4

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_7

ОСОБА_8



Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація